Розділ «ТемаХ. УКРАЇНА У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА ABCTPO-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ. ЕПОХА НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ (КІНЕЦЬ XVIII — КІНЕЦЬ XIX СТ.)»

Пригноблений царизмом, зазнаючи соціального і національного приниження, український народ проте знайшов у собі сили для боротьби проти іноземних загарбників. Навіть українці-галичани в складі Австрійської імперії вважали рідною для себе справу боротьби народів Російської імперії проти французьких окупантів. Волинський губернатор повідомляв М.Кутузова, що редактори львівських газет їздять на російський кордон, щоб мати правдиву інформацію про хід воєнних дій. "Наших вістей з надзвичайним нетерпінням чекають, —-писав губернатор, — і коли їх читають, то навіть в публічних місцях, а особливо у Львові, п'ють за здоров'я росіян". Цікавою історичною пам'яткою є видана друком в Коломиї 1902 р. брошюра "Якь Наполеондерь светь воювавъ и сам вь неволю попавь". Судячи з того, що вона була написана "язичієм", можна припустити, що її видали друком москвофіли.

Україна не зазнала французької окупації. Західні її території були захоплені союзниками Наполеона — австрійцями. Вчорашня козацька старшина, яка стала російськими дворянами, була налаштована патріотично. Проте найбільш радикальні елементи серед українського панства бажали Наполеону успіху, щиро вірячи, що він звільнить Україну від російського ярма. Цікаво, що й поляки теж покладали великі надії на французів з Наполеоном, які можуть звільнити Польшу від російського іга.

В історичній літературі недавнього минулого мали за курйоз, що в похідній бібліотеці Наполеона до Росії знайдено було "Енеїду"

І.П.Котляревського, який був членом масонської ложі, що її метою було відокремлення України від Росії. Однак проф.А.Трачевський в своїй біографії Наполеона просто вказує, як на знаний факт, що імператор під час свого московського походу мріяв про повстання в Україні.

Насправді ж французький імператор планував створити з української території і народу нову державу "Наполеоніду", а на її чолі поставити когось із своїх чисельних родичів або маршалів.

Декабристський рух в Україні. Як офіцери, так і солдати російської армії в закордонних походах побачили в Європі інше, так разюче несхоже на їхнє, життя. Наприклад, в переможеній Франції всі громадяни були вільними, конституція забезпечувала їм необхідний мінімум прав і свобод.

В армійському офіцерському середовищі почали виникати таємні організації—масонські ложі і політичні товариства. До однієї такої ложі в Полтаві належав І.П.Котляревський. Ложа в Києві під назвою "З'єднані слов'яни" складалася з українців, поляків, росіян. В неї входили Василь Лукашевич, Павло Пестель, Михайло Бєстужев-Рюмін — майбутні декабристи. В таких ложах набувалися перші навики конспіративної роботи, відшліфовувалися політичні ідеї і засоби їх втілення в життя. Оскільки ініціаторами створення цих лож були росіяни, то саме вони й ставили собі за мету прилучення малоросійського дворянства до всеросійського політичного руху.

Спочатку в Тульчині на Поділлі в 1821 р. виникло Південне товариство декабристів, головою якого був полковник П.Пестель. Він же й написав програмний документ Південного товариства — "Руську правду". Програма передбачала знищення самодержавства, встановлення республіканського способу правління і скасування кріпацтва. На жаль, в цьому документі повністю ігнорувалися національні інтереси всіх народів, які входили до складу Російської імперії.

Північне товариство виникло в Санкт-Петербурзі в 1822 р. Очолював його Микита Муравйов. Поряд з Південним товариством в Україні діяло "Товариство об'єднаних слов'ян", створене в Новоград-Волинському офіцерами П. і А.Борисовими та дворянином Волинської губернії Юліаном Люблінським. Товариство ставило своїм першим завданням ліквідацію кріпосництва і самодержавства. "Не бажай мати раба, коли сам бути рабом не хочеш", — говориться в "Правилах" організації. Оригінальність програми "Товариства об'єднаних слов'ян" полягає в тому, що його члени вважали найкращим шляхом до визволення слов'янських народів від кріпосництва і самодержавства об'єднання всіх народів в єдину федеративну демократичну республіку. Тобто навіть мова не йшла про Україну як державу.

Восени 1825 р. Південне товариство і "Товариство об'єднаних слов'ян" об'єднались в одну організацію в складі Васильківської управи. Загалом же Південне товариство декабристів завдяки об'єднанню виросло до 160 осіб.

У зв'язку з процесом формування нації в Україні активізувався національний рух. В один і той же час поряд з декабристськими організаціями виникло і діяло Малоросійське товариство (1821-1825 pp.), яке очолив дворянин Полтавської губернії Василь Лукашевич. Він вже мав досвід нелегальної діяльності в організації декабристів і в масонській ложі. Метою товариства була політична незалежність України від Польщі. Ця організація не мала чіткої програми своєї діяльності, хоча один тільки факт її існування свідчив про усвідомлення кращою частиною українського суспільства необхідності радикальних змін в державі.

Повстання декабристів планувалося на час літніх військових маневрів 1826 p., коли цар Олександр І повинен був виїхати в Україну. Але за загадкових обставин цар помирає і змовники з Північного товариства передчасно, без узгодження з керівниками Південного товариства, вирішили захопити владу в Росії. Для цього вони, скориставшись династичною кризою, запланували свій виступ на 14 грудня 1825 р., час коронування Миколи І.

Члени Північного товариства розраховували на те, що їм вдасться організувати відмову військ, які вийдуть на Сенатську площу в Санкт-Петербурзі, від присяги новому цареві, і з їх допомогою вони захоплять владу. Хоча керівником повстання був призначений князь С. Трубецькой, насправді ж повстанців очолив К. Рилєєв. П. Каховському було доручено вбити Миколу І. Поспішати треба було ще й тому, що за день до повстання був арештований П. Пестель. Стало зрозуміло, що організація викрита, шляху до відступу у революціонерів не було.

14 грудня 1825 р., в день присяги новому цареві, членам товариства вдалося загітувати на повстання Московський полк і ще декілька військових частин. Здається дивною пасивна форма проведення повстання, тим більше воєнними спеціалістами, які були знайомі з тактикою і стратегією воєнних дій. Декілька тисяч солдатів і десятки офіцерів простояли більшу частину дня в очікуванні, що до них приєднаються решта військ. Мирні жителі столиці співчутливо віднеслися до повсталих. Проте армія не підтримала декабристів. Навпаки, Микола І зумів організувати придушення повстання. Віддані йому війська на чолі з героєм Вітчизняної війни 1812 р. генералом Милорадовичем почали артилерійський обстріл картеччю повсталих і мирного населення, яке зібралося на Сенатській площі. Сотні людей було вбито і поранено.

Почалося повстання декабристів і в Україні. Виступили дві роти Чернігівського полку, до них приєдналися ще три. Вони вступили в м. Васильків, де стояв штаб полку з прапорами і захопили його, а потім вступили в село Велика Мотовилівка. Врешті до повсталих приєднався весь Чернігівський полк. Його командування склало "Православний катехізис" і відозву до народу. Проте повсталих не підтримали сусідні Кременчуцький та Алексопольський полки. Повсталі рушили на Білу Церкву. Частина російських військ, яка залишилась вірною цареві, обстріляла повсталих з гармат на висотах біля сіл Устимівки і Ковалівки. Загинув керівник повстанців С.Муравйов-Апостол. Цей бій закінчився розгромом повстанців.

Почалися арешти декабристів по всій імперії. Майже всіх учасників декабристського руху заслали до Сибіру, а п'ятьох з них — К. Рилєєва, П. Пестеля, С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна і П. Каховського повісили за наказом царя вночі 13 липня 1826 р. на кронверку Петропавловської фортеці.

Отже, декабристський рух в Україні — від заснування таємних товариств і до збройного виступу черніговців проти царизму — скінчився. Декабристи зазнали поразки. Це сталося тому, що їх рух був вузько дворянським, а його учасники були дуже далекими від народу. Але справа їх не загинула. Повстання декабристів мало значний вплив і на розвиток антикріпосницького руху в Україні. Повсталі в 1826-1827 pp. селяни Київщини прямо заявляли: "Коли б солдати Чернігівського полку прийшли до Білої Церкви, то й ми б зачали свою справу".

До декабристів з пошаною і любов'ю ставились усі діячі суспільно-політичного руху в Україні. Т.Шевченко, називаючи декабристів "першимиросійськими благовісниками свободи", у вірші "Юродивий" писав:

А я полину на Сибір,

Аж за Байкал; загляну в гори,