Розділ «СХІДНЕ СЕРЕДЗЕМНОМОР’Я. АРАВІЯ»

Неоднозначно характеризували сучасники також стародавніх євреїв, які, на їхню думку, мали сварливу вдачу і, на відміну від фінікійців, погано ладили з своїми сусідами. Невпинна боротьба за своє етнічне самозбереження в оточенні сильніших сусідів виробила в них сильне, щоб не сказати хворобливе, почуття своєї етнічної винятковості. Це почуття перетворилося у стародавніх євреїв на релігійну категорію і посприяло збереженню у них рудиментів родоплемінного укладу. Євреї вважали себе особливим народом, божими обранцями й рішуче протиставляли себе всім іншим народам. Як зазначає семітолог І. П. Вейнберг, те, що вони пов’язували поняття ми з упорядкованим світом, а вони — зі світом невпорядкованим, визнавали нас "справжніми людьми", а їх — не-людьми чи недолюдками, породжувало егоцентризм, партикуляризм, незмінне сприйняття їх як ворогів нас. Цей психологічний стереотип сприймався сусідніми народами як вияв безприкладного етнічного чванства, зарозумілості і, ясна річ, породжував у них юдо фобію, причому часом настільки сильну, що староєврейський історик Йосип Флавій був змушений написати спеціальну працю, в якій він розвінчував антисемітські вигадки староєгипетського жерця-історика Манефона, олександрійського лінгвіста Апіона та інших неприхильників євреїв.

Стародавні євреї дотримувалися строгої моралі. Ізраїльтянки, наприклад, на відміну від ханаанських жінок, кутали себе покривалом від голови до п’ят, а при сторонніх чоловіках прикривали й лице. Євреї були фанатично віддані своїм племінним звичаям і традиціям, особливо релігійним. Гекатей Абдерський запевняв, що їх неможливо було позбавити їхніх релігійних переконань, за які вони "завжди ладні були піти на будь-які муки і навіть на люту смерть".

Стародавнє єврейство дуже ідеалізувало давнину, мріяло про повернення золотого віку. Саме цією характерною рисою Його ментальності семітологи пояснюють феномен довголіття легендарних старозаповітних патріархів, кожен із яких нібито прожив кілька сотень років. Євреї, мовляв, уважали, що оскільки стародавні часи були хороші, то й тодішня людність жила хороше, тобто дуже довго.

Перехід від варварства до цивілізації

Ще у VIII-VII тис. до н. е. у Східному Середземномор’я відбувся перехід до осілого способу життя, причому тогочасні хлібороби задля захисту свого майна від пожадливих войовничих степовиків нерідко оточували свої поселення мурами.

У VI—V тис. кількість землеробських поселень у регіоні зросла. На той час місцева людність уже одомашнила велику та дрібну рогату худобу, свиней. Однак тамтешнє сільське господарство залишалося примітивним, бо суха кам’яниста земля давала убогі врожаї. На чималій території через засушливий клімат землеробство взагалі не розвивалося. У Дамаському оазисі, Зайорданні, на краю пустелі та в горах люди ще жили в шатрах і мусили щовесни кочувати в пошуках корму для своєї худоби.

У V—IV тис. до н. е. східно середземноморське населення потрапило під могутній культурний вплив Єгипту і Месопотамії. Воно почало використовувати мідні знаряддя праці, освоїло садівництво та виноградарство, навіть подекуди розвинуло терасне землеробство, налагодило тісні торгові зв’язки з єгиптянами та людністю Месопотамії.

У III тис. в Східному Середземномор’ї з’явилися перші торгові центри: Бібл, Угарит, Tip, Сідон (нинішня Сайда), Ебла, Алалах тощо. Тісні контакти з найдавнішими передньоазіатськими вогнищами цивілізації — Єгиптом і Месопотамією — стимулювали в цих торгових містах цивілізаційний процес. Вони перетворилися на міста держави, з храмами та царськими палацами. Звісно, міста держави постійно конкурували між собою, укладали одне проти одного політичні союзи. Першим політичним об’єднанням у регіоні була північно-сирійська аморитська держава Ямхад, заснована у XVIII ст. до н. е. племінним вождем Сумуепахом, у якого ще навіть не було своєї столиці. Наступник Сумуепаха, Яримлім, уже прибрав собі царський титул і зробив своєю столицею Халпу (нинішнє Алеп-по). Однак державі Ямхад не судилося політичне довголіття, уже в XVII ст. до н. е. вона занепала і втратила свою незалежність.

На межі XVIII—XVII ст. до н. е. у Східному Середземномор’ї виник могутній різноплемінний союз гіксосів, етнічне ядро якого, очевидно, становили західні семіти, хетти та хуррити. До цього політичного утворення увійшли міста-держави Кадеш, Мегіддо та ін. Проіснував він близько ста років і зрештою канув у Лету під воєнним натиском Єгипту. Тривале порядкування гіксосів, війни між Єгиптом і хурритською державою Мітанні спричинили занепад та руйнацію багатьох східно середземноморських міст держав. Уціліли лише фінікійські центри, розташовані поза долиною Бекаа — основного театру воєнних сутичок.

У II тис. до н. е. на заваді процвітанню карликових держав Східного Середземномор’я став також внутрішній розбрат, який не завжди виливався в криваві побоїща лише завдяки присутності там єгипетських гарнізонів. Давалася взнаки також вольниця хапіру.

Джерела нічого не розповідають про суспільний устрій найдавніших міст-держав Східного Середземномор’я. Скоріше всього, тамтешня людність складалася з купців, воїнів, селян-общинників, ремісників та залежних робітників. Принаймні відомо, що мешканці Угариту, яких налічувалося 30—40 тис, у середині II тис. до н. е. поділялися на три суспільні стани: вільних общинників ("сини Угариту"), царедворців, яких цар наділяв за службу землею ("царські раби"), та дрібних царських службовців, до числа яких належали й хапіру ("раби царських рабів"). Були в Угариті також справжні раби, куплені чи закабалені.

Сильна централізована влада в східно середземноморських князівствах не склалася. В Угариті, зокрема, був свій цар, однак його владу істотно обмежувала міська рада, яка не лише самостійно вирішувала внутрішні справи, а й підтримувала дипломатичні зносини з іноземними державами. Політичне життя за таких умов було в регіоні вкрай нестабільним, і без такого стримуючого чинника, як присутність єгипетських гарнізонів, мабуть, узагалі перетворилося б на політичну вакханалію.

На межі XIII—XII ст. до н. е. на Східне Середземномор’я звалилося страшне нашестя морських народів. Угарит узагалі зник з історичної сцени (втім, він міг загинути ще в 1365 р. до н. е. внаслідок сильного землетрусу), Сідон також перетворився на руїну, проте згодом відродився. Народи моря зруйнували місцеву ханаанейську культуру, проте згодом її відновили стародавні євреї, які поселились у Палестині.

Фінікія та Сирія в І тис. до н. е.

Розквіт давньої східно середземноморської цивілізації припав на І тис. до н. е., причому він був зумовлений не стільки вступом цього регіону у вік заліза (перехід до залізного виробництва відбувався там мляво), скільки сприятливою міжнародною обстановкою: Єгипет на той час занепав, йому вже було не до контролю за своїм колишнім васалом, Ассирія ж на початку І тис. до н. е. ще не була готова встановити там своє володарювання.

Фінікійці, які у своїй господарській діяльності надавали перевагу посередницькій торгівлі, хоч до перського завоювання ще не мали своєї монетної системи, побудували наймогутніший на ті часи торгово-військовий флот. За його допомогою вони монополізували всю середземноморську торгівлю, зберігши при цьому тісні економічні зв’язки з Єгиптом. Фінікійські мореплавці освоювали водні простори не лише з метою торгівлі, а й задля піратства, яке тоді було атрибутом морської торгівлі (це добре відобразив Гете у своєму "Фаусті"):

В открытом море дерзок взгляд, Молчит закон, царит захват... Никто не спросит: "Чье богатство? Где взято и какой ценой?" Война, торговля и пиратство — Три вида сущности одной.

Проте навіть морського розбою виявилося замало для пожадливого фінікійського купецтва — воно не зупинилося перед викраденням людей з метою продажу їх у рабство. Про фінікійських людоловів ходила недобра слава в Передній Азії, що засвідчують, наприклад, такі рядки безсмертної Гомерової "Одіссеї":

Вмілий в обманах з’явився до мене якийсь фінікієць, Хитрий шахрай, шо біди не одній вже накоїв людині. Словом облесним умовив він мене поїхати разом До Фінікії, де в нього й будинки були, і маєтки... В Лівію взяв мене він з кораблем мореплавним, облудно Радячи з ним і мені свій вантаж переправити разом, Сам же за ціну велику продати мене намірявся.

Філістимляни, стародавні євреї та арамеї потіснили фінікійців на їхній території, що призвело до її перенаселеності. Ускладнення демографічної ситуації, а також прагнення місцевого купецтва закріпитися на основних шляхах