Розділ «IX. ТРЕТІ ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ»

Тут справа була в тому, що юнаком Роман, підчас навчання у Львівській гімназії і студентства, жив у Львові, у своїй бабці Герміни Шухевич. А у неї ж, з 1921, знімав кімнату полковник Є. Коновалець, за порадою свого товариша із гімназії, а потім і зі австрійської армії — професора Степана Шаха.

Там збиралися діячі національного відродження, а з ними нерідко бував і гімназист, а згодом студент Роман Шухевич. Професор С. Шах у своїх спогадах оцінює молодика, як особистість, що викривала — словами Платона – «Ясність в думанні, правдивість у говорінні, рішучість у чині».

Мало не щоденне спілкування з такою яскравою особистістю, як полковник Є. Коновалець, не могло не вплинути на юнака. Дружба з досвідченим військовим діячем пробуджує його цікавість до військових справ, та він і собі вчиться — де може. Вивчає теорію, стратегію і тактику, технічні питання. А тому, з утворенням ОУН, очолює її Військову Референтуру.

То був тяжкий період для Крайового Проводу ОУН, коли польський уряд проводить свої “замирення” краю — “пацифікацію”; намагаючись ліквідувати, по можливості, всі сліди українського національного руху. Це було, насамперед, організоване удушення українських сіл непомірними податками, організоване переселення до української Галичини поляків, так званих “осадників”, — ну, як оте поселення римських ветеранів на чужих, загарбаних землях. Та організоване нищення українського інтелектуального життя, заганяння його в підпіл.

Втім, послухаімо краще історика:

Польські каральні загони оточували село, пильнували, щоб з нього ніхто не вийшов, а потім влаштовували загальну “ревізію”, тобто нищення культурних і матеріальних надбань українських селян. Плюндрували читальні “Просвіти”, кооперативні крамниці з метою до основ зруйнувати соціально–культурну інфраструктуру села, залякати населення. Влаштовувалися масові екзекуції — покарання селян прилюдно нагаями. Били до нестями, коли людина падала, відливали водою і били далі. Все це проходило в садистських формах, під знущальні вигуки: “Нєх жиє Польська!” (хай живе Польща). Часто траплялися смертельні випадки. Особливо терпіли сільські інтелігенти і свідомі селяни. В них режим бачив головного ворога.

Все це супроводжувалося масовим грабежем. Великі “контрибуції“, накладені на село, просто підривали його економічно. Фактично українські села були віддані на розкрадання під наглядом поліції різним злочинним елементам.

(О. Баган, Націоналізм і націоналістичний рух, Дрогобич, 1994, с. 88–89)

Спостерігаючи цю картину, мимоволі шкодуєш, що “Польська нєподлєгла” — не мала своїх “русскіх казаков”, професійних карателів. Бо все це, одне в одне, нагадує нрави царських “усмірітєлєй” передреволюційного (1905) або столипінського часу. На власні очі переконуєшся, що міжвоєнна Польща найбільше нагадувала не Європу, а саме свою двохсотлітню мачуху — царську Росію.

Справи, за допомогою ОУН і української діаспори, набули тоді широкого розголосу, та 1930 Ліга Націй вже призначила була комісію для розслідування справ у Польщі, але… Втрутилося легальне у Польщі УНДО (Українське Народне Демократичне Об’єднання), що мало своїх депутатів у польському сеймі. Воно й зрадило, хутко домовилося, від імені всіх українців, з польським урядом; за якість там косметичні обіцянки (а може хабарі?). Підтвердивши свої демократично–соціалістичне угодовське єство.

ОУН в підпіллі відповідає на все це терором; на терор масовий — терором індивідуальним, фізично знищуючи найбільш антиукраїнських представників польської адміністрації. Ці замахи розробляє, а часом і сам участить в них — і студент Роман Шухевич. Вони часом удаються, часом ні, поки не наступає кульмінація цієї діяльності — вбивство у Варшаві 15.06.1934; атентат щодо, так би мовити, душі всієї справи «пацифікації», міністра внутрішніх справ Польщі, — генерала Броніслава Пєрацького. Той самий, за який Степан Бандера був засуджений до смертної кари. Заарештований в цій справі був і Роман Шухевич, що відсидів два с половиною роки у Березі Картуській, чи не найгіршому з польських концентраційних таборів.

Тим часом оголошується Закарпатська Українська Народна Республіка, та Роман Шухевич відбуває до Хусту, де у грудні 1938 організує збройний опір мадярським військам.

Після падіння нещастивої республіки Августина Волошина, роздавленої переважаючою військовою потугою сусідів, Р. Шухевич їде з дорученням ОУН до Гданська, а тим часом приходить Друга Світова війна, яка розпочинається поділом Польщі між двома тоталітарними агресорами. Він — у Кракові, куди виїздить разом із родиною, організує військові курси для підготовки майбутнього українського офіцерства, а з 1941 домагається у німців сформування двох українських батальонів, “Роланд” і “Нахтігаль”. З них, щоправда, нічого особливого не виходить і справи розвиваються у зовсім іншому напрямі, бо ОУН організує збройний спротив окупантам.

На початку 1943 Третій великий збір ОУН обирає Р. Шухевича Головою Бюро Проводу. Та, цього ж року він очолює командування силами УПА на всіх окупованих українських теренах. Він розбудовує її структуру на західних землях та формує частини, що відряджуються на схід, на колишню підсовєцьку Україну. Починається передбачена і проголошена ним ще 1941 — “безкомпромісна боротьба, і проти Гітлера, і проти Сталіна”. Тобто, саме те, що перетворило УПА на єдину у світі антитоталітарну силу; що не мала прецедентів.

З купи окремих боївок Роман Шухевич хутко створив потужну армію з розвиненою структурою забезпечення та надійним тилом. Не маючи на це, підкреслимо ще раз, необхідних матеріальних засобів.

Українській Повстанській Армії та її командуючому, генералу Роману Шухевичу (псевдо — Таран Чупринка), належить і заслуга інтернаціоналізації антитоталітарного руху опору. До УПА хутко переходять із формувань гітлерівської арміі, із військовополонених, — представники інших народів. Завдяки цьому, 22–23.11.1943 відбулася Конференція поневолених народів Східної Європи і Азії, де взяли участь 65 представників від 13 поневолених націй. То був початок АБН (Антибільшовицького Блоку Народів). А поки з’явилися ще й неукраїнські відділи УПА, якими керував майор Д. Карпенко–Яструб, колишній офіцер совєцької армії.

Зі звільненням німцями Степана Бандери, генерал Шухевич розвантажується від політики, віддає йому керівництво Проводу ОУН, присвячуючи себе цілком військовим справам.

Провід ОУН завжди високо цінував можливість зв’язку з широким світом, та з початку жовтня по квітень 1945 працювала саморобна радіостанція “Вільна Україна”, яку можна було, однак, приймати по країнах Європи у короткохвильовому діапазоні 41 метр. Вона вела передачі українською, а також англійською, німецькою, російською і французькою мовами.

Для УПА німці були грізними ворогами, але вона переможно вийшла з війни з ними, почасти тому, що хоча вони й кидали на боротьбу з нею відбірні сили “Ваффен СС”, ці сили ніколи не перевищували двох дивізій. Та й німці не розглядали розправу з УПА, як питання престижу. Але, з приходом совєтів — ситуація докорінно змінилася. Спочатку, все було як раніше. Як повідомляє той жеісторик:

Влітку 1944р. радянські війська входять в Галичину і розпочинають бойові дії проти УПА на цих теренах. Рух спротиву тут був суцільним, як ніде, із повним неприйняттям радянської системи, способу життя. Москві доводилося воювати з усім населенням краю. УПА регулярно нищить новостворюванні районні адміністративні центри. По всій Галичині не залишилося такого майже жодного, на який би не було вчинено нападу боївками УПА. Особливо запеклі бої йдуть в Карпатах.