Розділ «Все проходе, все минає»

Образно і вичерпно пояснив колега причину лишніх грошей в касі. Зрозумів його добре. З боку інтересантів була то замаскована наївно вдячність за справне і скоре обслуговування.

Бували такі помилки не раз на цілу сотню. Траплялись рідше чи частіше, а завше. Ріс депозит на задоволення колег, ріс і мій особистий доход. Збиралась поважніша сума на незалежне прожиття в майбутнім. На ощадну книжку щомісяць клалось 100–200 карбованців. Робились плани, одбувались наради. Стала ще передо мною військова служба. Хто студіює, дістає одстрочення, а минуть не можна. До того ще наперед мав до військовості велике упередження — нехіть! В хвилі успіхів служебних, одержання чину до скоронаміченого вступлення до вищої школи несподівано стала на дорозі непоборима перешкода.

Неждано-негадано появилась в моїм житті, повнім планів і мрій, ВОНА!

Коли після прочитання Фореля здавалося, що на дівчат і дивитись не буду, мій мудрий брат-наставник сказав, що з часом буду дивиться, і то з приємністю. Інша річ, як прийдеться думать про сім'ю. Тут треба уважно роздивляться, вибирать дружину на все життя. Тепер я дівчат не цурався, хоть часом чув себе свобідно.

Траплялось спіткать дівчину з очима синіми, як васильки, косами, як льон, до пояса, лицем ніжним^ покритим пушком, як персик, хорошої постави, з добрим голосом та ще й охочу для музики. Привітну, скромненьку.

З приємністю балакалось, слухалось співу та музики, дивилося на хороше личко, милесенькі руки та ніжні рожеві уста, вушка.

Можна такий стан порівнять, коли дивимось на гарну картину або хорошу квітку. В мислі не було крхання, того почуття не знав.

Аж побачив дівчатко, молодесеньке, гнучке як лозина, рівненьке мов тополя, з великими карими очима, темними тонкими шнурочками брів, косами до колін, форемним носиком, вищневими маленькими устами, смаглявим з карміном лицем, голосом, як оксамит, лагідним.

Сталось якесь диво! Познайомився ближче, почав бувать щораз частіше. Знався з її старшим братом. Дім солідний, небідний. Гарно утриманий сад. Приймали привітно, гостинно.

Десь згубилась самопевність, рвалась мова, не все чув і розумів. А воно: те дівчатко рухливе, як живе срібло, щебетало, співало, клопотало коло столу, ве селе, як пташина.

Сидів би так мовчки, слухав та дивився в очі. Можна сміло признатись, що не добре розумів свій стан. Та почув всім своїм єством — ото та найкраща, та вибрана. Видавалась якоюсь розкішною квіткою, од котрої б'є чудовий аромат!

Трапилось бути нам в саду вдвох. Вже не пам'ятаю, як сталось, тільки обняв Т., стиснув і поцілував. А вона одразу притихла, обезсиліла і присіла на лавку. Чув себе винним, не смів просить про побачення, стояв та дивився на її похилену голівку. Потім встала та мовчки пішла додому.

Повний розпачу, постояв трохи і собі рушив. Не приходив кілька днів, аж Микола, брат її, спотикає та питає, чого не приходжу? Т. питалася, що зі мною, і трохи скучає. Полетів як на крилах.

Разом ходили в кіно, на тістечка, в театр. Вона там бувала рідко, ще не мала 16 років, а коли ходила, то з кимсь зі своїх. Потроху почали ми до себе привикать. Будували різні плани, постановили побратись. Сказав про це матері і братові. Якраз була і Люба. Спіткало моє свідчення категоричне veto! Як? Перед військовою службою? Куди ділись стремління дальшої науки? Люба стала по моїй стороні. Були просьба, грозьби, багато сліз. Мама, завше лагідна і добра, тепер була тверда як камінь.

Щоб змилостивить її, запросив Т. з братом ніби на поїздку човном. За столом всі уважно приглядались моїй вибраній. Мама з нею балакала, розпитувала. На цей раз і Оксана приїхала. Всім дівчина подобалась. Роду хорошого. Андрій також нічого не міг закинуть. Все ж так осталось по-старому. Рано заводить сім'ю! Мови нема, аби женитись перед військом. Дівчина тоже хай кінчить школу. Якщо вірна буде, почекає; що ж, тоді поженитесь. Може, знову і вона захоче дальше учиться на вищих курсах? Тільки на те лічити не можна, як і на твою дальшу науку. Воля матері і брата була правом, з нього виламаться не спосіб. Глибоко закорінилось почуття поважання до батьків і старшого брата, щоб йти їм наперекір.

Згубився апетит, сон, спокій, радість і задоволення. Немила стала і праця. Не знаходив міста ні дома, ні в Олександрівську. Довго думав, що робить? Вкінці рішив покинуть працю і вирушить в світ. Власна ощадність вистачала на два роки життя в великому місті.

Розказав про все Т., обіщала ждать. Не обійшлось без сліз. Виїхав до Києва, нічого дома не сказавши.

Ставши в скромному чистенькому отелі, оглядав я київські чуда! Ще й тепер в пам'яті ті перші враження. Величавий собор Св. Софії 900 літ виситься над матір'ю городів Русі. Недалеко церква Андрія Первозванного, неначе одривається од землі і лине до високості. Перед Св. Софією Богдан могутньою рукою стримав розігнаного коня, булавою показує напрям полкам.

Рух нестриманої енергії! Показує знак єднання, небезпеки? З взгір'я св. Володимира велична панорама Дніпрових низин, зливаючих з обрієм чернігівських лісових далечин; під взір'ям — пам'ятник князя Володимира з хрестом, далі — Купецький сад, місто славних літніх концертів. Десь внизу до Дніпра спускається невидимий з'їзд на Поділ з Хрещатика.

Далеко видно чудовий ланцюговий міст на важній артерії — шосе Варшава- Брест-Київ.