Розділ «ЗАГИБЕЛЬ АССИРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. НОВОВАВИЛОНСЬКЕ ЦАРСТВО»

Ассирія на шляху в небуття

Перегорнемо останні сторінки книги буття Ассирійської імперії.

Ашшурбанапал (єдиний письменний цар на ассирійському троні) довершив те, чого не встиг зробити Асархаддон,— покарав Єгипет. Упродовж 667—6оЗ рр. до н. е. він кілька разів плюндрував зі своїм військом цю країну, зрівняв із землею "стобрамні" Фіви, вирізав безліч населення. Покидаючи залитий кров’ю Єгипет, Ашшурбанапал залишив у ньому своїм намісником місцевого князька Нехо, який запродався ассирійцям. Проте Єгипет недовго ходив в ассирійському ярмі. Вже син зрадника Нехо — Псамметіх І, заручившись підтримкою лідійців, у 655 р. до н. е. очистив країну від ассирійських гарнізонів. Єгипет назавжди відложився від Ассирії.

Як відомо, двом царям тісно в одній державі. Ашшурбанапал безцеремонно втручався у справи Вавилона, де формально царював Шамаш-шум-укін. Така опіка врешті-решт допекла вавилонського царя до живого — він здійняв анти ассирійське повстання. Однак Шамаш-шум-укін недооцінив політичного хисту Ашшурбанапала. Ассирійський цар залишив до часу Вавилон у спокої, а взявся за його спільників. Коли з ними було покінчено, настала черга Вавилона. Ассирійці взяли це місто в залізні лещата блокади й ледь не виморили його жителів голодом. Переконавшися, що чекати порятунку нізвідки, Шамаш-шум-укін підпалив свій палац і разом із жінками свого гарему кинувся в полум’я. Ассирійці вчинили на вулицях Вавилона різню, проте руйнувати місто не зважилися. Союзні Вавилонові єгиптяни, сирійці, іудеї, араби, мідійці, еламці та арамеї мовчки спостерігали за цією історичною драмою.

Потопивши в крові вавилонське повстання, Ашшурбанапал узявся за Елам, де не вщухали політичні міжусобиці, можливо, інспіровані ассірійцями. Ассирійські легіони тричі вдиралися в еламську столицю Сузи, причому останнього разу їх очолив особисто цар. Вони зрівняли Сузи із землею, повирубували священні гаї Елама, повикидали із гробниць останки еламських царів, вивезли до Ассирії статуї еламських богів. "Протягом місяця весь Елам я знищив,— хвалився потім Ашшурбанапал.— Голосу людського, тупоту корів і овець, радісного поклику алала я позбавив його поля. Диким ослам, газелям, степовим звірам, скільки їх е, я дав безтурботно розміститися на них". Проте знищення Еламу, на думку істориків, засвідчило недалекоглядність ассирійського царя, адже воно оголило кордони Ассирії з боку мідійців і персів.

У 630 р. до н. е. в Ассирії відбувся двірцевий переворот. Царський трон перейшов до сина Ашшурбанапала — Ашшур-етель-ілані. Новий цар марно намагався ввести свої війська у Вавилон. Затяжна боротьба за вавилонський трон закінчилася тим, що в 627 р. до н. е. вавилонці обрали своїм царем халдея Набопаласара. Вавилон, таким чином, остаточно відокремився від Ассирії. Засновану Набопа-ласаром державу історики назвали Нововавилонським (чи Халдейським) царством.

Нововавилонське царство у війні з Ассирією заручилося підтримкою Мідії, яка в 625 р. до н. е. також скинула з себе ассирійське ярмо. Війна між Вавилоном та Ассирією охопила весь Близький Схід, бо на допомогу ассирійцям прийшли єгиптяни й урарти, в стратегічні плани яких не входило посилення Вавилону.

Здобувши кілька перемог над ассірійцями та їхніми союзниками, вавилонська армія попрямувала на Ашшур. Однак її випередили мідійці. Вони вдерлися в це священне місто ассирійців і не залишили в ньому каменя на камені. Набопаласар, найімовірніше, навмисне запізнився на штурм Ашшура, не бажаючи заплямувати себе участю в пограбуванні місцевих святинь, вшановуваних також вавилонцями. На згарищі Ашшура Набопаласар та мідійський цар Кіаксар уклали між собою воєнно-політичний союз, скріпивши його династичним шлюбом вавилонського царевича Навуходоносора з мідійською царівною Амі-тідою (Аміїтіс).

