Розділ «КУЛЬТУРА СХІДНОГО СЕРЕДЗЕМНОМОР’Я В ДАВНИНУ»

Малим народам Східного Середземномор’я випало жити й розвиватися поміж двома найдавнішими вогнищами цивілізації — Єгиптом і Месопотамією, що зумовило значною мірою синкретичний характер їхньої культури. Ці народи багато чого запозичили з культів єгиптян і шумеро-вавилонців, їхньої літератури, науково-практичних знань, їхніх традицій і побутових обрядів. Проте було б несправедливо звинувачувати їх в епігонстві, бо насправді вони творчо сприймали чуже й, у свою чергу, внесли свій вклад у скарбницю світової культури. "Середземноморські народи,— наголошував Л. Дойєль,— постійно і жадібно запозичували один в одного, і, врешті-решт, вони мають спільну культурну спадщину. Абсурдно було б сподіватися, що вони почнуть звинувачувати один одного в „плагіаті"". Цю ж думку відстоюють І. М. Дьяконов, інші вчені. Такий підхід до східно середземноморської культури має сенс, адже навіть антична Греція була лише "кульмінаційним моментом тисячолітнього розвитку, а не унікальною, ізольованою фазою культури Середземномор’я".

Матеріальна культура

Писемність. Наукові знання

Найвидатнішим культурним досягненням східно середземноморських народів вважають створення найдавнішого абеткового письма. Походження його гостро дискутується в науці. Найбільше прихильників має гіпотеза про його єгипетську основу. Згідно з цією гіпотезою, фінікійці запозичили староєгипетську писемність, відповідним чином удосконалили її і передали грекам. Ця гіпотеза ґрунтується на факті відсутності в обох писемностях голосних і свідченнях Платона, Діодора й, особливо, Таціта. Висловлюється також думка (вона спирається на повідомлення Плінія), що семітське письмо походить від месопотамського клинопису чи заразом від нього та староєгипетської ієрогліфіки. Окремі лінгвісти виводять його з хетської ієрогліфіки чи критського малюнкового письма.

Просте й зручне абеткове письмо з’явилося в Східному Середземномор’ї внаслідок нагальної потреби для значної частини населення, зайнятої торгівлею, оперативно фіксувати обіг товарів. Але з’явилося воно, ясна річ, не відразу. Найдавніше тамтешнє письмо (воно виникло в першій половині II тис. до н. е., а можливо ще наприкінці III тис. до н. е.) налічувало близько 115 знаків і було силабічним (складовим), а не абетковим (його виявили в Біблі). У середині II тис. до н. е. ввійшло в ужиток т. зв. Сінайське письмо, що налічувало всього 32 знаки й, очевидно, було літерним. Остаточно семітська абетка сформувалася наприкінці II тис. до н. е., причому склалися два її різновиди: 32-знакова північно фінікійська (в Угариті) та 22-знакова південно фінікійська. Буквені знаки останньої передавали не смисл, а звучання слів. Оскільки на письмі позначалися лише приголосні, доводилося користуватися всілякими пояснювальними знаками (детермінативами). Читалися фінікійські тексти нелегко, проте користуватися семітською абеткою було значно простіше, ніж єгипетською, месопотамською чи хеттською писемностями; її поява стала справжнім переворотом в історії світового письма.

Розташування літер у фінікійській абетці, мабуть, було строго визначене. До речі, самі слова "абетка" та "алфавіт" походять від назви її перших літер — алеф і бет (у візантійську епоху бет вимовлялося як віта).

Матеріалом для письма в Східному Середземномор’ї слугували папірус та пергамент.

Торговий люд Східного Середземномор’я більше віддавався господарським клопотам, аніж науковій діяльності, тим паче, що йому не доводилося винаходити вже відоме, адже він мав чудові можливості запозичувати наукові здобутки своїх торгових партнерів — єгиптян, вавилонців, ассирійців. Недаремно фінікійці вважали своїми вчителями у сфері наукових знань єгиптян. Проте й вони внесли певний вклад у цю важливу галузь культури. Як запевняє антична традиція, сідонець Мох задовго до греків створив учення про атоми. Геродот уважав, що перший грецький математик, фізик, астроном і філософ Фалес із Мілета був фінікійцем. Склалися у східносеред-земноморських народів, передовсім у євреїв, також історичні знання, що їх окремі дослідники схильні вважати мало не "готовою" наукою. Страбон повідомляв, що фінікійці добре зналися на астрономії та арифметиці, почавши з лічби та нічного мореплавання.

Релігія

Література

Про угарито-фінікійську літературу, пам’ятки якої зберегли лише в грецькому перекладі, на жаль, відомо мало. Вона не зводилась до простих єгипетських і вавилонських сюжетних запозичень. Основними ЇЇ жанрами були міфологія та епос.

Центральними персонажами угарито-фінікійських міфів були бог рослинності Алійон, бог смерті Муту (Мот) і богиня Анат, яку євреї до релігійних реформ VII—V ст. до н. е. вважали дружиною бога Яхве і яку в Угариті "видали заміж" за Алійона. Знайшлося місце в цій міфології також для бога-страждальця Баала, якого впорядники Ветхого Заповіту перетворили на символ зла. Серед героїчних сюжетів угарито-фінікійської літератури привертають увагу оповіді про похід богатиря Керета в Південну Палестину за нареченою, про Данеля, юний син якого, Акхат, став жертвою підступної і мстивої богині Анат.

Набагато краще збереглися пам’ятки староєврейської літератури — завдяки включенню майже всіх їх до ветхо-заповітного канону.

Найдавнішою формою літератури стародавніх євреїв був народний фольклор, частково включений до Біблії. Це — приказки, прислів’я, анекдоти, героїчні оповіді (прозові й віршові) про Дебору, яка очолила боротьбу ізраїльських племен з ханаанейцями (здолала їхнього полководця Сісару), про могутнього Самсона, який запросто нищив ослячою щелепою тисячі ворогів чи ніс на своїх плечах міську браму, однак виявився безсилим перед підступами своєї коханки — Даліли (існує припущення, що в основу оповідей про Самсона — це ім’я, до речі, означає сонечко — було покладено солярний міф).

Складали стародавні євреї також байки про мудрих звірів (ослиця Валаама), про дерева, здатні вибирати собі царя, про інші рослини. Популярним літературним жанром були в них притчі про працьовитих людей та доброчесних жінок.

Дуже давнє походження має єврейська любовна лірика, справжнім шедевром якої вважають "Пісню над піснями",— на думку І. М. Дьяконова,— "збірку пісень, що виконувалися на весіллях, а не єдиний твір, поему або драматичне дійство, як нерідко її намагалися й досі ще намагаються тлумачити". Ця літературна пам’ятка, окремі сюжети якої відлунюють первісною еротикою, вражає щирістю почуттів, безпосередністю, художньою довершеністю. Ось як описано в ній прихід весни:

Встань, моя мила, прекрасна, вийди,

бо минула зима,

зливи скінчились і відійшли,