Розділ «РУЙНУВАННЯ ЦАРИЗМОМ САМОБУТНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ РЕПРЕСІЇ ЩОДО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ КНИГОДРУКУВАННЯ. ЦЕНЗУРНІ УТИСКИ»

1817 рік. Після кількох номерів закрито журнал «Український домовод», що виходив у Харкові.

Відмова у дозволі на видання журналу «Харьковская муза» (іні-ціанти П. Гулак-Артемовський і О. Склабовський), позаяк міністр народної освіти зажадав, щоб журнал цензурувався в Москві.

1819 рік. У грудні Міністерство народної освіти звернулося з вимогою до місцевої влади закрити журнал «Украинский вестник», що виходив у Харкові з 1816 року. В цьому журналі були опубліковані українські твори П. Гулака-Артемовського «Пан та Собака» (перший твір нової української літератури, що з’явився в Україні) «Солопій та Хівря», «Тюхтій та Чванько», «Писулька до того, котрий що божого місяця Українського гінця по всіхусюдах розсилає».

Цікаво, що видавці для заохочення публіки до читання цього місцевого журналу спочатку розсилали його безкоштовно. Журнал постійно зазнавав утисків і нагінок.

1825 рік. На вимогу міністра освіти і куратора Харківського університету припинено видання «Українського журналу».

Як зазначає автор «Нарису історії української преси» («Подєб-ради», 1937) Аркадій Животко, «мертва петля міцно зашморгнулася на шиї молодої української журналістики».

1826 рік. Прийнято цензурний статут, що одержав назву «чавунного», який з особливою ревністю оберігав недоторканість царя і монархії.

1828 рік. Новий цензурний статут з деякими формальними по-легшами. Але для політичного журналу необхідний був дозвіл царя. Цензори були зобов’язані доповідати в III відділ про «вольнодумные сочинения» та їх авторів.

1830-ті роки. Заборона Григорію Квітці-Основ’яненку видати для народного читання написані ним українською мовою нариси зі священної історії та історії України.

Через цензурні поневіряння не побачила світ 5-томна «Історія України» Олексія Мартоса, рукопис якої врешті-решт загубився.

1837 рік. Після подвійного розгляду в Московській і Петербурзькій духовній цензурі заборонено друкувати рукопис Григорія Сковороди «Диалог», или разгагол о древнем мире». Московський комітет духовної цензури наполіг на передрукуванні виданої за його ж дозволом 1836 року книги Григорія Сковороди «Беседа двое» зі значними купюрами.

1839 рік. Заборона статті Михайла Максимовича «Сказание о Колиивщине». Міністр народної освіти С. Уваров у циркулярному листі до кураторів шкільних округ 24 грудня доводив думку обер-прокурора синоду графа М. Протасова, яка зводилася до того, що «подобние происшествия, слишком близкие нашему времени… желательно более изглаживать из памяти народа, нежели возобновлять в ней».

1840 ріку вийшов у світ «Кобзар» Тараса Шевченка з багатьма купюрами.

З поеми «Тарасова ніч» та послання «До Основ’яненка» цензор Петро Корсаков вилучив усі ті місця, де йшлося про гетьманщину і в яких поет сумував за втраченою козацькою волею. В поемі «Катерина» знято опис, пейзажу, в якому є рядок «Дуби з гетьманщини стоять», та інші місця.

1841 рік. У грудні надруковано поему Тараса Шевченка «Гайдамаки» (квиток на випуск тиражу у світ підписаний 21 березня 1842 року). В листі до Г. Тарновського 26 березня 1842 року поет писав: «Я думаю, что ви меня хорошенько побранили за «Гайдамаки». Било мне с ними горя, насилу випустил цензурний комитет, возмутительно да и конечно, насилу кое-как я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтоби не спохватились».

1844 рік. У поемі Тараса Шевченка «Тризна», яка вийла у квітні у двох редакціях (у журналі «Маяк» та окремим виданням) цензори зняли уривок — роздуми героя про окрадену царизмом Україну («О святая! Святая родина моя! Чем помогу тебе, родная? И ты закована, и я…») — всього 21 рядок. Слово «тиранам» було замінено на «строптивым».

1847 рік. Цар Микола І, після доповіді йому III відділом матеріалів про Кирило-Мефодієвське товариство, звелів, окрім іншого: «12) Напечатание сочинения Шеченка «Кобзарь», Кулиша «Повесть об украинском народе», «Украина» и «Михайло Чернишенко», Костомарова «Украинские баллади» запретить и изъять из продажи. 13) Цензорам, дозволившим печатать упомянутие сочинения, сделать строгий виговор… и от министра просвещения предписать вообще цензорам обращать на труди литераторов более строгое внимание».

1847 рік. М. Максимовичу не дано дозволу на видання в Києві науково-літературного місячника «Киевский собеседник», бо «Государь Император изволил признать, что число существующих у нас журналов уже слишком велико».

Уряд не дозволив видання в Києві «Киевской газети».

Після розгрому кирило-мефодіївців цензура дуже суворо й недовірливо ставилася до українського слова. Як писав Микола Костомаров у статті-листі до редакції журналу «Колокол» (опублікована 15 січня 1860 року під назвою «Україна»), «после Киевского дела запрещены били все сочинения обвиненных и цензура и шпыонство начали ужасно свирепствовать против Малороссиы; не только малороссийские книги подвергались недозволению являться на свет, приследовали даже учение статьи о Малороссии на великорусском язике; самые названия Украйна, Малороссия, Гетьманщына считались предосудительними».