Розділ «РУЙНУВАННЯ ЦАРИЗМОМ САМОБУТНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ РЕПРЕСІЇ ЩОДО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ КНИГОДРУКУВАННЯ. ЦЕНЗУРНІ УТИСКИ»

Редактор «Киевской старины» Володимир Науменко звернувся до Київського генерал-губернатора Ігнатьєва, міністра внутрішніх справ І. Горемикіна та начальника Головного управління в справах друку М. Соловйова з «Пам’ятною запискою» про надання права публікації на сторінках журналу українською мовою творів «нашого рідного слова, які змістом своїм не йдуть в розріз з основними поглядами уряду». Дозволу не отримано.

1898 рік. Московський цензурний комітет дозволив до друку збірки Пантелеймона Куліша «Досвіток» (Харків, 1899), в якій зняв десятки рядків, зокрема, з поеми «Великі проводи»: «Розкується, поскидає кайдани Вкраїна, аби в усіх була воля і душа єдина».

Заборонено для ввозу в Росію збірку Івана Франка «Зів’ялелистя» з огляду на те, що надруковано її «кулішівкою».

На вимогу Петербурзького цензурного комітету і Головного управління у справах друку з дешевого видання «Кобзаря» вилучено багато «незручних місць (поеми «Гайдамаки», «Сон»,"Невольник», послання " І мертвим, і живим…», поезія «Мені однаково…» та інші твори).

Заборонено друкувати оповідання Михайла Коцюбинського «Для загал ного добра», казку «Хо».

Головне управління у справах друку відхилило рукописну збірку прози Агатангела Кримського «Повістки і ескізи» («Історія однієї подорожі», «В народ» та інші твори). «Во всех рассказах фигурирует студент-украинофил, стремящийся в народ для поддержания народного духа, народного язика и для ограждения его от постороннего влияния», — йшлося у висновку цензора.

Заборонено до ввозу в Росію казки Івана Франка «Лис Микита» під претекстом, що в Україні твори дитячої літератури не виходять. Заборона брошури В Старосельского «Кирило-Мифодієвське братство». Заборона зробити напис українською мовою на пам’ятнику Івану Котляревському в Полтаві.

1903 рік, 30 серпня. На урочистому засіданні Полтавської міської думи в день відкриття пам’ятника Іванові Котляревському місцева адміністрація не дозволила представникам Наддніпрянської України промовляти по-українському й зачитувати вітальні адреси (виняток було зроблено для делегатів з Галичини). Тому свято було перетворено на похорон (мовчки клали на стіл адреси, дехто покинув зал засідань). Представник Харківщини Микола Міхновський на знак протесту проти цього незаконного акту, як назвав він ці дії адміністрації, віддав міському голові Трегубову порожню теку, а текст привітання забрав, щоб повернути харківській громаді. Петербурзький цензурний комітет заборонив друкувати поезію Лесі Українки «Дим» у збірнику «На вічну пам’ять Котляревському».

Заборона ввозити в Україну збірку Павла Грабовського «Пролісок», видану у Львові. Заборона друкувати оповідання Лесі Українки «Чужий», оповідання Івана Липи «До п’ятого коліна».

Не дано дозволу на видання журналу «Рілля» (Чернігів), тижневик «Вік» (Київ), гумористичного двотижневика «Характерник» та інш.

Міністр внутрішніх справ Плеве не дав дозволу на видання «Євангелії» українською мовою з покликанням на «крайнюю бедность малорусского язика, совершенно не пригодного для вираження отвлеченных понятий и в частности високих истин Откровения».

1906 рік. Наказом міністра внутрішніх справ М. Дурново закрито газети «Киевские отклики», довкола якої гуртувалися українські патріоти і яка висвітлювала національні справи. Євгенові Чикаленку Київський губернатор не дозволив видати газету «Громадське слово», вбачивши в її програмі прагнення до автономізму. На 190-ому номері припинено видання газети «Громадська думка» (Київ). Редакцію розгромили жандарми. Припинено видання тижневика «Украинский вестник» (Петербург). Притягнено до судової відповідальності завідуючого видавництвом «Вік» Сергія Єфремова за видання брошури «Про держаний ладу всяких народів». Чимало газет закрито після виходу першого номера: газета «Запоріжжя» (Катеринослав) заборонена генерал-губернатором ще в друкарні, на першому номері; «Вісті» (Одеса) — на п’ятому номері; «Наша думка» (Петербург) — на другому; «Вільна Україна» (Петербург) — на шостому: тираж конфісковано, друкарню ліквідовано, а редактора-видавця Антона Шабленка посаджено на рік до Петропавловської фортеці; «Боротьба» (Київ)

— на четвертому номері; редактора-видавця Миколу Стаховського засуджено до річного ув’язнення.

Після восьмого номера заборонено перший літературно-мистецький україномовний журнал Росії «Зоря» (Москва).

Київський цензор сконфіскував український народний гімн «Ще не вмерла Україна» (видавництво — «Ранок»),

Заборонено газету «Народна справа» (Одеса).

1907 рік. Введено непомірно високе мито на ввіз україномовної літератури з Галичини (17 рублів за пуд).

1908 рік. Заборонено ввіз збірки Павла Грабовського «З півночі».

Циркуляр головного управління у справах друку губернаторам не дозволяв відновлення видавництв, закритих за розпорядженням уряду.

1908–1914 роки. У назві видання «Малороссийский родословник» В. Лукомського і В. Модзалевського (т. 1–4) заборонено вжити слово «украинский».