Розділ 44. КООПЕРАТИВА УПА

- Розкажіть, що нового в нашому політичному житті на еміграції, чи є якісь нові вістки з України?

- Невже вас цікавлять і такі питання? - здивувався я.

- Так, це заслуга доктора М., - відповіла Таня. - Він наймолодший з емігрантів, здобув докторат і тепер дуже запопадливо з нами працює.

Ми говорили про Легенду, Старуха, Грицая, про першу конференцію УГВР, про завзятий бій охоронних відділів під час тієї конференції. Я довго розповідав, нарешті подумав, що моя розмова виглядає більше на організаційну зустріч, ніж на побачення з дівчиною, тому хотів змінити тему, але Таня знову запитала:

- Ви ще не розповіли мені про вашу подорож до Мюнхену і Регенсбургу.

- Найцікавіше з цієї подорожі, - відповів я, - було те, що я дізнався в Регенсбурзі: Провід уже оформлює наші документи. А в Мюнхені всі мої оббивання порогів наших легальних установ були безуспішні.

- Вістка про полагодження справи ваших документів дуже добра, сподіваюсь, що незабаром будемо бавитися на весіллях Гудима і Зірки.

- А більше нікому такого щастя не бажаєте? - нібито жартома запитав я.

- Може, і на вашому, якщо запросите, - відповіла Таня і глянула мені прямо в очі…

Ми йшли під гору. Дорога зникла десь у парку, а з правого боку стояла велика, незвичайної форми будова. Це був театр Вагнера.

- Кажуть, - мовила Таня, - що в цьому будинку є найкраща. найакустичніша на всю Німеччину заля. Шкода, що ми не мали змоги побувати тут на концерті Руснака і Матіяша.

І розмова перейшла на наші театральні сили на еміграції. Уже надвечір ми проходили гарним великим міським парком. Таня показала на якусь стару будівлю і сказала:

- Ось музей Вагнера, а он у тому домі, в парку, він жив. За хвилину ми були біля могили Вагнера. Майже нарівні з покошеною травою лежала таблиця з написом.

Але я того напису не читав, думав про інші могили:

- Знаєте, панно Таню, могили визначних людей - це сторожі й охоронці нових поколінь народу, тому ворог так безпощадно нищить наші могили. Над Сяном, біля Володзької, на гарній горі між лісами був дуже великий цвинтар вояків УПА. Ця місцевість довго була недоступна ворогові. Там ми ховали наших героїв, а цивільне населення, переважно дівчата, перетворили той цвинтар на дуже гарний квітник із довгими рядами березових хрестів. Навесні сорок сьомого року ворог кинув на цей терен сотні тисяч свого війська і по-варварськи знищив могили упістів.

На вулицях міста спалахнули ліхтарі, між великими деревами показалася на небі вечірня зірка.

Ми верталися додому замислені, кожне занурене в спогади… У таборі я відімкнув крамницю, Таня оглядала різний товар, а потім сказала:

- Як бачу, ваша крамниця багатшає.

Я узяв пачку цигарок, розкоркував пляшку славного в Німеччині яблучного соку, і ми випили по склянці.

Вийшли на двір, над обрієм ніби завис жовтий місяць і він додав мені відваги: