Розділ 44. КООПЕРАТИВА УПА

- На бій! - з усмішкою відповів я, і відійшов кілька кроків набік, щоб зірвати квітку для Тані. Був у душі задоволений, що вона запримітила нашу вчорашню відсутність.

Подав їй квітку, вона подякувала і сказала:

- А чи знаєте, що за зірвання тієї квітки вас можуть посадити до в'язниці?

- З приємністю відсидів би!

Замість пройти крізь браму до табору, я далі йшов тією ж стежкою в іншу частину парку, а Таня не перечила, немов не завважила. Але негайно почала роззувати свої мешти, мовляв, любить ходити по м'якій траві босоніж. Я узяв від неї мешти і побачив, що в них підошви, як тоненький папірець. Тепер зрозумів, чому вона скинула їх із ніг. Знала, що ступить кілька соток кроків по тій траві і з її мештів залишаться тільки клапті. Ми довго ходили по парку. Сьогодні я уже мав успіх. Ми трималися за руки. Звичайно весела в товаристві Таня, залишившись зі мною сам на сам, була поважна. Цікавилася українською революцією, участю дівчат у боротьбі в Краю. Потім почала розмову про працю в юнацьких організаціях, а наприкінці розповіла про недавно прочитану книжку.

- Здається, ми надто забарилися тут, а в мене завтра іспит, боюся, що засплю, - сказала Таня, і ми звернули до табору.

- Панно Таню, я завтра їду до Мюнхену, думаю, що вернуся в суботу ввечері. Я ще дуже мало знаю Байройт поза торговельними вулицями. Збираюся його оглянути в неділю по полудні. Чи можу запросити вас на прогулянку по Байройті?

- З приємністю. Оглянемо театр Вагнера, покажу вам його хату й могилу в парку…

На прощання, коли я дякував Тані за гарний вечір, мені дуже хотілося пригорнути її і поцілувати, але не відважився.

Таня подалася сходами на перший поверх, а за нею пішов і я. Вона зупинилася й запитала:

- Чи не заблудили ви? Ваша ж кімната на партері!

- А ви дивуєтеся? З вами легко можна втратити і голову, - усміхнувся я, але поминув перший поверх і ступив на другий.

- О, ви на шахи… а я вже була злякалася…

У клюбі повно людей і диму. За одним столом чути голосне політикування, за іншим - нестримні вигуки і виляскування раз-по-раз об стіл. Це «бавилися» картярі. На такий гармидер і гамір нарікали шахісти. Тут я побачив керівника шевським верстатом і згадав про Танині мешти. Я не міг пригадати собі його прізвища, тому звернувся до нього просто через «ви».

- Чи ви знаєте панну Таню з бурси? - запитав я.

- Так. Чому питаєте?

- Я хотів би замовити у вас для неї мешти, та якось незручно питати її про міру. Як з того вийти?

- Думаю, що вгадаю. Зрештою, зроблю трошки більші, - відповів швець.

- Добре, - погодився я і просив його зробити мешти якнайшвидше, бо вона вже майже боса.

- До тижня зроблю.