Розділ «ТемаХ. УКРАЇНА У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА ABCTPO-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ. ЕПОХА НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ (КІНЕЦЬ XVIII — КІНЕЦЬ XIX СТ.)»

Короткий зміст:

Занепад Гетьманщини: Колонізація Росією півдня України. Культура України у XVIII ст. Феодально-кріпосницький лад і зародження капіталізму. Культурне відродження на початку XIX ст. в західноукраїнських землях. Буржуазна революція 1848 р. в Західній Європі — "весна народів" — і реформи в Австрійській імперії. Суспільний рух в Галичині в 11-й половині XIXст. Розвиток капіталізму в Україні в І 1-й половині XIX ст. Формування української політичної еліти у XIX ст. Суспільно-політичний рух 60-90-х pp. XIX ст. Основні проблеми:

В кінці XVIII — на початку XIX ст. більша частина українських земель (Лівобережжя, Слобожанщина, Правобережжя та Південна Україна) належали Росії, а Північна Буковина, Закарпаття та Галичина залишились у складі Австрійської імперії. Після включення більшої частини України до складу Російської імперії відбувається зміна всього способу життя українців в нових політичних, економічних, соціальних і культурних умовах абсолютної монархії.

ЗАНЕПАД ГЕТЬМАНЩИНИ. КОЛОНІЗАЦІЯ РОСІЄЮ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ У XVIII СТОЛІТТІ

В кінці XVII ст. в Україні співали: "Та не буде лучче, та не буде краще, як у нас на Вкраїні: нема панів, нема ляхів, не буде й і змін..."

Та ці слова зайвий раз підкреслюють, що всяка пісня є всього лиш поетичною формою мрії. Насправді ж як соціальна, так і політична нерівність в Україні ніколи не переводились. Прикладом того є відношення до українського народу кожного нового політичного режиму.

Дійсно, як Польща в 1569 р., так тепер Росія в 1783 р. не тільки повністю закріпачила селян, а й був ліквідований Юріїв день. Одночасно відбувався наступ самодержавства і на українські міста. Якщо за Польщі багато українських міст користувались магдебурзьким правом, то вже в 1775 р. міське самоврядування в Україні було скасоване, а за декілька років перед тим першим було арештовано весь магістрат і забрано грамоти Києва.

Церковний характер освіти в Україні. Київо-Могилянська академія і колегії. Київ мав провідне місце в духовному житті українського народу ще з першої половини XVII ст. і утримував його до кінця XVIII ст. Церква протягом цього століття ще зберігає одне з головних своїх призначень—бути вогнищем освіти. Під егідою церкви продовжує розвиватись Києво-Могилянська колегія, яка в 1700-1701 pp. була перетворена на академію. За її зразком були створені інші православні колегії: на Лівобережжі — Чернігівська колегія з 1700 p.; Харківська колегія з 1734 р. і колегія в Переяславі з 1738 p., яка називалася то семінарією, то колегією. Виникли також перші професійні школи: госпітальні, артилерійські і штурманські.

Викладання в них велось латинською мовою. За структурою всі колегії були подібні до Києво-Могилянської академії. Навчання в колегіях дуло доступним для всіх шарів населення України і відіграло визначну роль в поширенні освіти й науки. Колегія складалась з 7-8 класів, в них вивчались вісім визволених мистецтв. З другої половини XVIII ст., після того, як за наказом Катерини II у монастирів відібрали землі, що були основним джерелом існування колегій на Лівобережжі, ці осередки освіти поступово зникли.

В Києво-Могилянській академії щороку вчилось понад 1000 спуоеїв (студентів). Найталановитіших з них посилали для завершення освіти до західно-європейських університетів. Хоч академія і не була школою національною в повному розумінні цього слова — зміст і форма (мова та інше) науки були досить далекими від народних потреб, все ж таки це був освітній заклад найвищого гатунку. З роками низка визначних вихованців академії стала носієм освіти на Московщині. Серед багатьох можна згадати М.В. Ломоносова, який вчився тут в 1733 р. Не менш яскравою особистістю був і вихованець академії знаменитий письменник і філософ Григорій Савич Сковорода. Проте самодержавство, вбачаючи в цьому освітньому закладі осередок духовної опозиції проти своїх зазіхань, докладало всіх зусиль, щоб перетворити академію в звичайну богословську школу, і майже досягло свого.

На старих засадах академія існувала до кінця XVIII ст. При академії існувала бурса для утримання менш заможної частини учнів. Бурса (від латинського слова — гаманець, сумка) — була гуртожитком для бідних студентів, а в Україні — це духовна школа взагалі.

За Катерини II вже були залізними старання козацької старшини перетворити академію в університет. Російський уряд почав активну ліквідацію українських шкіл, доступних народові. Треба сказати, що в Києво-Могилянській академії поруч сиділи діти простих козаків і гетьманів, духовні і світські. Натомісць засновуються школи московські. Вони не були поганими, але вони були однаковими і в Росії, і на Кавказі, і в Україні. До того ж вони були доступні лише для станів привілейованих.

Початкові школи. Як вважає Н.Полонська-Василенко, у XVIII ст. майже кожне село мало свою початкову (партикулярну) школу. Існували ці школи при церквах і навчали в них дяки. В І половині століття в сімох з десяти полків було 866 шкіл на 1099 поселень, тобто одна школа припадала на 1000 душ. З часом, в 1768 р. на території пізніших повітів Чернігівського, Городенського й Сосницького було 134 школи і на кожну припадало 746 душ насленння. Цікаво, що майже через сто років на цій території залишилось тільки 52 школи і на кожну припадало 6 750 душ населення. Найважливішим було те, що ці школи засновувало само населення, яке розуміло необхідність навчання. Вчителями були мандрівні дяки, яких називали дидаскалами. Коштом громади утримували дяка і наймали помешкання під школу. Правда, не завжди така школа відповідала найпростішим вимогам. Нижче наводиться студентський вірш тої пори, який дає можливість уявити злиденне життя мандрівних учителів і спудеїв:

"В школі нетоплено,

Так теж і на кухні нич не готовлено.

В школі нетоплено, нітся где загріти,

а що ж я маю бідний на світі чинити...

А ще єден брат за мною зубами скрегоче,