У 612 р. до н. е. вавилонські та мідійські легіони підійшли до стін Ніневії. Остання ассирійська столиця впала вже через три місяці облоги. Від цього казково багатого міста не залишилося й сліду, переможці вирізали його жителів, а тих, хто чудом уцілів, погнали в рабство. Ассирійський цар Сін-шар-ішкун (Сарак) не дався живим до рук ворога, а підпалив свій палац і згорів у ньому. Діодор повідомляв, що на цьому кострищі згоріло безліч золота, срібла та пурпурного вбрання.

Трагічну загибель Ніневії описано в Біблії: "Щит хоробрих його зачервонений, вояки в кармазині; блищить сталь удень зброєння їхнього на колесницях, хвилюються ратища. Колесниці шалено по вулицях мчать, по майданах гуркочуть, їхній вид — немов полум’я те смолоскипів, літають вони, як ті блискавки. Він [ассирійський цар] згадає шляхетних своїх, та спіткнуться вони у ході своїй; вони поспішають на мури її, і поставлена міцно будівля облоги. Брами річок відчиняються, а палата руйнується .

Горе місту цьому кровожерному, воно все неправда, воно повне насилля, грабіж не виходить із нього! Чути свист батога, гуркіт колеса, і чвал коней, і колеснична гуркотнява, і гін верхівця, і полум’я меча, і блиск ратища, і багато побитих, і мертвих велике число, і трупу немає кінця, і спотикатимуться об їхній труп.

Твої пастирі, царю ассирійський, поснули, лежать вельможі твої, твій народ розпорошивсь по горах,— і немає кому позбирати його. Нема ліку для лиха твого, рана твоя невигойна. Всі, що звістку про тебе почують, заплещуть у долоні на тебе,— бо над ким твоє зло не ходило постійно?".

Загибель Ніневії не поставила останню крапку в історії Ассирійської держави. Агонія Ассирії обірвалася лише через кілька років, коли вавилонська армія розбила під Харраном (609 р. до н. е.) та Каркемишем (605 р. до н. е.) жалюгідні рештки колись непереможного ассирійського війська, керовані останнім ассирійським царем — Аш-шуру-баллітом II.

Ассирія перестала існувати, але ассирійський народ зберігся. Завойовники вирізали лише ассирійську знать, простий же люд розбрівся по світу. Уцілілі жителі Ніневії повернулися по якомусь часі й заснували на протилежному березі Тигру нове місто, яке вони назвали Меспілою чи Мосулом , решта ассирійців знайшла притулок серед інших народів Передньої Азії. Втративши батьківщину, ассирійці звідали почім ківш лиха, проте зберегли свою мову, свої звичаї і традиції — одним словом, зберегли себе як етнос. Нині у світі налічується близько двох мільйонів ассирійців — переважно у Північному Іраку, Сирії, Ірані, Туреччині, США, Грузії, Вірменії та Азербайджані. Близько 3 тис. етнічних ассирійців проживає нині в Україні.

Причини катастрофи

Чому перша імперія давнини з її безмежними матеріальними

ресурсами, бездоганною військовою організацією раптово і безславно канула в небуття? Щоб відповісти на це запитання, слід розглянути внутрішній розвиток Ассирії з того лиховісного моменту, коли вона остаточно стала великою військовою державою.

На перший погляд, перманентні війни були могутнім стимулом для процвітання ассирійської економіки. Завдяки їм державна скарбниця завжди була вщерть наповнена. Ассирійці дістали можливість запозичувати господарський досвід інших народів Передньої Азії. Вони, зокрема, навчилися вирощувати бавовник, одомашнили верблюда, освоїли виробництво кольорових кахлі в для облицювальних робіт, а головне — навчилися дешево, якісно й у великій кількості виробляти залізо, навіть гартувати сталь, секрет виробництва якої згодом став відомий також арабам ("дамаська сталь"). Ассирійці пригонили у свою країну великі отари худоби. Інтенсивне шляхове будівництво, яке зумовлювалось в основному військовими потребами, сприяло розвиткові ассирійської торгівлі. Проте ассирійська економіка була надто воєнізованою, розвивалася однобоко, що стримувало її ріст. Війни завдавали величезних збитків господарству. Розорення сусідніх народів неминуче било рикошетом по економіці Ассирії. Нарешті, можливість для багатьох ассирійців розбагатіти на війні не сприяла їхній трудовій активності, робила ассирійське суспільство значною мірою

паразитичним.