Розділ «КИТАЙ»

Те, як стародавні китайці уявляли собі щастя, відобразилось у їхніх іменах-побажаннях. Це побажання довголіття (Яньшоу, Ваньсуй), подолання життєвих труднощів (Ухай, Біфей), замирення Піднебесної (Аньші, Баші), успіхів у цивільній та військовій службі, життєвих утіх, збагачення, здійснення всіх бажань тощо. Часом у китайських іменах знаходили відображення не лише моральні чесноти та соціальні реалії, а й важливі політичні події.

У давньокитайському суспільстві, на відміну від давньоіндійського, не існувало закостенілих соціальних станів, до того ж батьківське майно в епоху перших імперій розподілялося між усіма дітьми, отож швидко дрібнилося. Тому китаєць не міг покластися ні на .свій родовід, ні на одержання пристойної частки батьківського спадку, а тому мусив самостійно вибиватися в люди, ставати енергійним, ініціативним, прагматичним, заповзятливим. Водночас у суспільстві клановому й максимально з бюрократизованому він звикав підпорядковувати себе колективу, підкоряти особисті інтереси громадським. Кожен китаєць був переконаним патріотом; куди б не закинула його доля, він мріяв на схилі віку повернутися до рідної оселі й знайти останній притулок на рідному цвинтарі.

Починаючи з середини І тис. до н. е. китайці поступово ставали рабами закріпленого конфуціанством ритуалу й церемоніалу, тобто маси всіляких умовностей у поведінці. За словами китаїста, все їхнє життя "ставало, по суті, однією нескінченною церемонією".* У ритуалі й церемоніалі домінувала чітка, конкретна форма, що давало можливість верхам легко спрямовувати зусилля мас на досягнення якоїсь конкретної мети, скажімо, на подолання "п’яти зол". Китайці здавна схилялися перед авторитетом загальновизнаних "мудреців" та "ідеальних" володарів минувшини. Основним гаслом майже всіх соціальних вибухів у давньому Китаї була вимога відродити старі порядки в державі, запроваджені "мудрецями" й "ідеальними" імператорами та знехтувані нинішніми верхами, через що історики зарахували китайців до найбільш бунтівних і найменш революційних народів.

Унаслідок культурного переважання давніх китайців над сусідами-кочівниками та їхньої тривалої ізоляції від інших цивілізованих суспільств у них виробилося зверхнє ставлення до інших народів. Китайці суто умовно називали своїх сусідів східними, західними, південними чи північними "варварами", не завжди беручи до уваги справжнє географічне розташування "варварів".

Традиційне мислення давніх китайців мало схильність до конкретики. До теоретичного мудрування китайці вдавалися лише тоді, коли без нього аж ніяк не можна було обійтись. їм подобалось усе точне, визначене. Персонажі їхніх казок — це фея конкретної річки, дракон конкретної гори, самі казкові сюжети мають точні географічні координати.

Важлива риса ментальності стародавніх китайців — їхня довіра панівним ідеологічним настановам. За словами китаїста, їм була притаманна "незламна впевненість у незаперечності офіційно санкціонованих істин і тісно пов’язана з нею схильність до догматизму та конформізму". Це пояснює, чому в давньокитайських імперіях ідеологія мала такий гігантський вплив на всі сфери суспільного життя. Ще одна важлива риса ментальності стародавніх китайців — їхня здатність бачити все виключно в чорно-білому варіанті, без півтіней, давати суспільним явищам спрощену оцінку, схематизувати життя.

Хронологія та періодизація давньокитайської історії