Розділ «Тема VI. ВИНИКНЕННЯ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА»

Короткий зміст:

Крим в XIII-XIV ст. Створення улусу Золотої Орди. Генуезькі і венеціанські колонії в Криму. Виникнення Кримського ханства. Розвиток феодалізму в Кримському ханстві в XVII-XVIII ст. Занепад Кримського ханства і завоювання його Росією. Основні проблеми:

Історія Криму—це переплетіння Сходу і Заходу, історія скіфів і греків, готів і половців, італійців і турок, татар і запорозьких козаків. На півострові збереглась неймовірна кількість нам ятників матеріальної культури різних епох. За кількістю і різноманітністю цих пам ятників Крим може бути своєрідною лабораторією для вивчення умов життя людини в різні періоди її існування. Та нас цікавить державність, яка з явилась на півострові на початку XIV ст. і проіснувала до кінця XVIII ст. —Кримське ханство. Це тим більш важливо, що воно впродовж всієї історії свого існування було тісно пов язане з Україною.

КРИМ В XIII-XIV СТОЛІТТЯХ

СТВОРЕННЯ УЛУСУ ЗОЛОТОЇ ОРДИ

ГЕНУЕЗЬКІ І ВЕНЕЦІАНСЬКІ КОЛОНІЇ В КРИМУ

В другій половині XIII ст. на південному узбережжі Криму греків змінили італійські торговельні республіки — Генуя і Венеція. Хрестові походи відкрили їм доступ на ринки Сходу. Вже в XIII ст. генуезці і венеціанці отримали дозвіл від візантійських імператорів відвідувати Константинополь і торгувати на Чорному морі. В 1204 р. Константинополь був завойований хрестоносцями, і на місці Візантійської імперії була створена Латинська імперія.

Візантійська імперія була відновлена лише в 1261 р. за сприяння Генуї. Нова Візантійська імперія надала генуезцям та візантійцям право вільного плавання в Чорному морі. В 70-х pp. XIII ст. генуезці купили у золотоординських ханів дозвіл влаштувати торговельну факторію на місці давньогрецького міста Феодосії, яка була названа Кафою. Одночасно венеціанці влаштувались в грецькому місті Сугдеї (Судак). Між Генуєю і Венецією почалась запекла боротьба за чорноморські колонії, з якої переможцем вийшла Генуя. Вона заволоділа грецькими містами кримського узбережжя, в тому числі Херсонесом, Сугдеєю, Чембало (Балаклава), Боспором (Керч). В Тані (Азов) мали свої квартали і генуезці і венеціанці. На чорноморському узбережжі Кавказу Генуї належали Анапа, Сухумі та інші міста. В Україні італійці володіли Монкастро (Акерман). Через свої колонії Генуя вивозила у великій кількості збіжжя, рабів, яких постачали татарські феодали, продукти тваринництва (шкіри), сіль, з Кавказу — мед, віск, будівельний ліс, з Азовського моря — сушену рибу і ікру. Навзамін ввозились тканини, прянощі, бакалея. Пам'ятниками існування генуезьких колоній в Криму

и посьогодш залишаються руїни стін і башт в Феодосії та інших пунктах Криму і розташована на неприступній скелі могутня Судацька фортеця.

Золотоординські хани продовжували вважатись верховними правителями всієї території Криму брали з генуезьких міст данину і піддавали їх жорстокому розоренню у випадку непокори. Татарське населення, яке проживало на території, підвладній генуезцям, було підпорядковане татарському ханові. Але у внутрішніх справах генуезькі колонії були абсолютно самостійні і залежали лише від Генуї, звідкіля до них присилались консули. Порядок всередині колоній визначався статутами, які вироблялись в Генуї. Відносини італійців з татарами регулювались договорами з кримськими намісниками. Генуезькі колонії в Причорномор'ї досягли значного розквіту в XIV ст. завдяки монопольному їх пануванню на місцевих ринках. Та це багатство зосереджувалось в руках невеликої групи купців і лихварів, які жорстоко експлуатували найбідніше населення, як генуезьке, так і туземне. В Кафі запекла боротьба між "великими людьми" ("ророіо grasso") і "людьми малими" ("ророіо minuto") не раз переходила у відкриті повстання. В 1454 р. повстанці висунули гасло: "Хай живе народ! Смерть знатним!". Станова боротьба ускладнювалась антагонізмом між купкою генуезьких "громадян" і підвладним їм безправним туземним населенням — греками, вірменами, татарами.

