Розділ «ДЕРЖАВА АХЕМЕНІДІВ»

Держава Ахеменідів, чи Перська імперія, з’явилася на історичній карті порівняно пізно й проіснувала лише два століття, проте вироблені в ній соціально-економічні й політичні інститути та культурні традиції залишили глибокий слід у світовій історії. її історія, по суті, стала історією також Середньої Азії і всього стародавнього Близького Сходу.

Мідіське царство у VІІІ—VI ст. до н. е.

Поява й посилення держави Ахеменідів

Перські вожді, вихідці з поважного роду Ахеменідів, крок за кроком розширювали свої володіння за рахунок еламської території. Коли в 639 р. до н. е. ассирійський цар Ашшурбанапал знищив Елам, цар персів Кір І визнав себе ассирійським васалом. Після нього в першій половині VI ст. до н. е. в Персії володарював Камбіз, одружений з донькою мідійського царя. Його син Кір II, таким чином, був онуком Астіага.

Про дитячі та юнацькі роки Кіра 11, засновника Перської держави, існує кілька стародавніх легенд, у яких зерна історичної правди важко відділити від куколю вигадок. В одній із них ідеться про те. шо нібито мідійському царю Астіагу приснився дивний сон, у якому придворні тлумачі сновидінь побачили провіщення того, що в царя з’явиться онук, який позбавить Астіага влади. Коли онук, майбутній Кір II, справді з’явився на світ, цар повелів своєму наближеному Гарпагу умертвити його. Розсудливий Гарпаг, розміркувавши як слід, що виконання цього наказу небезпечне для нього в усіх відношеннях, передоручив убивство немовляти пастухові-волопасові Мітрідату. Саме тоді дружина Мітрідата народила мертве дитя, і пастух, за її порадою, потай усиновив Кіра II. Коли хлопчикові виповнилося десять років, діти, граючись, обрали його своїм царем. "Цар" так добре увійшов у свою роль, що покарав одного з хлопчачого гурту за непослух. Про цей випадок довідався Астіаг. Він запримітив у хлопчика риси родинної схожості й запідозрив у ньому свого онука. Проведене дізнання показало, що мідійський цар не помилився у своїх підозрах. Однак жерці заспокоїли сполошеного Астіага: сновидіння, мовляв, уже справдилося, адже Кіра II було обрано царем у дитячому гурті (Геродот. Історія, І, 108—121).

Слід зазначити, що не всі іраністи довіряють цій розповіді Геродота про родовід Кіра II.

Виходець із роду Ахеменідів, що належав до перського племені пасаргадів, Кір II у 558 р. до н. е. став царем осілих перських племен, серед яких найповажнішими були пасаргади, й відразу почав розбудовувати столичне місто Пасаргади, яке служило місцем коронації перських царів *. Кочові перські племена, які проживали в горах і степах, він підкорив своїй владі пізніше. Втім, стати самостійним володарем Кір II на перших порах не зміг, оскільки перебував у васальній залежності від жорстокого й непопулярного в народі мідійського царя Астіага.

У 553 р. до н. е. Кір II умовив співвітчизників-персів яким він пообіцяв райське життя, повстати проти мідійців, причому допомогла реалізувати цей задум також група мідійських вельмож, невдоволених жорстокостями Астіага. Сам перебіг повстання античні автори висвітлюють по-різному. Зрештою, в 550 р. до н. е. Кір II, за словами історика, "видер трон у мідійської династії". Щоб узаконити цю акцію, він одружився з донькою Астіага Амітідою, умертвивши її чоловіка. Астіаг змушений був змиритися зі своєю поразкою й задовольнитися наданою йому посадою намісника в одній із східно іранських областей. Мідійське царство формально вціліло, частина мідійської знаті зберегла свої колишні привілеї, мідійська столиця Екбатани стала сезонною резиденцією перських царів.

Держава Кіра II семимильними кроками прямувала на авансцену світової історії. Вона поглинула колишніх васалів Мідії — Парфію, Гірканію й, очевидно, Вірменію. Така активність персів на зовнішньополітичній арені сполошила Лідію, з ініціативи якої спалахнула персько-лідійська війна. Між лідійськими та перськими військами поблизу річки Галіс відбулася кровопролитна битва, яка не виявила переможця. Проте Кір II діяв напролом. Він зненацька оволодів містом Сарди, лідійською столицею , й полонив лідійського царя Креза, про багатства якого ходили легенди. Переможець, як це він чинив і щодо інших володарів-невдах, зберіг життя Крезу. Невдовзі перси завоювали всі грецькі міста-держави в Малій Азії (підкорили іонійців і карійців).

