Розділ «ТемаХ. УКРАЇНА У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА ABCTPO-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ. ЕПОХА НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ (КІНЕЦЬ XVIII — КІНЕЦЬ XIX СТ.)»

Австрійці теж вважали, що русини являються "тірольцями сходу". Від них не відставав і Ф. Енгельс, який писав, що русини є частиною польського народу, які вперше взнали про те, що вони русини, — з вуст губернатора графа Франца Стадіона.

Взагалі ж, як К. Маркс, так і Ф. Енгельс вважали, що всі слов'яни, крім поляків, зіграли в революції 1848 р. ганебну роль. Ф. Енгельс додавав з цього приводу, що через це слов'яни втратили свою життєздатність та історичну перспективу.

(Цікаво, що бабця К. Маркса — Єва Лемберг жила у Львові в кінці XVIII ст. Потім вона виїхала в Німеччину, де й одружилася з майбутнім дідом Маркса.)

1-2 листопада 1848 р. почався артилерійський обстріл Львова австрійськими військами, від якого згорів університет разом з бібліотекою. Кульмінацією революції було вбивство австрійськими солдатами кравецького підмайстра поляка Навроцького. З нього почалося повстання в місті. Невдовзі воно було придушено, але реформи в Австрії завершились у 1848 р. скасуванням панщини, прийняттям конституції і скликанням парламенту.

Селянський рух на Буковині на чолі з Лук 9яном Кобилицею. На відміну від інтелігенції Західної України, яка аж занадто лояльно віднеслась до цісарського уряду Австрійської імперії під час революції 1848 року, селянство досить бурхливо реагувало на ці події. Ще до революції селяни піднімались на відчайдушну боротьбу за своє визволення. Особливого розмаху в ЗО-50-x роках XIX ст. набрала боротьба селян Буковини під проводом Лук'яна Кобилиці. Виходець із сім'ї селянина-кріпака, Л. Кобилиця вже змолоду мужньо захищав інтереси селян. Вони в 1839 р. обрали його від рідного села Путили (Русько-Кимполунзького округу) своїм делегатом для вручення скарги урядові. Зневірившись у спробах переконати цісарський уряд вирішити хоч одну справу на користь селян, Л.Кобилиця в 1843 р. зібрав навколо себе селян із 16 сіл і розпочав рішучу боротьбу за землю і волю.

Селяни відмовились ходити на панщину, вигнали із своїх сіл поміщиків та адміністрацію, утворили органи місцевого самоврядування та прибрали до своїх рук землю, пасовиська і ліси. Лише великому загонові війська вдалося в 1844 р. придушити повстання і покарати різками і киями 220 його учасників. Л .Кобилицю і кількох його соратників на довгий час ув'язнили.

Революція 1848 р. сколихнула селян знову, і Л. Кобилиця, який тільки-но вийшов з в'язниці, стає на чолі повстанців. Обраний селянами до австрійського парламенту, він рішуче виступає проти абсолютизму і кріпосництва. Вирвана революцією у цісарського уряду ліквідація кріпацтва не задовольнила селян, бо їм не вистачало землі, лісу і пасовиськ. Отримавши від держави волю, селяни були позбавлені тією ж державою своїх сервітутних прав — прав на користування общинними землями і пасовиськами. Це викликало нову хвилю повстань у 1848-1849 pp., які очолював Л. Кобилиця.

Зібравши в листопаді 1848 р. багатотисячні збори, Л.Кобилиця переконав селян, що рейхстаг не покращить їх долю, тому треба самим боротися за свої права. Зібравши кінний загін, Л. Кобилиця виступив у визвольний похід по всій Буковині. Діючи буцімто від імені цісаря, Л. Кобилиця в кожному селі і містечку організував вибори місцевої влади, роздавав людям землі, ліси і пасовиська, а також майно поміщиків. Австрійська влада оголосила нагороду за голову Л. Кобилиці. Але зрадників не знайшлося, і повстання продовжувалося ще півтора року. На придушення повстання були кинуті війська. За одними даними, Л. Кобилиця, заарештований властями, помер в засланні в 1851 p., а за іншими — він був страчений, а рух селян на Буковині поступово припинився.

СУСПІЛЬНИЙ РУХ В ГАЛИЧИНІ В Il-fi ПОЛОВИШ XIX ст.

Москвофіли. Після цісарського патенту про октройовану державну конституцію для Австрії (4 березня 1849 р.) прийшли часи абсолютизму (1850—1860 pp.). З проекту поділу Галичини залишився тільки поділ на два округи апеляційних судів: 1) Львівський (Східна Галичина і Буковина); 2) Краківський (Західна Галичина). Переважна частина української інтелігенції тут починає втрачати віру в добру волю австрійського уряду і, зневірена, підпадає під вплив "об'єднавчих" ідей російського професора М. Погоді на, які пропагував у Західній Україні близький йому історик Д.Зубрицький.

Ця більш консервативна частина української інтелігенції солідаризується з російськими слов'янофілами в прагненні до злиття українців, білорусів і росіян в єдине політичне ціле під егідою Росії. Тим самим інтелігенція заперечує сам факт існування цих трьох націй і намагається вивести на політичну арену вигаданий "єдиний общеруський народ". Представників цього напрямку в Галичині стали називати "старорусами", а з часом — "москвофілами". Вони складалися з українських поміщиків, буржуазії і священиків греко-католицькоі церкви, які розчарувалися в слабнучій Австро-Угорській імперії і вповні відчули на собі зневагу з боку польської шляхти.

"Москвофіли" мріяли приєднатися до Російської імперії. їм здавалося, що "краще потонути в російському морі, ніж в польській калабані".

"Москвофіли" небезпідставно надіялись на підтримку Росії. Справді, росіяни підтримували їх не тільки ідеологічно, а й матеріально. Завдяки цій допомозі "москвофіли" змогли видавати свою газету "Слово", мали політичну організацію — Руську Раду. Оскільки в цей час в Галичині було мало шкіл з українською мовою навчання, то "москвофіли" почали творити "наукову" мову, так звану "галіматью", складену з церковнослов'янських і російських слів, яку пізніше стали називати "язичієм". Та ця мова не прижилася ні в літературі, ні в побутовому вжитку.

Росія використовувала "москвофілів" як "п'яту колону" всередині Австро-Угорської імперії і як протидію українському рухові.

Народовці Єдина справа, що встигла тоді зацікавити розчарованих в цісарському урядові галичан, була побудова "Народного дому" у Львові. А так національне життя падало щораз нижче, і в 1853-1860 pp., крім урядового "Вісника", в Галичині не було жодного незалежного часопису. Але з початком 60-х pp. XIX ст. під впливом Наддніпрянщини у Львові виникає низка українських газет— "Вечірниці", "Мета", "Нива", "Правда" та інші.

На початку 60-х років XIX ст. в Галичині зароджується ліберальний український національний рух — народовці Він об'єднував середні шари населення — студентів, священиків та решту інтелігенції, яка не примкнула до "москвофілів". Очолив "народовців" Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича) з товаришами. Це за їх участю виходили у Львові вищеназвані газети. "Народовці" мали великий вплив в середовищі студентських організацій — громад, які виникли і діяли за зразком Київської громади. Саме завдяки зусиллям "народовців" у Львові стали можливою заснування і діяльність "Просвіти", яка охопила своїм культурним впливом перш за все українську селянську масу. З часом "Просвіта" настільки зміцніла, що поряд з культурницькою діяльністю стала займатись розвитком кооперативного руху в Галичині, що теж їй вповні вдалося.

Найбільш впливовими і довговічними у "народовців" були часописи "Діло" і "Правда". Завдяки народовцям була здійснена загальноукраїнська справа — створено Наукове Товариство ім. Т. Шевченка—перший науковий заклад як в Україні Наддністрянській, так і в Україні Наддніпрянській.

На відміну від "москвофілів", "народовці" своєю діяльністю сприяли об'єднанню українського національного руху. Правда, шлях до селянства для "народовців" пролягав через греко-католицьку церкву. Саме вона користувалась в народі найбільшим авторитетом. Тому "народовці" мусили йти на певний компроміс з клерикалами, що надавало їх діяльності певного консерватизму.

Радикали. В середині 70-х pp. XIXст. в Галичині з'явилась молода інтелігенція, яка однаково з упередженням відносилась як до "москвофілів" так і до "народовців". Консерватизм і провінційність обох цих течій відштовхнули від них українську революційну молодь. Під впливом М.Драгоманова, володаря дум тодішньої прогресивної молоді, такі галицькі громадські і культурні діячі, як Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та інші, захопилися ідеями соціалізму. Соціалізм для них уособлював все модерне і європейське в політичному житті України. Так, в Галичині з'явилась ще одна радикальна течія в суспільно-політичному русі українців.

Появу цієї течії ознаменував перший судовий політичний процес проти українських соціалістів І. Франка, М. Павлика, О. Терлецького, який відбувся у Львові в 1877-1878 pp.