Розділ «ІV. КОЗАЦЬКА УКРАЇНА»

(теж там, с. 197)

Але, що ж там іще полишилось нам від отих прославлених брехливою офіційною історією “пєтровскіх реформ”? – ага, реформа освіти. Що до неї, то наш історик теж не надто нею запалюється, ставиться радше скептично. Бо, насправді:

Укази 1714 р. уводили до історії російської просвіти цілком новий факт: обов’язкове навчання “мірян”. На кожну губернію призначено було всього по два вчителі, що вивчили географію та геометрію. “Цифірь”, початкова геометрія та деякі відомості з закону Божого, вміщені до тодішніх букварів, – от і весь склад початкового навчання, визнаний достатнім для цілей служби; поширення його пішло би на шкоду службі.

(теж там, с. 79)

Останнє, з точки зору реформ, бринить особливо взрушуюче. Отже, як бачимо, сам імператор, не надто переобтяжений освітою, остерігався переобтяжувати нею й своїх підданих.

В цьому – освіті, як і у всіх військових авантюрах царя, не обійшлося (поґотів, просто нічого не вийшло би) – без українців.

Бо, як написав колись вірний апологет Пєтра:

Перенесення київської вченості до Москви було важливішою подією в історії російської освіченості ХVII століття.

(Н. И. Костомаров, Исторические произведения, Київ, 1989, с. 313)

Він, щоправда, має тут на увазі освіченість богословську, але те саме стосується й будь–яких галузей освіти; без найменшого виключення.

Отже, у розгляді та оцінці цієї, мало не першої в російській історії особи, ми дійшли певного кінця. Висновки може зробити читач. Хіба що, заради контрасту та читацької ж розваги, – наведемо опінію особи, яка в Росії в своїй галузі принаймні, та з так само крихкими підставами, – вважається не меншою від Пєтра на троні: поета А. Пушкіна. Наділеного не тільки й не стільки поетичним даром, доволі скромним, – як усе отiєю ж, одвічно російською “лєгкостью в мислях нєобикновєнной”, не чужим котрій був, як ми вище переконалися, його сталий улюбленець – “вєлікій рєформатор”; та – з не меншими амбіціями. Отже, милуйтеся:

Самодержавною рукою

Он смело сеял просвещенье

Не презирал страны родной:

Он знал ее предназначенье.

То академик, то герой

То мореплаватель, то плотник,

Он всеобъемлющей душой

На троне вечный был работник.

З кінцем пєтровського царювання співпадає знаменна історична подія. Року 1721 з мапи Європи зникає одна держава та з’являється друга: замість царства Московського – Російська імперія. Важко було би проти цього щось заперечити, якби не назва. Бо, Россія – то не більше, як візантійська (або латинська) назва Русі (або – України). Але, треба ж якось називати й Україну, та вона перейменовується на Малу Росію, або Малороссію; цей термін – теж крадений, та займаний з одного з документів Болеслава Мазовецького, відносно дещо іншого терену. Тоді ж, природно, з’являється й нечувана перед тим Велікороссія.