Розділ «Все проходе, все минає»

Добре убирався у найкращого кравця: сорочки свіжі крохмалені, гарні краватки, модне взуття тоже мали немале значення.

Спотикав та зближався з старими приятелями, заводились нові знайомства. Бував на вечірках в фабричних і заводських залах. В Кічкасі було кілько прегарних голосів і був струнний оркестр і добрий драматичний гурток. Так само в меншій мірі було в Хортиці.

Більше вільного часу збігало мені в Кічкасі. Не раз запрошував в гостину на неділю чи свято когось з Олександрівська. Зблизився в той час з двома інтелігентними молодими токарями з заводу Коппа. Були старші на пару літ, начитані, брали уділ в виставах, грали в оркестрі, добре співали.

Уділяючись культурно-освітнім справам, а фактично будучи признаним керівником цього шляхетного діла, Андрій мав багато і часто різних гостей. Вів він і роль режисера.

Літом такі спіткання одбувались в альтанці, зимою в поміщеннях театральних. Були люди знайомі і незнані. Коли забав літом було менше, робилися прогулки човнами по Дніпру. На все життя остались вони в пам'яті!

Є картина незрівнянного чародія світла Куїнджі "Ніч на Дніпрі". Чарує красою літньої ночі над темними водами. Стоять хатки серед дерев на взгір'ї. Білі їх стіни сяють рожевим світлом невидимого повного місяця, що вийшов низько десь з правого боку, внизу при березі просто виглядає потемніла стіна очерету в тіні дерев. Взгір'я з травою, деревами, доріжкою залито тим чарівним рожевим цвітом. Небо ще не темне, низом червоно-рожеве. Може, та картина інакше зветься. А може, щось додаю з другого чудесного твору Архипа Івановича "Украинская ночь"?

Як жалів, що не бачив він міста та не створив картини, зображаючої ночі на Дніпрі в моїй молодості між Павло-Кічкасом та Малою Хортицею! Збиралась молодь з Кічкасу, Хортиці, часом Олександрівська з струнними інструментами, запасами їди, начинням. На більші човни сідало по восьмеро осіб, переважно парами. їхали вгору за Вовче Горло. Було темно серед високих берегів-скель. Чорніли вузькі яри та заламання в берегах. Завше пестило око величаве півколо моста та легка сітка його конструкції. Коло Павло-Кічкасу човни сходяться, несе їх тепер бистра течія.

Згодом почалась пісня, заграв оркестр. Береги одбили мелодію, одбилися ще раз взаємно в тіснині і ген-ген понесли далі! Співало і грало, здавалось б, не один- два, а десяток гуртків. Срібний місяць нагорі кидав промінням чар на гострі шпилі, стовпи, масиви граніту і творив дивні фігури.

Ось пропливаємо під контуром "пам'ятника Катерини" з Дніпропетровська. З лівого боку стоїть в кінці яру перед мостом висока дзвіниця. За мостом з лівого боку вирисовуються грізні башти, стіни, кріпості з зубцями. За нею — громада замку з насвіченої Дурної Скелі.

Перед Кічкасом і Олександрабадом гримить музика, од діброви і парку одбивається луною. Нижче Кічкасу минаємо високі стовпи-скелі і між ними входимо в Старий Дніпро. Великий стовп-скеля зветься Крісло Катерини, дійсно має форму крісла. На ньому параметрова товща "гуано" — свідоцтво масового спочинку птаства.

Знову береги-скелі острова Хортиці і берега високо, знову ллється-перели- вається мелодія.

Десь далеко на низькім березі човни пристають. Хлопці розбігаються, роблять солідний запас дерева. Палає величезне огнище. На траві дівчата розстеляють привезені коци, скатертини, добувається запас їди, начиння. Клопочуть. Звичайно горілки не було. Вино, квас або часом і пляшка коньяку. Охочим робився чай, а деколи кофе. їли, пили, жартували. На кінець по частунку з'являлись овочі, дорогі цукерки, халва, шоколад. Кому що миле. Одпочивши, співали, грали, танцювали. Панувало безмежне весілля, лунав молодий безжурний сміх!

Ось одбив пару в танці Петя Герасимов — токар. Її дотеперішній партнер багач Гейнріхе постояв та пішов… пить пиво. Щось доставав в човні Василь, не остерігся і вскочив в воду — на щастя, мілко.

Були ігри з поцілунками. Од цього не одмовлялось. На мене ці ігри враження не робили — не чув ще Божої волі.

Літня ніч коротка. Побіліло на сході, громада наша притихла. Небо величезною чашею одбивалось в дзеркалі води, блискали сріблим світлом променясті миготливі зорі.

Десь в озерах водяний бугай гучав басом та приходив звідтіля стогін-скарга другого мешканця вод.

Світало. Гасли зорі. Одізвалась пташина десь в кущах, плеснула більша риба під кущем. Прозористою млою вставав пар, догасало вогнище. Охота до спіну та музики одійшла. Не було охоти рушать, чогось ніби ждалось. Сон не брав. Кущі, дерева, скелі наповнялись голосами птаства, як увертюра перед властивою музикою концерту.

І раптом озвався соліст! Задзвеніла і полилася незрівнянна мелодія. Залучались до неї десятки других артистів. Задзвеніла і полилась чудовою красою солов'їна пісня! Вітала перші стовпи сонячних променів, голосила гімн пробудженому життю. Гімн щастя, весілля, гімн молодості!

Таке не забувається!

Так ішов, проходив час. Восени здав іспит за курс реальної школи екстерном. На місті того не робив, школа тут була молода. В 14 місяців праці одержав ранг колезького реєстратора. Значить то, що політичну благонадійність повернуто.