Розділ «ПРИЧИНИ КРАХУ СРСР»

— однопартійна система з повним контролем з боку партійних органів усіх аспектів економічного і соціального життя;

— державна власність на засоби виробництва;

— централізоване управління і планування економіки;

— наявність правлячої номенклатури — чиновників особливого типу, відданих ідеї та вищому начальству, обов'язково членів партії;

— суворе дотримання державній ідеології, широка пропаганда "переваг і досягнень" реального соціалізму;

— ізоляція від решти світу, зовнішня торгівля на основі державної монополії.

Нормальний розвиток суспільства й економіки за таких умов неможливий. Така модель не мала внутрішніх стимулів і рушійних сил розвитку, завела економіку у глухий кут, не витримала конкуренції з розвиненими країнами світу. її крах був визначений наперед.

Радянська економічна система ефективно діяла на певному етапі — прискореної модернізації та надзвичайних умов війни. Проте потім вона все більше виявляла свою неспроможність. Діючи за принципом "мета виправдовує засоби", радянське керівництво не рахувало витрат, чи то стосувалося природних ресурсів, або людських життів. Створювався спосіб життя, орієнтований на низький рівень потреб, які до того ж повністю не задовольнялися через постійний дефіцит усього і низьку заробітну плату. Наслідками стали зниження трудової мотивації, низька культура праці, байдуже ставлення до державної власності й результатів власної роботи, низька якість продукції, розвиток тіньової економіки. Така система негативно вплинула на настрої населення: воно стало несамостійним, безвідповідальним і лінивим, політика привчала людей до холопства, вони постійно очікували команди згори. Був навіть жарт: "Уряд робить вигляд, що він нам платить, а ми робимо вигляд, що працюємо". Уряд, тобто номенклатура, все більше відходив від утопічних настанов ("наздогнати Америку", "побудувати комунізм до 1980 року" та ін.) і зосереджувався на власних інтересах.

Раніше, ніж М. Горбачов зміг досягти позитивних результатів у перебудові, номенклатура, яка перебувала у нього у підпорядкуванні, зрадила його. Вона порушила два головні табу номенклатурної поведінки: взяла участь у приватному накопиченні й у національних рухах. Вона вже мала реальні важелі у своїх руках. Номенклатурникам кортіло користуватися ними відкрито, дозволивши собі і своїм близьким усі розкоші. Разом із тим, розчарувавшись у комуністичній ідеології та спостерігаючи за посиленням національно-визвольних настроїв, вони вирішили для себе: "Якщо не можеш перемогти рух, очоль його", і прийняли національні гасла та символи за свої. Пізніше виявилося, що ядро радянської епохи здобуло перемогу практично повсюди, за винятком окремих випадків на зразок Чечні (хоча і там на чолі стояв генерал Радянської Армії Джохар Дудаев).

Радянська економічна система розвалилася ще і тому, що була надто мілітаризованою. Радянська влада могла бути спокійною за свої позиції у власній країні, а також серед союзників, спираючись на силові структури. Тому навіть за часів "нового мислення" і перебудови чисельність Радянської Армії дорівнювала тій, яка була на момент завершення Другої світової війни — 5 млн військовослужбовців. До того ж були зазіхання на панування над усім людством, яке цього не хотіло. Найбільша небезпека вбачалася з боку США та їхніх союзників. Протиборство у "холодній війні" було винесено на території "третіх країн", котрим допомагали обрати "правильний шлях" різними засобами, у тому числі збройними. Найважчою для Радянського Союзу виявилася розпочата у 1979 р. війна в Афганістані, що тривала дев'ять років і під час якої загинуло понад ЗО тис. радянських солдатів і офіцерів.

Для армії нічого не жаліли. За деякими підрахунками, понад 60 % валового продукту країни було військового призначення (дехто з дослідників зазначає й інші цифри: від 70 до 90 %). Але Радянський Союз не витримав гонки озброєнь, особливо коли американський президент Рональд Рейган оголосив про початок нового її етапу — "зоряних війн".

