Розділ «ДЕРЖАВА АХЕМЕНІДІВ»

Почав свою реформаторську діяльність Дарій І з реорганізації та уніфікації системи управління провінціями. Він поділив територію держави на два десятки адміністративно-податкових округів — сатрапіщ причому так, що в ряді випадків кордони сатрапій збігалися з кордонами підвладних Ахеменідам країн. Очолювали новоутворені округи начальники областей — сатрапи ("охоронці царства"). На ці посади призначали не місцевих володарів, як це було за Кіра II та Камбіза, а персів. Сатрапи відали здебільшого суто цивільними справами, контролювали місцевих чиновників, їм дозволялося чеканити срібну монету. Армія в державі підпорядковувалася безпосередньо царю й жодною мірою не залежала від сатрапів, нею керували спеціальні воєначальники. "Цар царів" та його чиновники (особливо таємна поліція — "вуха й очі царя") уважно стежили за діяльністю сатрапів. Нагляд же за чиновницькою братією здійснював тисячоначальник — довірена особа царя, начальник його особистої гвардії.

У державі множилося число канцелярій і канцеляристів. Так, у Сузах, столичному місті, було створено велику центральну канцелярію, підлеглу царській канцелярії. Аналогічні установи, переповнені грамотними чиновниками для ведення офіційного листування, з’явилися також у Вавилоні, Мемфісі, Екбатанах. Офіційною мовою діловодства була арамейська, проте в підвладних Персії країнах залишились у вжитку й місцеві мови (єгипетська, еламська тощо). Найвідповідальніші посади в адміністративному апараті, як правило, належали персам, однак у провінційному управлінні функції суддів, градоначальників, начальників царських будівельних робіт тощо виконували також вавилонці, єгиптяни, іудеї, арамеї, еламці, греки, тобто люди з більшим адміністративним досвідом, аніж новачки в цій справі — перси.

Дарій І приділяв особливу увагу кодифікації й уніфікації правових норм у своїй державі. У сфері юриспруденції важливу роль відігравали сім поважних перських родів, представлених у царській раді.

"Цар царів" запровадив стабільну систему державних податків. Відтоді всі сатрапи були зобов’язані вносити в державну скарбницю строго зафіксовані грошові суми та натуральні побори. Загальна річна сума цих податків становила близько 232 т срібла, вона не змінилася впродовж усього періоду існування держави Ахеменідів. Перси, на відміну від інших підвладних Ахеменідам народів, грошового податку не платили, проте виконували натуральні повинності. Стару, запроваджену Кіром II, систему "подарунків" Дарій І зберіг лише для прикордонних народів (колхів, арабів, ефіопів тощо).

Дарій І ввів єдину для всієї імперії грошову одиницю — золотий дарик (назва цієї монети походила або від царського імені, або від давньоперського слова дари — "золото") вагою 8,4 г. Завдяки високій пробі золота в дарику ця монета відігравала впродовж кількох століть важливу роль у тодішній міжнародній торгівлі, хоча в Східному Середземномор’ї більш ходовими були грецькі срібні монети. Чеканити золотий дарик мав право тільки перський цар, сатрапам же дозволялося чеканити срібний сикль вагою 5,6 г, номінальна вартість якого становила 5 % вартості дарика.

Дарій І, якого перси називали гендлярем, був людиною ощадливою. На чеканку монети він виділяв лише незначну кількість коштовного металу, який зберігався в царській скарбниці у злитках, тому грошовий обіг у Перській державі мав скромні масштаби, що не сприяло інтенсивнішому розвиткові товарно-грошових відносин.

Не залишив поза увагою Дарій І військову організацію держави. Його армія складалася з кінноти (в ній служили представники знаті) та піхоти (до неї вербували простий люд). Ці роди військ злагоджено взаємодіяли на полі бою, завдяки чому перси здебільшого перемагали ворогів. Під час великих воєнних кампаній підвладні Ахеменідам народи постачали армію певною кількістю воїнів. Ядром армії були 10 тисяч добірних вояків — безсмертні, першу тисячу яких становили царські гвардійці, решту ж набирали з іранських племен та еламців. Геродот повідомляв, що безсмертними цих воїнів називали тому, що їх кількісний склад завжди залишався сталим, бо коли хтось із воїнів вибував із їхніх лав, на його місце відразу ж брали іншого (Історія, VII, 83).

