Розділ «VII. ДРУГІ ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ»

Року 1920, у згоді з Мельником і Петлюрою, він орґанізує на екзилі УВО (Українську Військову Орґанізацію), яка згодом, на Віденському конгресі українських сил 1929 – дасть початок відомій ОУН (Орґанізації Українських Націоналістів). Він же відновлює 1922 випуск у Львові «Літературно–наукового вісника», редаґування якого доручає своєму, чи не найстарішому соратникові – Дмитру Донцову.

На той час Австро–Угорської імперії вже чотири роки немає, є лише маленька Австрія, та нема у світі такої сили, якій була би потрібна незалежна Україна. Тому вони – Євген Коновалець і Дмитро Донцов, – змінюють і стратеґічну концепцію українського націоналізму. Віднині він вимушений буде спиратися виключно на власні сили.

Полковник Євген Коновалець, голова українського національно–визвольного руху після убивства С. Петлюри, – загинув у розквіті сил 1938 у Роттердамі (Нідерланди), від руки московського найманого убивці. Йому, як і Симону Петлюрі, не дали прожити більше 47 років.

Доповнення 5. Полковник Андрій Мельник

Полковник Андрій Мельник (1890–1964) був селянським сином із Якубової Волі на Дрогобиччині. Примітною людиною був його батько, Атанас Мельник (1857–1905), сільський громадський діяч, близький до Івана Франка. Він був не лише обраним членом місцевої, а потім і повітової ради, але й видатним діячем місцевої «Просвіти». Можна сказати, що Андрій виростав під безпосереднім впливом свого батька.

Все було наче добре в родині, але 1897 раптом помирає мати Андрія. Мачуха любить хлопця як рідного сина, але 1905, коли він учиться в 5 класі стрийської гімназії, – від сухот помирає батько.

Втім, незабаром і він, дужий, красивий та розумний хлопець, – теж починає хворіти на сухоти; під тінню цієї зловісної хвороби, на яку тоді не було ради, Андрій Мельник житиме все життя. Він, що вирішив із молодих років присвятити себе визвольним змаганням, бореться з хворобою сам, як може: фізичними вправами, далекими походами, вживає на це всю силу своєї рано розвиненої крицевої волі, але… вона супроводжуватиме його по кінець життя.

Матуру він складає у Стриї тільки 1910, та з тих же причин загострення хвороби тільки 1912 поступає вчитись до Вищої Школи Землеробства (Боденкультур) у Відні, звідки з початком війни записується добровольцем до Українських Січових Стрільців.

Вища школа зробила його, за свідоцтвом сучасників, знавцем ботаніки та агрономії. Хоча він був так само досконально обізнаною людиною не лише у військових справах, але й у літературі, музиці та театрі. Не був він тільки, здається, вдалим політиком.

Вже взимку 1914 хорунжого А. Мельника нагороджує на фронті срібною медаллю за хоробрість – престолонаслідник Карл фон Габсбурґ. Про цю хоробрість їх сотенного у січових стрільців ходили леґенди.

Російський полон, до якого він потрапив разом із хорунжим Є. Коновальцем, укріплює його проґерманські симпатії (він, як і Коновалець, бездоганно володів німецькою та польською), так і ідею соборної та незалежної України.

Цікаво й те, що коли 1918 виникла альтернатива – боронити Львів від польської армії, чи Київ від російського нападника, обидва полковники не коливалися; погодились на тому, що: «Шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ». За це їм чимало дорікали були місцеві галичанські патріоти.

Повернувшись додому, Андрій Мельник відзначив себе відразу, головним чином у ті критичні часи більшовицької навали на Київ на початку 1918. Задум більшовиків був далеко ідучим: ішли мирні переговори у Бересті (сучасний Брест на Бузi) і захоплення та повалення ЦР незмірно полегшило би їх власну позицію. Україна, як повноправний суб’єкт переговорів у Бересті припиняє своє існування, а вони тепер, – одні представляють інтереси всієї імперії. З цим було пов’язане більшовицьке повстання, з цим пов’язане й зайнятя Києва.

В розпорядженні УНР на той час, завдяки зусиллям пана В. Винниченка, – було обмаль військових сил, але… Але, це були люди iз Січових Стрільців (CC), та кожен був вартий десятка більшовицьких «ґєроєв». Перелік цих сил – не викликає ентузіазму. На 29 січня 1918 в Києві на боці України були: кілька сотен СС, під полковником А. Мельником, рештки Богданівського полку, який воював за Арсенал, та полк ім. Костя Гордієнка, який щойно прибув з фронту.

Проти були російські технарі, інженерно–військові частини, разом із авіацією, полк «Гєорґієвскіх кавалєров» (!) та інші частини. Визначна роль відводилася озброєним зграям київських інтер–люмпенів, п’ятій колоні Росії. Усіх разом було в кілька разів більше, ніж захисників ЦР.

Стратеґічна задача полягала на тому, аби не дати з’єднатися більшовикам із Подолу – з більшовиками на Печерську. Це нелегке завдання було виконане у трьохдобових запеклих боях, на 31 січня 1918. Вночі з 1 на 2 лютого більшовики були вибиті й із Подолу, та збігли на Щековицю. Так були зірвані всі їх підступні плани щодо ЦР. Втрати СС були досить великі, до половини особового складу; але – вони вистояли. Бо, не забудемо – їх було у кілька разів менше.

Часи Директорії 1918, коли А. Мельник і Є. Коновалець були вже Отаманами війська УНР, пов’яжуть їх обох на все життя з Симоном Петлюрою та його державницькими ідеями. Мабуть саме тому, коли тоді ж виник проект триумвірату Коновалець–Мельник–Петлюра, вони обидва відмовились, довіривши повністю політичне керівництво республікою С. Петлюрі.

Остаточну поразку Других Визвольних Змагань полковник А. Мельник зустрічає начальником штабу армії УНР, але – обставини змінюються, С. Петлюра присвячує себе політично–дипломатичній діяльності, а А. Мельника і Є. Коновальця спрямовує на орґанізацію збройного підпілля. Так виникає УВО (Українська Військова Орґанізація), яку очолює Євген Коновалець. Після виїзду Є. Коновальця за кордон 1922, головою Крайового Проводу полишається полковник А. Мельник. Але, 1924 його арештовують та він вимушений провести 5 років терміну в польських тюрмах. Це тяжко для невиліковно хворої людини, але польська поліція переконується – полковника А. Мельника – не зламати.

З убивством полковника Є. Коновальця найманим кіллером Москви, полковник Андрій Мельник залишається найбільш авторитетною фігурою в українському визвольному русі, але…

Тут ми підходимо до надмір делікатного історичного питання чималої ваги – розколу єдиної ОУН на так званих мельниківців (Провiд українських нацiоналістiв (ПУН) або ОУН–м та бандерівців (ОУН–б або ОУН–р – революційна). Наскільки можна судити, ОУН–м віддзеркалювала, якоюсь мірою, ґерманофільські погляди самого Андрія Мельника, який не втрачав надії схилити Німеччину на бік української незалежності. В той час, як ОУН–р трималася останнього заповіту Є. Коновальця та Д. Донцова: спиратись на власні сили.