До того ж важливу роль відіграло геополітичне перенапруження, пов'язане насамперед із потребою надавати колосальну матеріальну допомогу "братнім" країнам і партіям. Підраховано, що Радянський Союз підтримував 44 країни і 89 комуністичних і робітничих партій світу. Дуже часто це була військова підтримка. Тобто значні витрати пов'язані з необхідністю утримувати великі гарнізони і флот далеко від місць їх постійної дислокації в середині країни.

За десять років до падіння СРСР, у 1980 р. американський науковець Р. Коллінз на підставі геополітичної теорії передрік цю подію. За його теорією, сила і сталість держави залежать від трьох факторів — ресурсів (чим більше, тим краще), географічного положення (окраїнне положення має перевагу над центральним) і стабільність кордонів. Порівнявши дані про геополітичне положення США і СРСР наприкінці 1970-х років, Р. Колліиз встановив, що США мають ресурсну й окраїнну перевагу і здійснюють для них помірну геополітичну експансію. СРСР програв Сполученим Штатам у ресурсах, населенні та прибутках на душу населення, внаслідок чого відчував дефіцит коштів для підтримання соціальної системи. Його географічне розташування між районами Заходу, ісламським світом, Китаєм та Японією змушувало витрачати значні ресурси для захисту величезної довжини кордонів. СРСР страждав від надмірної геополітичної експансії, що виявлялося у слабкості контролю над союзниками і наявності навколо центру кількох етнічних утворень, які виношували надії на національну державність. Р. Коллінз зробив висновок, що Радянська імперія рокована на дезінтеграцію через нестачу ресурсів, невигідне центральне розташування і надмірне розширення, яке поглинало величезні ресурси. На разі варто зазначити, що нині про цю теорію згадують стосовно сучасної Росії та її перспектив.

Крах радянського соціалізму зумовлений також значними змінами у соціодемографії, які відбулися в останні десятиріччя існування СРСР. Його населення більше не було переважно селянським із притаманними йому низькими споживацькими очікуваннями і високою народжуваністю. Основну частину становили городяни — робітники і службовці з дуже невисокою народжуваністю, але зі споживацькими очікуваннями, які мали тенденцію до зростання, оскільки вже могли порівнювати з рівнем життя і масовим споживанням в інших країнах. Особливо швидко і кардинально змінювалися настрої молоді. Для неї не мали особливого значення досягнення радянських олімпійців або успіхи балету. Вона більше орієнтувалася на американську масову культуру: від джинсів, музики, кінематографа до настроїв. Як зазначив американський соціолог Г. Дерлугьян: "За великим рахунком Червона Армія була розбита за допомогою рок-музики і синіх джинсів".

За часів Л. Брежнєва гроші на придбання товарів масового споживання (від зерна до одягу) одержувалися за рахунок продажу нафти та інших сировинних ресурсів. Проте така ситуація існувала не тривалий час. У "холодній війні" проти СРСР його головний супротивник використовував різні засоби. У 1982 р. Центральне розвідувальне управління створило і запустило у дію план під назвою N800 план розвалу СРСР. Він передбачав такі напрями:

— розвал світової системи соціалізму, насамперед через підтримку опозиційних рухів, головним з яких вважалася "Солідарність" у Польщі — центральній країні серед сателітів СРСР;

— підтримка афганських моджахедів, аби перенести війну на територію Радянського Союзу;

— дії в Західній Європі з метою обмеження радянського доступу до новітніх технологій (зокрема, заборона експорту до СРСР комп'ютерної техніки);

— гонка озброєнь з метою підриву радянської економіки (на перший план висувалася "Стратегічна оборонна ініціатива", що передбачала мілітаризацію космосу);

— ідеологічні акції, спрямовані на зміну настроїв і послаблення ідейної переконаності в правоті ідей соціалізму;