ВИНИКНЕННЯ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА

РОЗВИТОК ФЕОДАЛІЗМУ В КРИМСЬКОМУ ХАНСТВІ BXVII-XVIIIст.

В XVII ст. зі складу бувшої Золотої Орди на території Східної Європи вціліло тільки Кримське ханство. Ще в XVI ст. під владу кримських ханів перейшло Прикубання. їм же підкорялись Маліногаї, що відокремились від Ногайської орди (Казиїв улус). Під тиском калмиків і решта ногайських орд відкочувала в степи, що межували з Кримом.

Отже, з кінця XV і на протязі XVI ст. ногаї поступово переселились на захід, де в низинах Південного Бугу утворюється Єдисанська Орда, а між Дністром і Дунаєм — Буджацька (від тюрк, "буджак" — кут). Інші племена ногаїв — мангіти — на початку XVI ст. перейшли в підданство до Кримського ханства, а потім також відкочували в Буджак. їх поява тут топонімічно пов'язується з селом Акмангіт (Білолісся Татарбунарського району). Турецький мандрівник Евлія Челебі в середині XVII ст. описав "швидких, як вітер і прагнучих зустрічі з ворогом буджацьких татар... Всього у них двісті сіл і стільки майна, провіанту і воєнної здобичі, скільки немає і в Кримській землі". Описуючи свою подорож з Ізмаїлу в Аккерман, Евлія Челебі згадує і "упорядковане село Аджігель" (нині Дівізія). Тодішнє населення цього села залишило могильник, за мусульманськими звичаями розташований з південного боку села в напрямку "кибли" (на Мекку). Туди ж повернуті і обличчя похованих в ньому людей. Могильник цей розкопали одеські археологи.

Де брали майно, провіант і воєнну здобич кочівники, які самі нічого не виробляли, стає зрозумілим з слів того ж таки Евлія Челебі: "Після взяття Кілії і Аккермана кримський хан Менглі-Гірей попросив султана Баязеда, щоб усім татарам дозволили грабувати... і мусульманська орда день і ніч захоплювала здобич". Розселившись в

Буджаку, ці кочівники були підпорядковані ставленникові кримського хана "прибережному азі". Його резиденція знаходилась в селі Ханкишла (с.Удобне Білгород-Дністровського району).

На протязі XVH-XVIII ст. ногаї розповсюдились на все Північне Причорномор'я. Одночасно ногаї і татари з Нижнього Поволжжя переселялись на територію Криму.

В степових областях основним заняттям населення залишалось тваринництво. Та вже в XVII ст. відзначається зростання ролі землеробства. З Криму в Туреччину вивозили пшеницю, ячмінь, борошно. Згадується виробництво льону і виготовлення з нього тонких тканин. На узбережжі було розповсюджене садівництво, виноградарство і виноробство. Менш розвинутим було виробництво на ринок. Міста в степовій частині Криму, такі, як Бахчисарай чи Ак-Мсчеть (Сімферополь), були, скоріше, резиденціями хана і його васалів, ніж значними торгово-промисловими центрами. Зберігали своє значення порти, через які Крим підтримував жваві торговельні стосунки з Туреччиною і Малою Азією. Головне значення в цій торгівлі залишалось за Кафою

В XVI-XVII ст. в Криму панувала феодальна роздробленість. Хан підписувався на документах: Великий хан великої орди і престолу Криму і степів Кипчака. Поряд з ханом існували посади воєначальника — кати і нуреддіна. Ці посади займали звичайно найближчі родичі хана. І калга, і нуреддін пожиттєво володіли великими земельними наділами. Найбільшими васалами хана були беї, або князі, які володіли родовими бейліками, тобто князівствами. Беї були спадковими радниками хана (карані), і без їх згоди хан не міг здійснити жодного заходу. Державна рада при султані у XVIII ст. називалась діван. До беїв примикало дворянство — татарські мурзи і маса тарханів.