Розділ «ТемаХ. УКРАЇНА У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА ABCTPO-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ. ЕПОХА НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ (КІНЕЦЬ XVIII — КІНЕЦЬ XIX СТ.)»

а то все, панове, щося ему їсти хоче..."

Історія. Духовенство України, в руках якого був такий могутній засіб культурного впливу, як Києво-Могилянська академія, через свою аполітичність втратило провідне становище. Так само замкнулись у вузьких рамках літературного любительства українські письменники і перестали бути зброєю мас. Проте духовне життя в Україні не завмерло. Цьому все таки сприяла перш за все художня література, історичні праці. XVIII ст. залишило нам в спадщину козацькі літописи. Козаки писали в боях зброєю і кров'ю, а з часом переписували на папір і зберігали нащадкам як приклад.

Наприкінці XVII і на початку XVIII ст. з'являються козацькі літописи. "Літопис Самовидця" був написаний, мабуть, Романом Ракушкою, який брав участь у визвольній війні і закінчив життя протопопом Стародубським. Ще один літопис залишив нам полковник Гадяцький Григорій Граб'янка "Действія презельнои... небывалой брани Богдана Хмельницкого..." та канцелярист Генеральної Канцелярії Самійло Величко — "Сказаніе о войне казацкой зъ поляками чрезъ Зеновія Богдана Хмельницкого". Особливо цінним є твір С. Величка, який використав багато джерел епохи визвольної війни і часів "Руїни". Ці літописи є літературним продуктом світських кіл українського суспільства. Такою ж є "Історія Русів". Через весь цей твір проходить ідея боротьби народу за свої давні права і привілеї з часу, відколи слов'яни осіли над Дніпром. "Історія Русів" формувала, розходячись в Україні в сотнях рукописів (В Антонович згадує про це), світогляд передових кіл українського суспільства. Вплив цього твору відчув на собі і Т.Шевченко.

Багато які з історичних творів українських авторів того часу пов'язували добу Гетьманщини з Київською Руссю. Таким було "Краткое описаніе Малороссии", або Г. Показа "Описаніе о Малой Россіи", так само як і "Краткое описаніе о козацком малороссійском народе" П.Симоновського чи "Собраніе историческое" С. Лу комського. Значення цих творів полягало в тому, що вони показували безперервність історії України і єдність українського народу від Київської Русі й до XVIII ст.

Велике значення для розуміння ідеології, характеру культури, прагнень української еліти XVIII ст. мають мемуари та щоденники. З тих, що збереглися до наших днів, важливим є "Діяріуш" Пилипа Орлика (1720-1732 pp.), обсягом у 800 сторінок, написаний автором протягом 13 років, трьома мовами: латинською, французькою і польською. Дуже великі за розміром щоденники залишили по собі Петро Апостол, син гетьмана, а також генеральний підскарбій Яків Маркович. Його щоденник є особливо цінним історичним джерелом.

Двадцять три роки мандрував по світу випускник Києво-Могилянської академії Василь Григорович-Барський. Після нього залишилось багато (на три томи) записів, які викликали величезну цікавість в читачів того часу. Досить сказати, що за час з 1778 по 1885 pp. ці записи були видані друком десять разів. Вперше вони були опубліковані українським вченим В.Г. Рубаном коштом князя Г. Потьомкіна під назвою "Пешеходца Василия Григоровича Барского-Плаки-Альбова...", а в перевиданнях просто — "Путешествие по святым местам". Описуючи в основному монастирі, автор також звертає увагу на пам'ятники мистецтва, невідомі йому явища природи, рослинний світ, наприклад Сирії і Єгипту. В Олександрії з "голки Клеопатри" (обеліску, спорудженого в XV ст. до н.е.) Барський зрисував ієрогліфічний напис. Нагадаємо вам, що в Західну Європу ієрогліфи попали тільки через 100 років. Барський описав міста Греції і Туреччини, куди приїздили купці й з України (з Ніжина) і привозили "самые лучшие меха, драгоценные каменья, ревень и бельзуары".

Крім описів побаченого, Барський також малював пейзажі, знімав плани міст і фасади будівель. Всього ж нам в спадок залишилось від нього біля 150 рисунків.

Філософія Г.С. Сковороди. Найяскравішим представником філософії в Україні був Григорій Сковорода, видатний учений і мислитель. Син реєстрового козака Полтавського полку, він вчився в

Києво-Могилянській академії, далі в університетах Мюнхена, Відня, Бреслау. Повернувшись в Україну, Г. Сковорода був деякий час викладачем Харківської і Переяславської колегій. Будучи натурою незалежною, Г. Сковорода полишив викладання і став мандрувати Україною, заробляючи на прожиток вчителюванням. Основою його філософської концепції був антропологізм, а засобом для досягнення мети — самопізнання. Його гаслом був вислів: "Пізнай самого себе".

Г. Сковорода прийшов до висновку про вічність і безкінечність матерії, про панування в природі закономірних зв'язків, до визнання природи причиною самої себе ("Дружеский разговор о душевном мире"). Філософ створив теорію "трьох світів", які охоплюють собою все суще: "макрокосм" (природа), "мікрокосм" (людина), і "світ символів" (Біблія). Г.Сковорода вважав, що кожний з цих світів складається з двох чинників: матеріального — не вартого уваги, і вищого—духовного. Метою життя є щастя від свідомості, що людина виконує волю Божу. Самопізнання — це пізнання Бога, життя у відповідності з заповідями Божими.

Праці Г. Сковороди не видавались друком за його життя, але були дуже популярними і широко розповсюджувались в рукописах.

Г. Сковорода зумів уникнути спокус життя, не мав майна, не прагнув посад. Він суворо критикував церкву через занадто земний спосіб життя її служителів. А коли церковники спробували його приборкати, запропонувавши висвятити в єпископи, то Г. Сковорода навідріз відмовився. Глибина його думок, аскетичне життя, прагнення свободи сформульовані в епітафії, яку Г. Сковорода заповідав викарбувати на своїй могильній плиті: "Світ ловив мене, але так і не спіймав".

Друкарство і література. У XVIII ст. відбувається занепад українського книгодрукування. Петро І закрив останню книгодрукарню в Україні, яка існувала при Києво-Печерській Лаврі. Дозволялось, правда, видавати друком невелику кількість церковної, богослужебної літератури. Більшість творів світської літератури знову почала розповсюджуватись в рукописах. Ціле століття в Україні робились спроби відновити своє книгодрукування. За непослух в Москву було забрано всю Чернігівську друкарню.

Книги українських авторів в Москві палили, — щоб та "єресь і смута в світі не були". Кілька разів видавались розпорядження про заборону росіянам "книг литовській пенати" купувати і тримати вдома, хоча книги були в основному церковні, далекі від політики. Перед початком XVIII ст. на церковному соборі в Москві в 1690 р. на книги з України С.Полоцького, П.Могили, К.Ставровецького, Л.Барановича та ін. — було накладено "проклятство і анафему" за "прелести латинскія єще киевскія новие книги утверждают". Самих православних українців в православній Москві довго ще називають єретиками і перехрещують.

Важливе місце в цей час в літературному житті України займала поезія. Як в навчальних закладах, так і поза їх межами культивувалась піїтика і найрізноманітніші віршові форми: оди, панегірики, гімни, канти, рецеї, посвяти, ляменти, включно до "карміна куріоза" — "акростихів", "раків" тощо. Широке визнання отримав рукописний збірник поезій Климентія Зіновьєва, до якого увійшло 370 віршів. Поет виступав проти жадоби збагачення, картав багатіїв за те, що що "вони визискували людей вбогих". Одночасно він прославляв чесну працю хлібороба, ремісника. Варто зазначити, що в поезіях Климентія Зіновьєва багато запозичень з народної побутової української мови.

Значного поширення набули сатиричні вірші, в яких критикувались недоліки і суспільна мораль того часу. Автор "Сатиричної коляди" ставав на захист простої людини, беззахисної перед несправедливим судом, проти хабарництва чиновників, знущання панів над народом. Сатирично-гумористичні вірші Івана Некрашевича "Ярмарок" і "Сповідь" відтворювали колоритні побутові сцени, розкривали антагонізм між селянством і панством

Видатним явищем літературного життя України другої половини XVIII ст. була літературна творчість Г. Сковороди (1722-1794 pp.). За десять років він написав 30 байок, об'єднаних у збірку "Басни харьковскія". В них висловлювався протест проти соціального гніту. Разом з тим поет високо оцінював моральні якості українських селян: чесність, доброту, працьовитість, скромність, природний розум. У цих байках знайшли свій дальший розвиток сатиричні традиції давньої української літератури. Кращі віршовані твори Г.Сковороди об'єднані у збірці "Сад божественных песней". В них поет виступає співцем свободи, прославляє "отця вольності" Богдана Хмельницького, висловлює свої антимонархічні настрої.

Вартий уваги один з найпопулярніших творів Г.Сковороди вірш "Всякому городу нрав і права", в якому влучно охарактеризовані тогочасні прошарки українського суспільства:

Всякому городу нрав і права; Всяка имеет свой ум голова... Петр для чинов углы панскіи трет, Федька-купец при аршине все лжет... Тот непрестанно стягает грунта, Сей иностранны заводит скота... Строит на свой тон юриста права. С диспут студенту трещит голова...

Творчість Г.Сковороди мала великий вплив на нову українську літературу, зачинателем якої став Іван Петрович Котляревський (1769-1838 pp.). В 1798 p. в Санкт-Петербурзі коштом полтавського поміщика М.Парпури вийшли друком три частини його знаменитої поеми "Енеїда", створеної за мотивами твору давньоримського поета Вергілія. В "Енеїді" широко використані традиції української бурлескної літератури. Поема написана народною мовою, в ній реалістично змальовано життя і побут, соціальні відносини різних верств українського суспільства другої половини XVIII ст. В образах Енея і троянців, богів і царів виведено колоритні типи селян, козаків, міщан, панів, старшин, чиновників тощо.