"Цар царів" організував і старанно впорядкував для себе великий гарем, за яким наглядало ціле полчище євнухів. До гарему, як це було заведено в Ахеменідів, входили не лише жінки та наложниці царя, а й інші жінки царської сім’ї — мати, сестри тощо. Ще за перших Ахеменідів гарем мав великий вплив при царському дворі.

Держава Ахеменідів у V—IV ст. до н. е. та її загибель

Як відомо, історія Перської імперії не була безхмарною з самого початку її існування, проте в V—IV ст. до н. е. вона взагалі вступила в свою драматичну фазу.

Повстання проти перського панування в Мілеті, підтримане малоазійськими греками, призвело до греко-перських воєн 500—449 рр. до н. е., які завершилися блискучою перемогою греків. Захищаючи свою Батьківщину, греки завдали поразки могутній імперії. Воєнні невдачі, зрозуміло, викликали внутрішнє бродіння в державі Ахеменідів. У 465 р. до н. е. цар Ксеркс, який прийшов до влади після смерті в 485 р. до н. е. Дарія І, став жертвою двірцевої змови, царський трон дістався його синові Артаксерксу І. В державі раз по раз вибухали визвольні повстання поневолених персами народів — єгиптян, вавилонців, мідійців, малоазійців. На початку IV ст. до н. е. перси втратили Єгипет, який вони зуміли знову підкорити лише напередодні загибелі Перської імперії. Останні Ахеменіди втратили індійські території. Сатрапи Малої Азії воювали один з одним і всі разом — проти перського царя. Почастішали двірські змови й перевороти.

У 358 р. до н. е. царем Персії став Артаксеркс III, в особі якого "заповзятість Ахеменідів блимнула гаснучим вогником". Він спробував відродити Перську державу в її колишніх кордонах, проте історія відвела йому для цього занадто мало часу — лише два десятки років. У 337 р. до н. е. Артаксеркса III отруїли царський лікар та один із євнухів царського гарему. Царевбивці посадили на трон Артаксерксового сина Арсеса, проте вже наступного року Арсес та його сім’я залишили цей світ стараннями змовників. Бунтівні вельможі зробили царем держави Ахеменідів вірменського сатрапа Кодамона, який узяв собі тронне ім’я Дарія III. Історики констатують, що доля і йому не подарувала достатньо часу для наведення порядку в державі.

Тимчасом нове страшне лихо стукалося в двері Перської держави: помститися персам за кривди, завдані ними еллінам, узявся зі своїм військом юний Алексацдр Македонський. Перша битва між військами Дарія III та греко-македонцями відбулася влітку 334 р. до н. е. поблизу річки Гранік. Поліетнічне перське військо своєю організацією (його підрозділи формувалися за етнічною ознакою та за видом зброї, що не сприяло його боєздатності) і тактикою ведення бою поступалося греко-македонським фалангам, тому зазнало в цій битві цілковитої поразки. Восени наступного року чергову велику битву — цього разу при Іссі, на кордоні Кілікії та Сирії — перси програли ще ганебніше. В розпалі бою у Дарія III здали нерви, він кинувся втікати, залишивши напризволяще не лише військо, а й свою сім’ю — матір, дружину, двох доньок і малолітнього сина, після чого, зрозуміло, його доблесні воїни також почали панічно відступати, причому в неймовірній товчії передавили один одного в більшій кількості, аніж їх знищили воїни Александра Македонського. Востаннє дві військові потуги помірялися силою восени 331 р. до н. е. в місцевості Гавгамели, на території Сирії. Дарій III і цього разу вкрив себе ганьбою, накивавши п’ятами. Поразка перського війська біля Гавгамел була вирішальною, після цієї битви греко-македонці взяли Сузи, Персеполь і Пасаргади, де зберігалися основні скарбниці Ахеменідів. У Персеполі Александр власноручно підпалив царський палац — символ величі Ахеменідів, причому вчинив цей вандальський акт, на думку одних, нерозважливо, на думку інших — цілком свідомо, щоб помститися персам за спалення ними афінського Акрополя, зруйнування міст і храмів Аттики. Дарій III намагався врятуватися втечею до Східного Ірану, але саме там його підстерегла смерть від руки бактрійського сатрапа Бесса. Отож, у 330р. до н. е. колишня велетенська держава Ахеменідів, володарів півсвіту, покірливо лежала біля ніг Александра Македонського. її стрімке падіння в небуття стало поворотним пунктом світової історії, бо, за словами історика, "Схід, який вже втратив свою таємничість як географічна одиниця та як соціальне поняття, тепер втратив і своє значення".

