Розділ «КИТАЙ»

Археологічною сенсацією XX ст. стала знахідка в 1974 р. в долині р. Увей (провінція Шаньсі) велетенської (її площа становить 56 кв. км) могили першого китайського імператора Цінь Шіхуана.

Сима Цянь описав похорон цього імператора-деспота. Цінь Шіхуан повелів, щоб 700 тис. китайських "зеків" побудували йому мавзолей. Будівельники викопали в горі Лішань глибоку й простору яму, залили її стіни бронзою, на дні ями відтворили контури земної поверхні, зробили ртутні ріки та моря, а стелю розписали під зоряне небо. Вони заповнили підземний склеп макетами палаців, статуями чиновників, занесли туди безліч коштовностей, налаштували проти можливих грабіжників луки-самостріли, поставили масляні світильники (їх заправили риб’ячим жиром, щоб вони горіли якомога довше), а вже потім опустили в могилу масивний саркофаг. На похороні імператора повбивали його наложниць і живими замурували будівельників підземного склепу. "Загинуло дуже багато",— похмуро констатував Сима Цянь. Могилу потім старанно замаскували, надавши їй вигляду звичайної гори. Під час соціального вибуху в Китаї наприкінці III ст. до н. е. могилу Цінь Шіхуана було сплюндровано, пожежа в ній тривала 90 діб.

Археологи вже виявили в підземній галереї та трьох сусідніх ямах, розташованих за три кілометри від гори, вісім тисяч пофарбованих глиняних статуй імператорових гвардійців (статуї зроблено в натуральну величину), близько сотні четвірок глиняних коней, запряжених у бойові колісниці (дерев’яні колісниці не збереглися), а також дві бронзові колісниці, запряжені четвіркою бронзових позолочених коней і керовані бронзовим візником (ці бронзові вироби зроблено в половину натуральної величини).

Останні археологічні відкриття на території Китаю також дуже цікаві. Так, наприкінці 80-х років у провінції Сичуань розкопано столицю царства Шу. В ній знайдено чимало нефритових та бронзових виробів, у тому числі — бронзові гротескні маски. Царство Шу лежало далеко від басейну Хуанхе, де виникла найдавніша китайська цивілізація, тому вчені припускають, що цивілізація могла виникнути в Китаї відразу в кількох місцях. 1990 р. у провінції Шенсі археологи розкопали могилу ханьського імператора Цзіна (вона завбільшки в 12 футбольних полів), у підземному склепі якої виявили близько тисячі 60-сан-тиметрових глиняних голих і безруких піхотинців і кіннотників.

Археологічні роботи в KHP здійснюються масштабно й кваліфіковано, виявлені під час розкопок історико-культурні пам’ятки ретельно опрацьовуються і дбайливо зберігаються. Немає сумніву, що китайська археологія ще зробить чимало цікавих відкриттів.

На жаль, навіть запровадження урядом смертної кари за вивіз до Китаю історико-культурних цінностей не завадило їхньому масовому пограбуванню. Лише на початку 90-х років у країні, відбулося понад 40 тис. пограбувань могил та музейних колекцій.

Природно-кліматичний фактор в історії давньокитайського суспільства

Природа відгородила Стародавній Китай від найближчих вогнищ цивілізації височенними непрохідними горами Тибету і велетенською мертвою пустинею Гобі, про яку стародавній автор писав: "Ні птаха не видно в повітрі, ні звіра на землі. Скільки не вдивляйся в пустиню, не довідаєшся, як її можна здолати, і єдиний. провідник по ній— це кістки подорожніх, які загинули там". Проте ще надійніше ізолювали стародавніх китайців від цивілізованого світу незліченні кочові народи й племена, які широкою смугою оточували Китай. Вирватись із цього етнічного оточення китайці зуміли лише наприкінці своєї стародавньої історії.

