Розділ «ІV. КОЗАЦЬКА УКРАЇНА»

(В. Серчик, Петр I Великий, Варшава., 1977, с. 244)

Те, що тут написане, схоже на суті дурниці; бо так могла би писати людина, хіба, ХVIII ст. Бо можна довести, як двічі два, що цей “Заповіт” не тільки не позначений браком політичного реалізму, але й здійснювався неухильно, в міру сил вічно трухлявої імперії. На 100 %, зокрема, щодо батьківщини цитованого автора.

Отже, пробіжимося по окремих пунктах.

Пункти 1., 2. Коментарів просто не потребують, бо досконало віддзеркалюють стан речей в епоху самого Пєтра, як і його не раз декларовані ним же особисто спрямування.

Пункт 3. Поґотів не викликає застережень, бо терени, загарбані Росією, – стало поширювалися, як за Пєтра, так і потім, аж по 1913. Потім імперіалістичні совєти не вгамувалися, пішли навіть на підпал Другої світової, щоб повернути собі втрачене. Та, не тільки його повернули, але чимало й прихопили нового. Поставивши ногу навіть на інших континентах. Тепер знову втрачено чимало, але…

Можна не мати сумніву, що наступні покоління росіян, як і раніше, не прагнутимуть жити як люди, а покладуть мільойони життів на те, щоб панувати над іншими, щоб догарбати світ.

Пункти 4., 5. Все так, все було, не за Пєтра, так після; єдино – долізти до Константинополя так і не змогли, не судилося. Може за В. Жіріновского або Б. Бєрєзовского пощастить…

Пункт 6. Підпорядкування Польщі, це те, чого все життя прагнув дуркуватий реформатор, але здійснила лише його вірна учениця Єкатєріна II, своїми поділами Польщі.

Пункт 7., 8. От тут ми маємо дещо цікавіше. Бо Пєтр і утримував саме такі відносини з Англією, та саме вона несе пряму історичну відповідальність за північні набутки Росії, хижак хижака зрозуміє завжди, але…

Не забудемо, що на часи Пєтра I Англія була для всіх інших в Iндії лише торговим конкурентом, не маючи там своїх власних володінь Ситуація різко змінилася, коли 1757 Роберт Клайв військовою силою захопив Бенгал, Біхар та Оріссу, поклавши початок англійським колоніальним володінням на півострові. З того часу Англія та Росія стають ворогами, бо Росія теж прагне прихопити, або “добровольно прісоєдініть” Iндію, та про це в Росії відверто писатимуть уже на початку ХIХ ст. Дещо примирить двох імперіалістичних розбійників тільки спільна небезпека від Наполеона, але – не надовго.

Так, чи дійсно отой “Заповіт Пєтра” – то всього тільки наполеонівська фальшивка?

Пункт 9., 10. Що ж, саме так, точнісінько так воно й було. А Росія з Австрією після Наполеона, й насправді, – придушили та закайданили мало не всю Європу, аж до “вєсни народов” 1848, коли десь та щось і дійсно зрушилося.

Пункти 11., 12. Саме так, точнісінько так воно все й було. Аж до самого 1913. Ні додати, ні відняти.

Пункт 13. Тут, схоже на те, або “заповіт” і насправді передбачив наполеонівські війни, або це й дійсно фальшивка, складена вже по них. Однозначно вирішити цю альтернативу, зрозуміло, неможливо.

Пункт 14. Можливо, щось подібне могло й плануватись, цілком у дусі недоумкуватого реформатора, але… наступним “радєнієм государства Російського” ці “орди” було настільки скорочено, що відпало й саме питання.

Отже, загальний висновок може бути, єдино, такий, що російська політика впродовж наступних двох століть (!) по Пєтрові, – на 90 % відповідала напрямам цього документу, але – чому? – чи, може, ішла слідом чужоземної фальшивки?

Чи може такий “Заповіт Пєтра I” – насправді існував?

Чи це не набагато простіше припущення?

Доповнення 7. Хоробрий полковник Iван Сірко і “зрадник Петрик”

Доблестями полковника Iвана Сірка надміру захоплюється Д. Яворницький у своїй “Iсторії запорізьких козаків” Львiв, 1992. Ця людина й насправді знайшла собі видне місце в подіях в Україні після зловісного 1654, та була відома мало не тридцять років по тому. Втім, коли він пише, що “українські історики порівнюють його з Чінгіс–ханом чи Тамерланом” – то це не слід сприймати серйозно: або він тут щось перебільшує, або в українських істориків, як часто буває, клепки в голові бракує. Полковник Сірко був простою людиною з Мерефи на Харківщині та навіть не умів писати; а тому мабуть, і не визнавав законів: “Нужда закон зміняє”, як він казав. Але, ознайомимося, на початку, з короткою загальною характеристикою українського історика: