Розділ «Тема XIII. УКРАЇНА НАПЕРЕДОДНІ ТА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939—1945 pp.)»

Короткий зміст:

Початок Другої світової війни і радянська політика відносно Західної України. Окупація України військами фашистської Німеччини.

Радянський партизанський рух в роки Великої Вітчизняної війни. Проголошення Акту відновлення української державності.

Фашистський терор і посилення руху опору. Боротьба ОУН, і УПА проти радянських партизан. Успіхи ОУН, і УПА у боротьбі з

окупантами. Звільнення України від німецько-фашистських окупантів.Втрати України у Другій світовій війні. Основні проблеми:

В ніч на 24 серпня 1939 р. в результатів 24-годинних переговорів Молотова і Ріббентропа в Кремлі був підписаний пакт про ненапад між СРСР і Німеччиною. Цей пакт був безневинний за своєю суттю і сенсаційний з політичної точки зору. Пакт передбачав взаємну відмову від агресії та дотримання нейтралітету кожною з сторін у випадку, якщо одна з них зазнає нападу третьої сторони. До пакту додавався таємний протокол, дія якого стала проявлятись перед усім світом, який застиг у чеканні. Протокол привів до поділу Східної Європи на сфери впливу, визначив зони, за які обидві сторони повинні були прийняти виключну відповідальність "у випадку територіального та політичного перевлаштування". Цей термін недвозначно вказував на зруйнування польської держави, що наближалося, і початок якого був лише питанням декількох днів. Після окупації Польщі кожна із сторін матиме право робити що завгодно з тими східно-європейськими територіями, які попадуть в сферу її впливу. За умовами цієї домовленості, радянська зона повинна була включати Фінляндію* Естонію і Латвію, східну частину Польщі, тобто Східну Галичину або Західну Україну і колишню румунську провінцію Бесарабію. Все, що було розташовано західніше цієї лінії, відходило до Німеччини. Через місяць й Литву приєднали до СРСР, а Німеччина отримала ще одну частину Польщі.

ПОЧАТОК ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ І РАДЯНСЬКА ПОЛІТИКА ВІДНОСНО ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

ОКУПАЦІЯ УКРАЇНИ ВІЙСЬКАМИ ФАШИСТСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ

Ви пам'ятаєте перебіг подій напередодні війни. Фашизм загрозливо навис над Європою. Головною перешкодою на його шляху став Радянський Союз. Ворог планував загарбати його за чотири — шість тижнів. В пошуках "життєвого простору" фашисти розраховували на ресурси як всієї Європи, так, зокрема, і України. Ще в 1939 році Гітлер заявив, що йому потрібна Україна, щоб німців знову не змогли ослабити голодом, як це було у попередній війні.

Війна увірвалась у міста і села України 22 червня 1941 року. Весь народ піднявся на боротьбу з ворогом. Навіть попередня насильницька колективізація, терор і репресії, голодомор не змогли витравити з душі народу любов до Батьківщини. Коли справа дійшла до вибору: бути чи не бути Україні, народ в черговий раз продемонстрував найкращі якості своєї душі і став на захист рідної землі.

В перші ж місяці війни до лав Радянської Армії і Військово-Морського флоту влилося 2,5 млн. чоловік населення України. У військкоматах не було відбою від добровольців. Збір коштів у фонд оборони набув всенародного характеру.

Розрахунок ворога на блискавичне захоплення території Радянського Союзу, внаслідок якого різко впаде воєнний потенціал країни, не виправдався. Фронт і тил злилися воєдино. Незвичайша швидкість і оперативність і масштаби евакуації людей і підприємств на схід від лінії фронту порушили попередні плани ворога.

В Україні протягом кількох місяців на схід було перевезено майже 550 підприємств, майно тисяч колгоспів і радгоспів, МТС, багато наукових і навчальних закладів, культурні та історичні цінності. Евакуація 3,5 млн. жителів України, передусім кваліфікованих спеціалістів, дала змогу закласти фундамент майбутньої перемоги.

Важливе геополітичне становище України в центрі Європи викликало основні апетити ворога. Наш народ отримав, як кажуть, від Бога прекрасні кліматичні умови і найплодючішу землю. В усі історичні часи він хотів тільки одного — спокійно трудитись на своїй землі, жити в достатку за рахунок власної праці, ростити дітей і залишати їм у спадок мир і спокій, примножений власною працею добробут, міцну мирну державу з справедливими законами.

Як зазначає український історик М.В. Коваль, узагальнена мета фашистської Німеччини у війні проти СРСР виглядала так: 1) знищення більшовизму; 2) розгром великоруської імперії; 3) набуття колоніальних територій, передусім України.

Це й обумовило особливо кривавий характер воєнних дій в Україні, які продовжувались понад три роки. Саме Київська і Одеська оборонні операції 1941 року зірвали плани блискавичної війни Гітлера. Зокрема, до середини жовтня захисники Одеси відбивали безперервні атаки фашистських військ, які мали п'ятикратну перевагу. Після Курської битви, географічно пов'язаної з Україною, почалося масове вигнання фашистів з України. Багато місяців підряд жорстокі бої за визволення України вели 10 фронтів, окрема Приморська Армія, сили Чорноморського флоту та трьох військових флотилій. А це майже половина особового складу і бойової техніки усієї діючої армії. В складі діючої армії на вирішальному етапі звільнення України було біля 70 відсотків українців. Всього ж Україна дала фронту понад 6 мільйонів солдат.

Все для фронту, все для перемоги віддали і трудівники тилу. Жінки, пенсіонери, діти трудилися цілодобово на оборонних підприємствах країни. Неймовірний тягар воєнних нестатків, важкої праці, горя від смерті своїх близьких і рідних на фронтах війни впав на плечі працівників тилу.

Всім відомо, яка доля очікувала народ України у відповідності з планом "Ост". "Новий порядок", який несли на своїх багнетах гітлерівські війська, відрізнявся особливою жорстокістю по відношенню до українського народу. Метою фашистів було пограбування завойованих територій і знищення корінного населення. Моральний і фізичний терор, тактика "випаленої землі"—такою була політика німецько-фашистської влади в Україні. Весь світ знає село Лідіце в ЧехоСловаччині і Орадурсюр-Глан у Франції, спалені за опір фашистам разом з всіма жителями. А в Україні таких сіл нараховується загальною кількістю біля 320.

Не дивно, що переважна більшість громадян України вороже ставилася до окупантів. Проте багато хто з жителів західних областей України, переживши весь жах сталінських депортацій і репресій, зустрічали німецько-фашистських окупантів як визволителів. В їх пам'яті ще свіжими були спогади про те, коли вони були громадянами Австро-Угорщини, події Першої світової війни і окупаційна політика російських військ в Східній Галичині. Порівняння були не на користь радянської влади. Про існування німецького плану "Ост" ніхто з населення України не здогадувався.