Упродовж 545—539 pp. до н. е. перси заволоділи східно-іранськими та середньоазіатськими територіями, Вавилонією, після нього їхню владу над собою добровільно визнали Фінікія, Сирія та Палестина. Очманілий від воєнно-політичних успіхів Кір II ладен був накинутися й на Єгипет, проте йому завадили це зробити середньоазіатські кочові племена массагетів, які загрожували північно-східним кордонам Перської держави. У 530 р. до н. е. в битві з массагетами біля річки Амудар’ї перси зазнали страшної поразки. В ній загинув і 70-річний Кір II. Геродот

повідомляв, що цариця массагетів веліла занурити голову мертвого Кіра II у міх з кров’ю, щоб він, кровожерливий, напився її досхочу (Історія, І, 214). Поховали засновника Перської держави в мавзолеї у Пасаргадах (у ранньо-ісламську добу цей мавзолей назвали могилою "матері Соломона").

Того ж 530 р. до н. е. перським царем став старший син Кіра II Камбіз. Через п’ять років він організував воєнний похід проти Єгипту, залучивши до нього, за словами Геродота, "різних своїх підданців", у тому числі еллінів (Історія, III, І). Розгромивши біля Пелузії єгипетське військо, яке складалося переважно з найманців, перси оволоділи країною і включили її до складу своєї неозорої імперії. Камбіз проголосив себе єгипетським фараоном, започаткувавши XXVII династію фараонів. Водночас за його розпорядженням з Єгипту було вивезено величезні багатства. Після цього Камбіз нашвидкуруч спорядив похід у Нубію, однак втратив у ньому мало не все своє військо.

Поки Камбіз "освоював" Єгипет, у Персії відбувся державний переворот — за словами іраніста, "одна з найцікавіших і найбільш скандальних історій стародавнього світу". Його вчинив, згідно з офіційною версією, маг Гаумата — самозванець, який видавав себе за молодшого брата Камбіза Бардію, таємно вбитого царем напередодні єгипетського походу. Камбіз без зволікань кинувся рятувати свій трон, але в дорозі помер при загадкових обставинах. Над державою Ахеменідів нависла загроза політичної смути.

Політичний детектив довкола воцаріння Гаумати, якого Геродот, ніби навмисне, щоб ще більше заплутати справу, іменував Смердісом, залишається для іраністів каменем спотикання. Ким був насправді Гаумата-Смердіс: Бардією чи лже-Бардією, самозванцем? Так чи інакше він, коронувавшись на царство влітку 522 р. до н. е. у Пасаргадах, дістав у державі загальне визнання. Геродот повідомляв, що новий цар "спокійно володарював" упродовж семи місяців, до нового державного перевороту, і за цей час він "зробив багато добра всім підданим" (скасував податки та військову повинність), тому, коли він помер, "усі мешканці Азії оплакували його, за винятком персів" (Історія, III, 67).

Царювання Дарія 1

Царювання й життя Гаумати передчасно обірвали змовники з

числа перської знаті. До семи змовників, які знищили Гаумату, належав і Дарій І. Він і став перським царем. Щоб легітимізувати свою владу, Дарій І одружився з донькою Кіра II Атоссі та з усіма іншими жінками з гарему Камбіза і Гаумати, хоч до цього вже був одружений і мав трьох синів.

Щойно Дарій І узурпував царську владу, проти нього повстали поневолені персами країни (виняток становили лише Бактрія та області на захід від Євфрату). Першими виступили Елам і Вавилон, їх підтримали Мідія, Маргіана, Вірменія, Парфія, Саттагідія, Єгипет, племена саків у Середній Азії. Навіть у Персії відмовилися визнавати владу Дарія І. Найбільш масовим було повстання в Маргіані. В Дарія І не було великого війська, щоб за його допомогою погасити полум’я повстань відразу на всій території держави, тому він розбивав сепаратистів поодинці. Впродовж чотирнадцяти місяців у кровопролитних битвах Дарій І придушив визвольний рух народів і відновив державну єдність імперії Ахеменідів. Навіть більше, він істотно розширив кордони держави, завоювавши області Середньої Азії, Фракії, Македонії, північно-західної частини Індії. Не поталанило йому лише підкорити скіфів (похід проти них відбувся між 516 і 512 рр. до н. е.), які уникали вирішальної битви й успішно вдавалися до тактики маневреної війни. Втім, ця невдача не завадила Дарію І включити причорноморських скіфів до офіційного реєстру підвладних йому народів. Кордони держави Ахеменідів, до якої входили десятки країн і народів, пролягали за Дарія І від річки Інд на сході до Егейського моря на заході, від Вірменії на півночі до Ефіопії на півдні.

У своїй державі Дарій І здійснив ряд важливих реформ, покликаних ще більше централізувати її, зробити багатшою й могутнішою. Закладені ним принципи ахеменідської монархії, титулатура царя царів" надійно прижилися в подальшій історії Ірану.