Розділ 44. КООПЕРАТИВА УПА

- Погляньте, панно Таню, який гарний місяць! Чи не вернутися нам до парку?

- А чому б ні? - запитом відповіла Таня. - Ще не пізно… Була гарна тепла осінь. Удень снувалося по парку бабине літо, а тепер тут проходжувалися закохані пари. Таня взяла несміливого вояка попід руку, і вони поволі йшли стежкою в долину. до шумливого потоку. Через нього в кількох місцях були збудовані для пішоходів вузенькі містки. Молодість і повний місяць дедалі більше додавали мені відваги, і я уже кілька разів притиснув до себе Танину руку, що лежала на мойому лікті. Випадково, чи, може, ні - Таня також притулилася до мене.

Спинилися на мініятюрному, немов у казці, містку. З обидвох боків високі схили, з яких звисало густе гілля дерев. Понад містком, кілька метрів вище, був ще один місток, а ще далі - великий, залізної конструкції залізничний міст.

- Як тут гарно! Погляньте, панно Таню: місток над містком, а там, вгорі, ще один міст…

Все це нагадувало мені рідні карпатські яри, і я ще більше милувався навколишньою красою. Над глибоким яром, над деревами тисячі зірок, між ними повний місяць, як у Карпатах… Повстанський побратим…

Але тут не Карпати, всюди мирна тиша, а біля мене гарна й чесна дівчина…

Та мої думки линули на Схід. Мої бойові побратими десь у лісах поранені, голодні… А інші, може, саме в цю хвилину зводять бої… А скільки їх за дротами, далеко…

Я просив Бога, щоб дав їм силу витримати, гаряче бажав, щоб вони здобули на своїй рідній землі право жити вільно й щасливо, як ось я, оцього вечора, почуваю себе щасливим у далекій Німеччині.

- Пане Чумак! - сказала Таня. - Я вже кілька хвилин вас спостерігаю, чи не могли б ви сказати мені, де ви в цю хвилину думками? Може з «нею»?

Я усміхнувся, притулив її теплу руку до свого лиця і промовив:

- Питаєте, чи кохав я в своєму житті? Хочете знати?

- Хотіла б, - відповіла Таня.

- Так, панно Таню, колись я був дуже закоханий… Вона була вчителькою, а я був її тринадцятилітнім учнем…

Таня засміялася, а потім уже поважнішим тоном запитала:

- А між тринадцятьма і двадцятьп'ятьма роками ви нікого не кохали?

Тепер уже без жарту я признався:

- Так, любив Марійку. Але вона вже напевне проказала молитву за мою грішну душу… Вийшла заміж і, мабуть, уже годує своїх діточок…

- Чи тепер ви були думками з нею?

- Ні, Танечко! - Це вперше я звернувся до неї без величання «панно». - Я був думками з друзями і бажав їм щастя. Я хотів би передати їм хоч крихітку того щастя, що його відчуваю тут із вами.

Вона дивилася мені пильно у вічі, але не знайшла в них навіть тіні неправди.