Китай — країна гірська. Його західна частина, що займає 80 % території країни,— це гори й нагір’я, де затяжна й сувора зима та коротке й спекотне літо і де не вистачає опадів для розвитку землеробства. Східний Китай, навпаки, долинний, має значно м’якший клімат, багатшу флору та фауну. Типовий рельєф Східного Китаю — лісисті плоскогір’я та горбисті схили. Його територією протікають дві великі водні артерії — Хуанхе ("Жовта ріка") та Янцзи ("Голуба ріка"), в басейнах яких і народилася давньокитайська цивілізація

У Східному Китаї (його ще називають Великою Китайською рівниною) склалися дві природнокліматичні зони — північна та південна. Північна зона — це басейн річки Хуанхе з його лесовими ґрунтами, утвореними впродовж тисячоліть з жовтого пилу, що його заносили з монгольських степів північно-західні вітри. Ці ґрунти легкі, їх можна спушувати з допомогою звичайнісінької ломаки-копалки. При достатньому зволоженні вони досить родючі, проте за найменшої нестачі вологи від них годі було чекати хоч якогось урожаю. До середини І тис. до н. е. басейн Хуанхе являв собою вологі тропіки, тамтешнім селянам доводилося займатись не зрошенням полів, а їхнім осушенням з допомогою дренажних каналів. Цю територію вкривали широколисті ліси та бамбукові хащі, що впритул підступали до річкових заплав — вузьких смуг родючої землі. До речі, бамбук у Китаї, подібно до фінікової пальми у Вавилонії, мав універсальне застосування. У цій зоні були райські умови для мисливства. В ній водилися слони, носороги, буйволи, тигри, олені, антилопи, леопарди, тапіри, бамбукові пацюки, панди та інша звірина жаркого поясу.

Води Хуанхе, як ніякі інші, багаті на алювій (за води Міссісіпі вони мулистіші в сім разів) і мають жовтий колір (звідси походить і назва самої річки). Вдачу Хуанхе лагідною аж ніяк не назвеш, її води підмивали лесовий грунт, круті береги річки від того обвалювались, замулюючи річище, яке Хуанхе неодноразово змінювала, затоплюючи величезні території. Нерідко катастрофічні повені Хуанхе, які і в наш час становлять загрозу місцевому населенню, спричинювались також тайфунами.

Отож природнокліматичні умови в басейні Хуанхе були для землеробського населення Китаю непростими. Історики вважають, що саме географічний фактор затримав появу цивілізації в цьому регіоні майже до середини II тис. до н. е., хоча займатися землеробством місцеве населення почало ще наприкінці V — на початку IV тис. до н. е.

Дещо інші природнокліматичні умови склалися на півдні Китаю — від долини Янцзи до Південно-Китайського моря. Цю територію вкривала буйна тропічна та субтропічна рослинність. Повені в долині Янцзи були не менш грізні, ніж у долині Хуанхе. Переважав гористий рельєф з крутими схилами, що давав змогу займатися лише терас ним землеробством. Населенню доводилося розчищати непрохідні джунглі, боротися з хворобами, викликаними нездоровим кліматом (у регіоні лютувала жовта пропасниця). Все це затримало появу цивілізованого суспільства в басейні Янцзи ще на довше, ніж у басейні Хуанхе. Однак китайці зрештою освоїли й цю мало-гостинну територію.

Південніше лежав басейн третьої великої ріки Китаю — Сіцзян, але його вкривали такі непролазні джунглі, що населення зуміло розчистити їх лише в середні віки.

Хоч із відтворенням населення в Китаї ніколи не було проблем, демографічний тиск на природу в країні до середини І тис. до н. е. був помірним через високу смертність унаслідок хронічної нестачі продуктів харчування та значних воєнних утрат. Одним словом, доти китайці жили в злагоді з природою. Але в середині І тис. до н. е. становище докорінно змінилося. З появою в країні залізних знарядь праці почався навальний наступ людей на довкілля, що призвів до сумних наслідків. Масове знищення чагарників та осушення боліт порушили екологічний баланс. Клімат у Китаї похолоди і шав на 2 °С, став посушливим. Жити китайцям стало від того ще важче.

Середньовічний китайський поет Чжан Гансунь так описав жахи засушливого року в країні:

На рисовом поле иссохлась земля, —

готова дорога коню. Стебли уже пожелтели совсем, —

гибнет рис на корню. Пять месяцев — и ни капли дождя!

Скоро шестой пройдет... Крестьяне горькие слезы льют,