Розділ «Все проходе, все минає»

Розмови почались про недалекі екзамени, про дальші плани, потім перейшли на тему свята 1-го Травня. Між нами був учень VIII кл. гімназії, здається, Черниш. Виступив він з цілим рефератом. Про рух робітничий всього світу, про вагу святкування 1-го Травня. Уділ молоді в рухові за суспільну справедливість. Говорив палко, переконуюче.

Зговорились спіткаться на другий день у Черниша. Був вечір 30 квітня. У Черниша старший поважний чоловік дав кожному по збиткові друкованого паперу. В імені революційної організації виголосив коротко, що ті листки наклеїть на стінах, огородженні, коло заводів і фабрик недалеко мого вокзалу та вкинуть в сусідні двори. Невеличкі склянки з клеєм і щіточки роздав Черниш. Незнайомий уділив вказівок, як заховатись в разі всипи, що говорить, навіть коли б всіх спіткало нещастя.

Завдання належало уважать за знак високого довір'я і справу революційного обов'язку.

Мали ми всі зібратись в умовнім місті о стислій порі та зараз розійтися. Мав я тоді потяг на Кічкас.

Тут була трагічна помилка. Всіх нас задержано в місті збірки, одведено до поліції і розсаджено окремо. Вночі кілька разів виводили на слідство, а рано завезено до в'язниці. Всі твердили одно: "Незнана людина в сквері дала нам папери та клей, по два рублі, аби розклеїли при вказаних фабриках одержані листи. Що було там надруковано, не знаєм, і то нас не цікавило, до того було темно. Поважний несподіваний заробіток за таке дрібне діло більше цікавив".

При арештуванні та ревізії одібрано 2 рублі і кількадесят копійок у каждого.

Вечором 1-го травня мене звільнено, решту затримано. Андрій довго та докладно розпитував про все пережите. Був поважний і дуже стривожений. Його старанням, впливових сусідів, а між ними фабриканта місіонера Абрама Абрамовича Унгера, взято мене нелітнього за поручениям під опіку брата та надзор поліції. Виклопотано прийняття до школи та допущення до екзаменів. Товаришів зіслано в далекі сторони Сибіру, вони мали по 18 літ повних.

Черниш опинився в Благовіщенську над Амуром, там зробив атестат зрілості. Спіткалися в 15 літ пізніше на позиції. Був поручиком піхотного полку. Дуже красивий та елегантний. Пізніше трагічно згинув. Про судьбу двох інших нічого не прийшлось почути.

В школі спіткався з мовчазним співчуттям з боку молодших учителів та колег. Екзамени пішли добре, хоть чув себе пригніченим.

Свідоцтво було добре за винятком… поводження. Нагорода оминула, та це було не важне. Дальша наука була переді мною закрита!

Нещастя своє переживав тяжко. Не все розумів, не був приготовленим, мав 16 літ. Ніщо не тішило, давили стіни. Материні тихі сльози та добрі очі багато говорили. Шукав самотності, блукав поза домом. Чорні думки осаджували голову. Ціле літо блукав то на пороги, то в степ, то до Великого Лугу. Пішо, човном, з рушницею або сіткою на метелика. Пригодилась тоді, міцно пригодилась наука Олексія Полинька. Помогла перенести біду, вернуть рівновагу. Назбирав колекцію яєць великої птиці, солідний збір метеликів, жучків. Десятки пучків лічебних трав; багато зробили вудки. Вернулась рівновага та вернулась охота до книжки. Коли риба переставала брать, сідалось в холодочку з завданнями з математики, зошитом та олівцем. Була надія, що, може, минеться літо, пройде час, щось зміниться, повернеться можливість скінчити повну середню школу.

Опіка поліції була для ока. Часом жандарм ніби ненароком зайде, попросе води, заїде ніби з візитом урядник з Хортиці. Дістане чарку, закусить, щось віткнеться в руку і зникне.

Тоді я виріс та окріп. Почав часто плавать через Дніпро. В кінці літа, повергаючись з другого боку до одежі, побачив жандарма Калашникова з станції. Під кущем в холодку, де лежало убрання, сидить, держе в руках зошит, рядом лежить книжка. Калашников — людина могутньої будови, плечистий, широкий, з великим маузером при поясі та тяжкою шаблею при боці — не був чоловіком злим, скоріше добродушним. Бородище мав До пояса.

Розпитався, що поробляю, похвалив намір дальшої науки, казав не упадать духом і бути доброї мислі. На тім зичливо попрощався.

З його молодшим сином я їздив до школи і не раз поміг. Троє старших працювали на залізниці. Найстарший був запаленим сепаратистом та провадив кореспонденцію хіба з цілим світом, мав гарний збір поштових марок.

Од часу спіткання з жандармом над Дніпром кінчились візити і його, і урядника.

Андрій тримався якось ніби стороною, якби нічого не сталось. Часом заводив балачку на актуальні домові справи. Та ока з мене не спускав, беріг перед каждим небезпечним кроком. Був задоволений моїми зборами метеликів, трав, яєць.

Зникли з бібліотеки Маркс та Енгельс. Зате радив читать "Вєстнік знанія", місячник про технічні здобутки і новини. "Пробужденіє" — культурно-артистичний тижневик розкішного видання з цвітними копіями картин знаменитих артистів. "Нива" та "Родіна" — поважні, добре ілюстровані тижневики. Поважна праця про будову Всесвіту "Человек і Земля" Еміля Реклю явилась для мене великою наукою. Керував лектурою письменників російських та українських. Тоді також прочитав переклади творів Сенкевича "Сім'я ГІотоцьких", "Хрестоносці", "Камо грядеши?" Ще в Маріуполі прочитав "Огнем і мечем". Тоді ця книга зробила дивне, переплутане, скорше неприємне враження. Ні шляхта Сенкевича, ні "чернь" Хмельницького, як і сам Богдан, не були належно зрозумілі. А що вже дворище Курцевичів, якби рисоване збоку дворище дядька Василя та ще й подібні імена Юр, Миколай, Василь. Що за збіг випадків? До всього доходе знак той самий "курч".

Андрій мені на ці питання одповів не завертать собі голови цими неживотьовими загадками. Дядько Василь дивився інакше, і то мені було ближче.

За рік цілком прийщло заспокоєння, тіло окріпло, вправи на турнікові та з гирями надали мускулам твердість дерева.