– поліпшувальні (упровадження нових видів виробництв, що реалізують інноваційний потенціал базової інновації; вони дають змогу поширювати і вдосконалювати базові покоління техніки, створювати нові моделі машин і матеріалів, поліпшувати параметри продукції, що випускається); здійснюються організаціями переважно самостійно, якщо потенціал базової інновації реалізований невловні; потребують інвестування за рахунок власних джерел, зокрема з фонду технічного розвитку;
– псевдоінновації (інновації, які залучаються організаціями у технологічний процес чи продукт, щоб затримати зниження норми прибутку і продовжити життєвий цикл товару). Йдеться про зміну дизайну товару, способів його фасування чи пакування для привернення уваги споживача, створення у нього певного емоційного стану; здійснюються такі інновації у процесі оперативного управління інноваційною діяльністю і не потребують значних інвестицій.
• 3. Класифікація за сферою застосування. На основі такого критерію вирізняються великі групи інновацій:
– технологічні – нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних систем, нових джерел енергії. Технологічні нововведення – це зміни насамперед засобів і методів організування виробництва;
– продуктові – створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва (засоби виробництва) чи у сфері споживання (предмети споживання);
– організаційно-управлінські – нові методи й форми організування всіх видів діяльності підприємства та їх об'єднань: нові методи управління персоналом, системи стратегічного планування, прогнозування, моделювання процесів виробництва, постачання, збуту, нові організаційні структури;
– економічні – нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності;
– соціальні – нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя загалом;
– юридичні – нові нормативно-правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку. Деякі автори відносять юридичні інновації до соціальних.
• 4. Класифікація за особливостями свого здійснення: одиничні та дифузні, завершені й незавершені, успішні та неуспішні.
• одиничні – це разові нововведення, які не підлягають тиражуванню за своєю унікальністю та призначенням.
• дифузні – це інновації, головним ефектом яких є їхня масовість, бо в одиничних варіантах вони невигідні.
Завершені і незавершені, успішні та неуспішні – це ті випадки на стадії розроблення, коли інновація виявляється хибною внаслідок помилок або зміни середовища.
• 5. Класифікація за місцем у виробничому процесі – сировинні, забезпечувальні та продуктові, як пріоритетні інновації.
• 6. Класифікація за спадковістю. За цією ознакою розрізняють такі види інновацій:
– заміщувальні – передбачають повне витіснення застарілих виробничих засобів (наприклад, автоматизація контролю за процесом випалювання в цементному виробництві);
– скасовувальні – вилучають певну операцію і не замінюють її новою (наприклад, відміна певної форми звітності);
– поворотні – коли після деякого використання новинки відкривається її непридатність або невідповідність новим умовам, що змушує повертатись до її попередника;
– відкривальні – це фундаментальні відкриття, які не мають порівняльних функціональних попередників (наприклад, радіо, телебачення);
– ретровведення – коли знову стають актуальними вже пройдені етапи розвитку техніки (наприклад, використання сили вітру тощо).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваціями» автора Чухрай Н.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВСТУП“ на сторінці 3. Приємного читання.