Господарське життя та суспільство ахеменідського Ірану

Господарство держави Ахеменідів було багатогалузевим. Так, у підвладних Ахеменідам Єгипті та Вавилонії вирощували зернові культури, в Мідії та Вірменії населення надавало перевагу скотарству, особливо конярству, в Персії та Сирії виготовляли кращі сорти вин тощо. У самій Персії розвивалося садівництво (перси вирощували груші, фісташки, західні народи Ірану — лимонне дерево, через що греки називали лимони мідійськими чи перськими яблуками). Іранці знали бджільництво, займалися птахівництвом — тримали курей, гусей та качок. Розвивалися в Ірані також різні ремесла, проте основним господарським заняттям населення було сільське господарство.

Неабияку роль у господарському житті ахеменідського Ірану відігравала торгівля. Інакше й не могло бути, адже до складу Перської держави входили народи з багатими торговими традиціями, в самій Персії існували караванні шляхи. Перська держава завдяки сприянню центральної влади розвивала не лише сухопутну, а й морську торгівлю. За наказом Дарія І було відновлено побудований фараоном Нехо II канал від Нілу до Суеца, а грек Скілак у 518 р. до н. е. здійснив морську експедицію — вниз по річці Інд в Індійський океан і далі, до Червоного моря. Самі перси особливого торгового хисту не мали, міжнародну морську торгівлю в державі Ахеменідів перебрали спритні фінікійські купці.

Перси повідбирали в завойованих народів і привласнили кращі землі, на яких організували великі господарства. Перська знать (члени царської родини, царські друзі, наближені та ін.) охоче переселялася в найбагатші куточки імперії (здебільшого до Єгипту та Вавилону), де жила розкошуючи. Про казкове багатство перських вельмож можна мати уявлення з такого повідомлення Геродота — мабуть, дуже перебільшеного. Сатрап Вавилонії Трітан-тайхм мав, окрім бойових коней, ще й табун із 800 о гирі в і 16 тисяч кобилиць, а також величезну псарню, харч для собак якої постачало населення чотирьох великих сіл (Історія, І, 192). Латифундисти не обов’язково проживали безпосередньо в маєтках, а часто мали осідок у своїх парадизах (парках) чи великих містах, підтримуючи зв’язок зі своїми володіннями через управителя маєтку. Нерідко вони здавали землю в оренду, причому орендарі, своєю чергою, вдавалися до суборенди.

Питання про форми власності на землю в ахеменідському Ірані залишається дискусійним в іраністиці. Деякі вчені вважають, що "цар царів" був юридичним власником усієї землі, проте висловлюється також думка, що в ахеменідську добу ще не існувало самої теорії про верховну власність на землю.

Цар дарував високопоставленим чиновникам села та містечка, населення яких, залишаючись формально вільним, усе ж мусило, окрім сплати податків цареві, матеріально утримувати нав’язаного їм "благодійника" (справляти йому одяг, постачати певну кількість продуктів тощо). Щодо рядових чиновників, робітників державних господарств, то вони одержували пайки ячменем, пивом, вином, фініками, м’ясом тощо.

Цар наділяв землею також воїнів — лучників, кіннотників і колісничих. Вони не лише відпрацьовували за це військовою службою, а й платили грошовий та натуральний податок. Поступово військову повинність їм замінили податковим тягарем, що змушувало багатьох із них звертатися по допомогу до лихварів і часто-густо втрачати при цьому свої наділи. Зубожіння частини військових колоністів мало наслідком зростання у перському війську ролі воїнів-найманців.