Розділ «ІV. КОЗАЦЬКА УКРАЇНА»

(теж там, с. 120)

Чимало грошей уходило в пісок з нерозважливо розпочатими новобудовами, хоча би з тим же Пєтєрбурґом. Місцеві фіни попереджали Пєтра про те, що вся місцевість наражена на регулярні повені, спричинені нагонкою води з моря циклонами. Але цар не послухався та здійснив свою дурість, прирікши на століття мешканців мiста на оті повені. По тому, більше ніж через століття, Росію навідує француз із емігрантів – Альфред де Кюстен, аби подивитись на реномований зразок самодержавного правління. Та, за його ж зізнанням – капітально розчаровується, – приїздить монархістом, а від’їздить “переконаним прибічником конституції”; про що й пише книгу “Росія в 1839 році”. Де, між усім іншим, – стверджує й повну безглуздість побудови столиці. Але, великодержавний патріот В. Бєлінскій, якого нам завжди підсовували як “рєволюціонного дємократа”, – відповів йому, що “город сєй” є заснований “волєй Пєтра” та всупереч законам природи: “Воля одного чєловєка побєділа і самую пріроду” – писав він. Оскільки тут під “однім человєком” розумівся, скажімо, ніяк не “дворовий чєловєк князя Н”, то… Ви розумієте.

Немало при цій новобудові було укладено до болот і людських життів. Скільки саме? – та хто ж це рахував. У Росії життя простої людини й досі нічого не варте.

Як слушно свідчить історик:

Навряд чи знайдеться у військовій історії побойовисько, котре вивело би зі строю більше бійців, ніж скільки лягло робітників у Пєтєрбурзі та Кронштадті.

(теж там, с. 125)

Додамо, як хто не знає, що туди зайняли й українських козаків, які віддали перевагу єдиновірцям перед басурманами–шведами: там їх теж полягло з кілька десятків тисяч (хто ж знає, скільки саме?). Бажанням царя–придурка нема перепон, та:

Пєтр уже славився, як правитель, котрий, раз щось задумавши, не пожалкує ні грошей, ні життів. Робітників, що загинули при побудові гавані поблизу Таганрогу, яку потім зруйнували за угодою з турками, нараховували сотнями тисяч, імовірно, з перебільшеннями. Те саме розповідали і про балтицькі гавані.

(теж там, с. 126)

Таганрог – це Україна, отже – й сотні тисяч життів…

Однак, хоча численні труднощі, пов’язані з побудовою Пєтєрбурґу та Кронштадту, пощастило якось подолати, вгативши купу грошей, а ще більше людських життів, – як порти вони не були варті ламаного шеляга; хоч власне на це й будувалися. Вони були надто мілководні, як і весь східний Балтик, надто прісноводні (від Неви), що шкодило тодішнім дерев’яним суднам та й замерзали рано та надовго. Марно витративши на подолання всього цього (а – як?) іще чимало грошей, цар приглядає собі досить добрий, а головне – глибокий рейд за десяток кілометрів перед естонським Ревелем (Таллінн), в затоці Роґер (Роґервік). Але, не без недоліку – відкритий дужим західним вітрам, що бувають у тилах циклонів або оклюзій. Ну, що ж, і це не перепона – можна побудувати відповідний мол. Iще раз довівши, що воля монарха – понад усе. Однак, виявилося, що не завжди.

Про це історик пригадує у таких словах:

Навезли неймовірну кількість колод, спустошивши ліса Ліфляндії та Естляндії (Латвії та Естонії, О. Б.), наробили здоровенних ящиків, заповнили іх камінням та опустили на глибоке дно рейду; але буря розкидала споруду. Роботу повторювали, але так само невдало, отже врешті страшенно дорогу справу було кинуто.

(теж там, с. 126)

До речі, зазначимо й це, – російський цар, як і його далекі наступники, совєцькі придурки з Політбюро, – дуже палився рити канали. Він задумав їх аж шість, але за все життя встиг побачити лише один. Наливав би, мабуть, і оті ідіотичні “моря”, якби таке щось було технічно можливо у ті часи.

Часто мелють щось про законодавчу діяльність Пєтра, мовляв, – він і в цьому створив нову країну; зі стану дикості привів країну мало не до правового стану. Але, історик і в цьому розчаровує нас. Вважає, що й у цьому його підопічний був не на висоті. Він стверджує, що:

У ХVIII ст. простор, наданий землевласникам слабкими або своєкорисними урядами династії, допомагав пануючим класам, користуючись народним збідненням, через господарські оборудки – пом’якшувати утисливі для них видів холопства та навіть закріпостити більшу частину вільного селянства.

(теж там, с. 105)

А тому, власне:

Законодавство Пєтра не пішло прямо проти цих, шкідливих для держави холоповласницьких прагнень, навіть загнало до кріпацької неволі цілі розряди вільних осіб і урівнювало всі види неволі близько до повного холопства. Так воно відкидало суспільство далеко назад, до здавна відомої на Русі греко–римської норми: “Рабство є неділиме, стан раба не допускає жодних порізнень; про раба неможливо сказати, більше чи менше він є раб”.