Розділ «Все проходе, все минає»

Говорячи далі про музей, трудно все перечислить. Картини незрівнянних митців Рєпіна, Айвазовського, художників Могилевського, Пимоненка і багатьох незнаних.

Видобуті з курганів старинні глиняні, бронзові та срібні горшки, глечики миски, амфори. Всього не пригадаю, хоть було то моє улюблене місто перебування. Ще пам'ятаю кості та зуби величезної міри: то почорнілі та блискучі, то жовті, спорохнілі.

Нижче Монастирського острова, проти затоки р. Самари можна було бачить сліди валів колишньої Кодацької кріпості. Була тут Лоцманська Кам'янка.

Життя в Дніпропетровську було виповнене новими враженнями, все цікавило, притягувало увагу. Часом заходилось до турецької бузні на бутилку бузи з халвою і рахат-лукумом. Це пахуче ніби тісто, гостро пахуче, прозоре, зелене або жовте з соків апельсину, винограду і інших фруктів.

Часом в кофейні пилась чашка шоколаду з тістечками або пахучими делікатними вафлями. Іноді запрошували добрі знайомі брата на склянку чаю.

В службі несподівано перед Різдвом дістав значне підвищення і поважно збільшену платню. Дістав звання щотовода, а це вже, крім плати, ставило в ряди державних урядовців доброго класу. Приблизилась надія на одержання першого рангу та в недалекій будучині ширша перспектива.

Пора була зимова, вечори довгі, пильніше засів за книжки-підручники. Купував ще книжки в єдиній українській книгарні, що провадили вище спомнені знайомі Лісіченки. Пані Марію знав з Олександрівська. Обоє бували і у нас.

В моїм підвищенні було клопотливе "але". Перегнав тоді кількох колег, що вже працювали давно. Чув себе в стосунку до їх ніяково, ніби щось завинив або колось скривдив.

Минула зима, праця йшла складно, працювалось охоче, мав також щось одложеного гроша, бо не проживав і половини платні, чув в собі здоров'я, охоту до праці та науки.

Дніпро ніс весняні води, розлився широко, раніше зламав та перемолов зимові кайдани — льодові поля.

Ходили тоді великими громадами на Кодацький поріг. Що ближче — чуть, як гуде, реве там стихія, як гримить та клекоче.

На березі тисячі людей. Заглушується крик, не чуть голосу. Вода несеться з неймовірною швидкістю. Товсті поля криги ламаються, перетираються, звалюються з півтораметрового перелому дрібними частинами. Часом вискочить високо вгору величезна крига, падає в воду і гине десь між скелями.

Тілько середина порогу чиста, без каміння. То хід, розчищений порохом та динамітом. Ходом часом проскоче велика крижина та зламається на переломі. Враження могутньої боротьби двох, здавалося б, непоборимих сил колосальне! Краса і хаос.

В Олександрівську повставав відділ Державного банку. Набирався персонал. З палати дехто починав старання до перенесення в банк. Хотілось і мені там перебратись, було б краще між своїми, хотя ж і тут чув себе дуже добре. Попросив начальника відділу про пораду і поміч. Підкреслив при тім, що почуваю себе не дуже добре в стосунку до старших колег, котрих випередив в службі.

Визвав управляющий генерал. Лічився він гострим та вимагаючим. Казав сісти та розказувать, як проводжу час після служби, де буваю. Запалив і підсунув папіроси. Не показався гострим та сухим. Погляд очей розумний, вникливий. Розказав докладно про театр, кіно, цирк, бузню, кофейню, де часом буваю, про приготовления до закінчення екстерном середньої школи. На дальші питання відповів, що не курю, смаку горілки не знаю, а дружби не заводив ні з ким, хотя ж не уникаю колег в спільних екскурсіях. Люблю перебувать в музеї.

Знав управляющий про мою справу з прокламаціями, та про це нічого не спомнив. Видно було, що моя оповідь йому сподобалась. Виразив згоду на перенесення до банку. Накінці по-батьківському дав кілька порад та похвалив стремління закінчить середню школу. Хто б допустив, що генерал — така порядна, розумна людина! Не був недоступним та сухим. Правник, ліберал, вирозумілий і зичливий. Часто милимось в людях з їх вигляду.

Про своє перенесення повідомив Андрія. Був з цього задоволений. Одбулось все службово, дістав порядну суму на кошти перенесення та урядження в новім місті праці. Цього не сподівався. Генерал був людиною доброю. Тоді я уже цілковито виріс і окріп. Мав повних 18 літ, а в нас дозрівалося скоро!

Тим часом замешкав при рідних, котрі були дуже раді. Галя значно підросла, та була худа і костиста. Училась добре, кінчала школу на місті та збиралась до Олександрівська в гімназію.

Несподівано дістав приділ до каси виплат та ступінь касира другого рангу. Для моїх літ короткої служби та ще без рангу було для мене і брата великою радістю та заскоченням. Цілком певним стало одержання в недовгім часі рангу та надії очищення од поліційного підозріння.

При високій платні, нагородах та преміях в банку робився з мене поважний працівник, на значнім рівні, незалежний матеріально, з добрим іменем "урядовця з майбутнім" в високій інституції. Я мав також якесь щастя у свого начальства.