Розділ «Все проходе, все минає»

Тютюну не палив. Горілки не знав досить довго. Вимагання мав невеликі. На кіно, театр, цирк, на човен до їзди по Дніпрові мав.

Місто було велике, будоване планово в кінці XVIII і на початку XIX віків: вулиці широкі, прямі, багато скверів, квітників. Великі, з смаком будовані будинки адміністраційні, великі, багаті магазини, кілька церков і костелів в стилі візантійськім чи ренесансу. Немало розкішних двірців-палаців — власність багатих поміщиків, промисловців, купців. На Дніпрі — порт для пароплавів, курсуючих до Києва і далі. Вокзал на 1-й Єкатерининській залізниці, котра, ідучи безпосередньо до Києва та на Дон, давала можливість подорожі через сполучення на Одесу, Кавказ, Крим, Москву.

В величезних металургійних заводах, численних фабриках, тартаках працювали десятки тисяч людей відповідних кваліфікацій. Тисячі людей працювало в адміністрації, на залізниці і всяких урядах.

Місто лічило понад 250 000 населення, в тім значний процент росіян, чимало поляків, мало жидів (може, 0,2 %), коло 40 % українців. Дніпропетровськ був містом промислово-торговим, молодим, розростався скоро, мав всі дані на розвій в недалекім майбутнім.

Красою і містом одпочинку був великий Потьомкінський сад. Лежав він на східній стороні міста, спускаючись терасами до Дніпра, на котрім рядом з садом лежав великий Монастирський острів, весь покритий старим лісом, з вигідними пляжами. Був любимим містом екскурсій, особливо молоді.

В місті став гарнізоном 33-й полк піхоти та дивізіон артилерії. В Потьомкінськім парку став бронзовий пам'ятник Катерині II. Всередині вкопаний величезний камінь з викутим написом: "Запорожцу Глобє, заложителю сада". Перлиною був тут великий музей.

Провадила до нього дорога, обсаджена деревами та уставлена камінними бабами, привезеними з степових могил. Перед головним входом — круги пнів дерев нечуваної ширини.

Музей збирав пам'ятні речі старини степових обширів, а передусім — історичні, з минулого Запорозької Січі. Відділи етнографічний, археологічний, артистично-мистецький, збройовий. Килими перські, кавказькі, самаркандські. Східні старинні тканини то тонкі як павутина, то ткані золотом з перлами.

Все це в яскравих кольорах незрівнянних форм рисунку народів Сходу. Плахти, запаски, очіпки, рушники, жіночі і чоловічі убрання, пояси, шапки. Од найскромніших до розкішно мережених та вишиваних. З матеріалів домового ткання, дорогих заграничних сукон та шовків, кашемірових шерстяних хусток, як шовк тонких.

Козацькі жупанці, жупани, куртки, пояси, бурки кавказької роботи. На окремій дошці розвішані штани, як огонь червоні, ширини небувалої, під ними напис: "Запорожскіє шаровари, матеріалу 14 аршин". Чоботи-сап'янці гостроносі червоні, жовті, темно-сині з кримського тонкого сап'яну.

Шапки з баранячих смушків: сиві, чорні, рижі, високі з верхами-шликами чи гладкими верхами різних цвітів, установлених для куренів. Шапки з хутра видри, соболя, бобра, вовка, тхора — переважно для старшини, з верхами дорогого оксамиту, закінченими переважно золотими китицями.

Короткі польові легкі гарматки, більші і довші на колесах, гармати старинні, дерев'яні з грабу, обкуті міцними залізними обручами. Довгі мідні фальконети до виправ на море і бою з турецькими кораблями. Рушниці довгі, роботи арабської, мушкети та булдимки з західних сторін, пістолі турецькі, довгі, цяцьковані серебром та золотом, короткі німецькі залізні та бронзові, з одним і двома стволами.

Луки, стріли в сагайдаках, мечі, шаблі, ножі, кинджали, келепи, цепи з залізними круглими гирями, з гострими буграми, на ланцюгах. Все різного походження і різного виробу, форми і ваги. Працювали при них майстри-збройни- ки: араби, перси, татари, москалі, німці, кавказці, італійці, поляки і свої, київські.

Почесне місто займовала шабля славного кошового отамана Костя Гордієнка, вірного до кінця своєму гетьманові Мазепі. Широка, з руків'ям слонової кістки, з вправленим в хрестовину дорогим смарагдом. Піхва темно-зелена, багато окована позолоченим серебром. Роблена хіба в Персії, як свідчить форма і ширина.

В окремій габльоті булави, пірначі різної величини та роботи. Окремо розміщено зброю або її рештки, здобуті при розкопуванні могил. Камінні, бронзові, залізні, луки з рогу. Всяка кінська збруя. Сідла, вудила, стремена турецькі, татарські, кавказькі, польські. Добре заховані, багато пристроєні.

Мали тут своє місто предмети церковні: дорогоцінні ікони, шати літургійні, щирозолоті чаші, лампади, тяжкоокуте серебром Євангеліє великої вартості, золоті хрести, усіяні самоцвітами.

Всі ці дорогоцінні речі були переважно даром патріархів Константинополя, Єрусалиму, Антіохії та Київської Лаври. З натиском підкреслюю цей момент, додаючи, що Січ з своїх доходів призначала на церкви, монастирі свої та патріархам Близького Сходу третю частину. Доходи ці становила здобич військова, часом велика, суми за продані сотні і тисячі коней, вигодуваних в степах, як вітер скорих, легко переносячих всякі далекі виправи, не вимагаючих в кормах, посідаючих залізну міць.

Вигадувані протягом довгого часу через перехрещування коня монгольського з турецьким та кавказьким, перейняли од цього прикмети тих порід: міць та витривалість монголки разом з її призвичаєнням переносить браки води, а кормиться чим попало, добуваючи сухе бадилля з-під замерзлої снігової скорупи; красоту анатолійського коня в красоті ока, малої голови та прехороше вигнутої шиї; сухість ніг з малим великої твердості копитом кавказького коня, призвичаєного до камінних, гірних доріг, вузьких та небезпечних, а через те цупкого, як ноги гірської кози.

Поважний доход мала Січ з торгівлі великотисячних громад скотини та овецъ, риболовства, мисливства, пасік.

Вертаючись до теми, ще раз підкреслюю: Січ любила і поважала свої церкви, духовенство, церковні богослужіння, спів. Коштом гетьмана Сагайдачного січова церква мала великий, голосний дзвін. Його голос чувся по всім Великім Лузі!