Розділ «Тема II. ЗАРОДЖЕННЯ ТА ПОЧАТКОВІ ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОСТІ У СХІДНИХ СЛОВ'ЯН»

Лекція І

Короткий зміст:

Первіснообщинний лад на сучасних українських землях. Кіммерійці. Скіфи. Сармати. Античні міста-держави у Північному Причорномор'ї. Перші слов'янські археологічні культури. Літописні слов'янські племена в Україні. Початки їх державності. Основні проблеми:

Понад 1,5 млн. років тому (з погляду інших вчених - біля 100-150 тис. років до н. е.) на території сучасної України з явились перші люди. Палеолітом (давнім кам'яним віком) датують перші стоянки давніх людей. На зміну пітекантропу і неандертальцю приходить кроманьйонський тип людини близько 40-35 тис. pp. до н.е. Це - homo sapiens, людина розумна. Первісне людське стадо поступається місцем родовій общині.

ПЕРВІСНООБЩИННИЙ ЛАД НА СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

КІММЕРІЙЦІ. СКІФИ. САРМАТИ

У VIII—VII ст. до н. е. войовничі племена кіммерійців проникають на територію Передньої та Малої Азії. Історичні пам'ятки цих племен IX — першої половини VII ст. до н. е. виявлено як на берегах Волги, так і на берегах Дунаю. Лук, кинджал, меч та спис складали озброєння кіммерійського воїна. Ці племена займалися кочовим скотарством. Оскільки для кіммерійців коні були не тільки транспортним засобом, а й продуктом харчування, причому різноманітним, то Геродот називає їх "тими, що доять кобилиць". Це були іраномовні племена. У Північному Причорномор'ї в VII ст. до н. е. вони побудували перші добре укріплені городища. Кіммерійці згадуються в "Одіссеї" Гомера, в Біблії — "Книга буття", в "Історії" Геродота.

В "Одіссеї" читаємо: "Зайшло сонце, і покрилися тьмою всі шляхи, а судно наше досягло меж глибокого океану. Там народ і місто людей кіммерійських, оповиті мглою і хмарами... "Деякі вчені вважають, що кіммерійці жили тільки у східній частині Криму, на п-вах Керч і Тамань. Інші ж дійшли висновку, що кіммерійці були союзом кочових племен, які мешкали в Криму і степах Північного Причорномор'я приблизно з кінця II тис. до н.е. За походженням і мовою вони були індоєвропейцями. В VIII і VII ст. до н.е. кіммерійці настільки зміцніли, що вже почали нападати на країни Малої і Передньої Азії. А вже наприкінці VII ст. до н.е. з Північного Причорномор"я їх витіснили сусідні племена скіфів.

Як пише Геродот, "похоронивши тіла своїх вождів біля Тіраса", кіммерійці пішли з країни і поселились там, "де зараз стоїть еллінське місто Сінопа", тобто в Малій Азії. Це Південне Причорномор'я. На сході скіфи переслідували кіммерійців до меж Мідії. Топографічні назви, що пов'язують кіммерійців з берегами Керченської протоки (Боспор Кіммерійський тощо), показують, що племена ці мешкали найдовше навколо Меотиди (Азовського моря). Матеріальним пам'ятником кіммерійців були скарби і окремі знахідки бронзових речей.

Скіфи прийшли до Північної Понтіди зі Сходу близько 700 років до н. е. Сильні і войовничі іраномовні бородаті чоловіки і стрункі, високі і чарівні жінки легко обжили новий край. В своїх шкіряних кібітках, в які впрягалися воли, скіфи кочували по всьому степовому просторі Північного Причорномор'я і Приазов'я, від гирла Дунаю до Гирла Дону. їх багатство складали головним чином коні. За присутності скіфів в цих краях не припинявся розвиток тваринництва, землеробства, торгівлі. Всьому цьому сприяли природні умови і попит греків-колоністів на зерно. Підкоривши собі місцеві землеробські племена, скіфи створили в VI ст. до н.е. на півдні України Скіфське царство, яке проіснувало до Ш ст. до н. е.

Основу його населення складало головне скіфське плем'я, яке, за Геродотом, мешкало в області, обмеженій на заході р. Дністер, на півночі — р. Кінською і Дінцем. Східним кордоном Скіфії було Азовське море. Південним кордоном Скіфії був гірський ланцюг Тавр (Яйла). В Неаполі Скіфському (біля Сімферополя) археологами були розкопані залишки резиденції скіфських царів і в так званому Скіфському кургані знайдені багаті поховання.

Скіфи-завжди називали себе царськими скіфами. Підкорені ними землеробські племена називались буди нами, меланхленами, невроми.

меотами, алазонами, агафирсами, сіндами, калліпідами, гелонами, геррами, андрофагами тощо. Загальна їх назва була скіфи-землероби і скіфи-орачі. Це були автохтонні землеробські племена басейну Середнього Подніпров'я і Подністров'я. В І тисячолітті до н. е. вони оволоділи майстерністю обробки заліза. В області суспільних відносин скіфи-орачі на цей час вже перейшли до батьківського (патріархального) роду.

Вони були пращурами слов'ян, протослов'янами, нашими далекими предками. Про це свідчать беззаперечні факти археологічних і писемних джерел, на цьому сходяться такі різні за своїми політичними вподобаннями вчені-історики, як акад. Б. Рибаков, проф. В. Щербаківський, видатний український археолог і поет Б. Мозолевський та ін.

В 1994 р. українськими і німецькими археологами були здійснені розкопки всесвітньо відомого Більського городища на Полтавщині. Археологи виявили біля 50 нових поселень, рідкісний житлово-побутовий комплекс зі старовинними виробами VII ст. до н. е. На думку спеціалістів, це повністю підтверджує факт існування високоцивілізованої землеробської держави на середній Ворсклі в VH-III ст. до н. е. Ця держава охоплювала значну частину Дніпровського лісостепового лівобережжя України. її столиця, вже згадуваний Геродотом Гелон, — дерев'яне місто в землі будинів, займала площу понад 5 тисяч га і нараховувала не менш ніж 50 тисяч мешканців. В одному випадку Геродот писав, що будини були підкорені скіфами, в іншому, — що вони були сусіднім зі скіфами плем'ям.

Найповніший опис Скіфського царства і скіфів ми зустрічаємо у Геродота, в його "Історії", в книзі четвертій під назвою "Мельпомена". Книгу четверту сьогодні історики вважають скіфським логосом.

Із "Записок про Галльську війну" Юлія Цезаря вивчення своєї історії починають французи. Німці ж починають вивчати свою з "Германії" Тацита. "Історія" Геродота має таке ж значення для вивчення історії України. Геродот особисто побував у багатьох місцевостях півдня України. Він дав про це перші докладні звістки, описав тогочасних її жителів: скіфів, сарматів, неврів та інших.

Геродот описав скіфів краще за інших письменників і мандрівників. Для тих, хто вивчає побут і релігію скіфів, його праця є основним джерелом. В його "Історії" скіфи не були ні благородними, ні жорстокими. Язичники за релігією, вони були людьми свого часу і жили за його законами.

Очевидно, що культура кожного народу — це сума проявів усіх його духовних і фізичних сил, та у скіфів-кочівників й у царських скіфів вона була невисокою. Ось вам приклад. Етапами освоєння древніми греками навколишнього світу були матріархат, патріархат, рух від анімізму і фетишизму до зооморфних, а потім і антропоморфних уявлень про божественну силу. Скіфи ж у своїй культурі поки що були тільки на етапі зооморфних уявлень.