Розділ «Все проходе, все минає»

Андрій одверто одкрив свої думки про майбутнє. Це в загальних зарисах було згідне з волею батька. Земля належала до Андрія, я йшов в люди на свій хліб Він заводить сім'ю не буде. Чи я маю охоту на ній працювать? До того не спосо бився та і не знаюсь, хоть таку працю поважаю.

Коли так, то його переконання глибоке і тверде за тим, щоб оддать землю тим, хто на їй давно працює, тим, що орендують, і старим робітникам. Ми маємо ще дещо, Галя буде забезпечена, матиме належну освіту та упосадження.

Доброчинність батькова буде укоронована. Ти будеш учитись. Може, треба буде перебратись в Олександрівськ — набудемо там дім, а цей зліквідуємо. Якщо чуєшся цілком добре, треба, не гаючи часу, поступить на державну службу. За рік ненаганної праці здобудеш перший ранг, а тим самим набудеш політичну благонадійність. Початки будуть нелегкі, платня невелика, матимеш од мене поміч: а далі буде видно. Як на це дивлюсь? З радістю згоджуюсь! Учитись не перестану та чи приймуть? Про це не журись" зробиться. Тільки не тут. Продовжимо нашу балачку в недовгім часі. Тим часом маєш пильно прочитать оцю книжку, це важно для молодої людини. Про прочитане тоже поговорим.

Книжка називалась "Половой вопрос" Фореля. Мала відповідні рисунки, поясняла в науковий спосіб призначення і стосування полових органів мужчини та жінки, акти запліднення, гігієну, хвороби та наслідки, остереження та лікування тих хвороб, вплив їх на дітей.

Про дещо чув од старших хлопців, та був з вдачі в цих справах несмілий. Не дуже вони мене і цікавили. Читаючи, чув, як горіли вуха, холонуло в грудях або охвачувала огида та страх!

Ще не надійшла пора на зацікавлення цими справами. Вернув книжку трохи засоромлений і дивився на брата питаючими очима.

"Немає чого соромиться, а каждій молодій людині цю книжку треба прочитать. Тут тільки правда, наука та остереження перед нещастями. Чи щось знаєш про ці справи? Цікавився?"

"Дещо чув, дещо знаю з оповідань старших хлопців, щось догадувався. А тепер довідався про такі речі, що не хочеться і дивитись на дівчат! Страшно".

"Прийде час — будеш дивиться з великою охотою і зацікавленням. Знай одне найважніше: сім'ю будеш мати раніше чи пізніше. Стережи себе для будущого потомства, його будеш мати. Уникай спокус чи підмовлювання легкомислячих приятелів. Уникай і пригод, які звуться любовними, а не обов'язуючими, й борони тебе Боже таких, за які платиться грішми. За такі пригоди платиться здоров'ям, каліцтвом, а навіть і життям. Не треба шукать заспокоєння натуральної потреби. На все прийде час. Заведеш сім'ю, коли спіткаєш в дівчині, що тобі сподобається: взаємність, здоров'я, а що найважніше, — ЛЮДИНУ в повнім розумінні цього слова. Ще поважно про це не час думать, а готовиться треба. До того часу бережи себе, як ця добра, корисна для людей книга учить.

Підкреслюю: в дружині шукай людину і приятеля. Це нелегко! Не каждому дається. Ще одна увага важна: людина є істота слаба. Треба деколи буть поблажливим на людську слабість, в тім буде твоя міць. Мова про найближчого, зрозумів?" — Не зовсім, та постараюсь зрозуміть!" — "Це справа пізніша. Чув, що таке ревність?" — "Чув і читав". — "Це почуття тоже натуральне, та воно понижує свою власну вартість. Боротись з тим нелегко, але треба! Нехай все, що говоримо, буде тобі в пам'яті. Шикуйся, брате, в дорогу, справа твоєї праці залагожена, працюватимеш в добрім місті, під поважною порядною рукою. За вісім днів, од першого вересня! Приготов папір: сьогодні вишлемо одповідне прохання та поїдемо до Олександрівська шить тобі порядну одежу, купимо все, що треба. Мусиш бути убраним порядно та скромно".

За три дні пошилось гарне темно-коричневе убрання, куплено черевики, сорочки та краватки, валізи, кашкет. До валіз мама клала білизну, багато припасу з домашнього тіста, сала, шинки, ковбас.

Виряджали на самодільне життя урочисто і небідно. На 3–4 місяці дістав грошенят. Тоді Люба з сім'єю жили в близькій Хортиці. Полікарп працював на добрій посаді в кредитовім банку. В день, коли я їхав, зібралися всі. Андрій дав прочитать голосно три вірші: "Наука", "Козачий кістяк" та "До дуба". Я їх знав і тепер охоче прочитав.

"Цим керуйся завше. Будь в праці і житті чесним з собою. Не виривайся і не відмовляйся. Пам'ятай про науку: то, як прочитав, могутня сила, міцніша од шаблі та рушниці! Що чув од дядька Василя, хотя ж має своє значення, та не найважніше.

Тепер часи інші, прийдуть ще важніші. З дядькової науки пам'ятай про честь та службу ближнім до смерті!"

Поплакали мати з Любою, похлюпала Галя. Під'їхав поштовий віз — прийняв на колінах благословення од матері. Розцілувався з усіма — і в дорогу!

Працюю в Казенній палаті в Дніпропетровську. Це поважна інституція, відаюча справами скарбовими в губернії. Завідуючий в ранзі генерала, котрому представився, коротко і сухо приділив до відділу доходів та розходів, а начальник відділу, добродушний, 50-літній, повнолиций, високого рангу, посадив до писання розрахункових денних обрахунків під руку столоначальника.

Мешкання знайшли знайомі приятелі брата, приїхалось на готове. Покій світлий, люди привітні, вигідне умеблювання, в добрім місті, недалеко палати.

Праця була спокійна, оточення і колежанство зичливе. Більшість з них мало освіту на рівні семилітки, були й такі, що не мали і того, — ці не могли вислужить рангу, тримались для доброго почерку та довголітньої практики.

Я з малою матурою був "чимось".

Багато помогли уроки бухгалтерії. Легко давались всякі вказівки моїх старших зверхників, писав гарно, скоро і чисто. Клопоту начальство зі мною не мало. В короткім часі доручено самодільне провадження журналу денних доходів у всіх складових інституціях губернії. Плату визначено скромну, та на життя цілком вистачало.