Розділ «ДЕРЖАВА АХЕМЕНІДІВ»

Якою була загальна соціальна структура населення ахеменідського Ірану? Воно складалося з трьох основних соціальних груп: повноправних громадян міст, вільних, але позбавлених громадянських прав, різних категорій залежних людей і рабів.

У радянській історіографії іранське суспільство доби Ахеменідів трактувалося як рабовласницьке, історики ж Заходу здебільшого вважають його феодальним, розуміючи під феодалізмом не соціально-економічне явище, а наявність політичної децентралізації та ієрархічної залежності підданих.

Про справжні масштаби рабовласництва в самій Персії, без урахування завойованих нею західних країн, судити важко вже тому, що "рабами" перси називали всіх підданих царя, домочадців глави сім’ї, робітників царського господарства й господарств вельмож, слуг при чиновниках-писцях тощо, отож користувалися терміном, соціально розмитим. Проте навіть у прихильників рабовласницької концепції не викликає сумніву той факт, що загалом рабська праця відігравала в державі Ахеменідів дуже скромну роль і що рабами в персів ставали (якщо це дійсно були раби, а не просто залежні робітники) виключно представники поневолених народів.

Населення ахеменідського Ірану добре знало, що таке державний податковий прес. Податки доводилося платити за стоянку судна в гавані, за торгівлю на ринках, за в’їзд у міську браму, за користування дорогами, за тримання робочої худоби, за провіз товарів через митниці тощо. На новорічне свято обов’язково давали "подарунки" цареві, збитковими для простолюду були подорожі останнього по країні. Не відставали від "царя царів" у пограбуванні підданих і сатрапи. "Загалом життя простого люду (в державі Ахеменідів) було дуже нелегким",— констатував іраніст Річард Фрай.

Сім’я в іранців була патріархальною. Геродот повідомляв, що кожен поважний перс мав кілька законних жінок та гурт наложниць. Гарем не просто додавав престижу, гідності його власникові, а й забезпечував в умовах високої дитячої смертності багатодітність сімей, що заохочувалося державою (воєнізованому суспільству потребувалося багато воїнів). До чоловіка в сім’ї ставилися з побожною пошаною, навіть, як запевняв Геродот, приховували від нього впродовж п’яти років народження дитини, щоб на випадок її смерті він не звідав горя (Історія, І, 135, 138).

Персіянки вміли завойовувати повагу чоловіків і впливати на них. Плутарх залишив таке (щоправда, більше схоже на легенду) свідчення. Якось перси зазнали воєнної поразки й стали втікати з поля бою. Тоді "назустріч їм вийшли жінки й, піднявши вбрання вище пояса, вигукнули: "Куди ви втікаєте, найнікчемніші боягузи? Адже не повернутись вам туди, відкіля ви з’явилися на світ". Присоромлені цим видовищем і словами, перси повернулися лицем до ворогів і в поновленому бою розбили їх".