Огляд теорій інноватики та її сучасних концепцій

Управління інноваціями

Світова наука і практика мають у своєму арсеналі концепції і підходи, що описують особливості управління інноваційною діяльністю підприємства. Учені, які вивчають проблеми соціально-економічного розвитку країн, дійшли висновку, що, по-перше, розвиток відбувається хвилеподібно, по-друге, рівень соціально-економічного розвитку визначається дією багатьох факторів: технологічних, соціальних, політичних, культурних та ін..; по-третє, рушійною силою розвитку країни є рівень технологічного та інформаційного розвитку.

Еволюція технологічних укладів відображається в теоріях і результатах досліджень багатьох зарубіжних і вітчизняних учених. Функціонування сучасного підприємства у ринковому середовищі ґрунтується, насамперед, на таких основних економічних теоріях, як теорія циклічних економічних криз, теорія довгих хвиль, теорія економічного розвитку Й. Шумпетера, теорія інноваційної економіки і підприємницького суспільства.

Теорію циклічних економічних криз сформулював у 60-ті роки XIX ст. німецький економіст Карл Маркс (1818-1883 pp.). Маркс доводив, що невпинне розширення виробництва вимагає вкладення капіталу в основні засоби і що циклічний рух економіки пояснюється середнім терміном життя основного капіталу, вкладеного у засоби виробництва (на той час – 10-13 років).

Упровадження нового, досконалішого обладнання є основою технічних революцій, які поширюються на інші сектори і галузі економіки, охоплюючи всю сферу суспільного виробництва. Завдяки тому виникають нові галузі економіки, підвищуються темпи накопичення капіталу і приросту виробництва. Однак з часом технічні нововведення в них стають ординарнішими, що сповільнює розвиток виробництва, призводить до криз і депресій. Технічний прогрес переважно зосереджується на працеощадних інноваціях, наслідком чого є зростання безробіття. Високий його рівень, а також перенакопичення капіталу, створюють умови для нових змін у технічному способі виробництва. Так завершується середньостроковий цикл економічного розвитку.

К. Маркс, як і більшість його послідовників, вважав причинами циклічності економічного розвитку зовнішні події. Технічний прогрес він пояснював результатом наукової роботи винахідників, які розробляють нові конструкції суто на основі бажання матеріалізувати свій талант, пізнаючи закони природи. Український економіст Михайло Туган-Барановський (1865-1919 pp.) схилявся до думки, що причинами коливань є екзогенні (зовнішні) фактори: війни та революції, поява нових ринків, збільшення запасів золота, введення нових технологій тощо. С. де Вольф основою періодичності циклічного руху економіки вважав середній термін життя основного капіталу, вкладеного не лише у засоби виробництва (як у К. Маркса), а й у транспортну інфраструктуру, оборот капіталу в якій триває приблизно 40 років. Він припускав, що існує фіксоване співвідношення між середньостроковими і тривалими циклічними кризами: в одному довгому циклі виникає п'ять циклічних криз. Дещо відрізнялась від позиції голландських економістів думка М. Туган-Барановського, який зауважував, що перешкодою для безперервного розвитку виробництва є не так зовнішні, як внутрішні особливості економічної системи, які, власне, і породжують циклічність її розвитку – зростання виробництва зумовлює зростання споживання.

Автором теорії довгих хвиль є російський економіст Микола Кондратьев (1892-1938 pp.), який стверджував про існування довгого циклу економічної кон'юнктури з тривалістю 50-55 років. Основними причинами виникнення довгих хвиль М. Кондратьєв вважав нововведення, війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота тощо. Він також вказав на зв'язок довгих хвиль із науково-технічними відкриттями, винаходами та їх упровадженням, зазначаючи, що оновлення “основних матеріальних благ” відбувається не плавно, а стрибками, і є матеріальною основою великих циклів кон'юнктури (циклів Кондратьєва). Вчений наголошував на ендогенному (внутрішньому) характері довготривалих коливань і причинами їх технологічних змін вважав запити виробництва та створення таких умов, за яких упровадження нових технічних засобів, використання винаходів стає можливим. Хвилеподібні коливання, за М. Кондратьєвим, – це відхилення від рівноваги, до якої прагне ринкова економіка. На його думку, існує три види рівноваги:

• рівновага “першого порядку”: між звичайним ринковим попитом і пропозицією; відхилення від неї породжуються короткотерміновими коливаннями тривалістю 3-3,5 роки;

• рівновага “другого порядку”: досягається в процесі формування цін виробництва шляхом міжгалузевого переливу капіталу, що вкладається в обладнання; відхилення від цієї рівноваги М. Кондратьєв пов'язує із циклами середньої тривалості (5-7 років);

• рівновага “третього порядку”: стосується “основних капітальних благ”, до яких належать промислові споруди, інфраструктура промисловості, а також кваліфікована робоча сила, що обслуговує цей технічний спосіб виробництва (цикл триває 40-60 років).

Теорія економічного розвитку И. Шумпетера. Австрійський економіст Йозеф Шумпетер запропонував власну концепцію циклічного розвитку. Причиною довгих хвиль він вважав концентрацію важливих нововведень в окремих галузях, внаслідок чого кожне базове нововведення спричиняє вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існуючі продукти (товари), формуючи вторинну хвилю. И. Шумпетер висловив припущення, що нововведення з'являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді майже одночасно освоюваних поєднаних новацій – кластерів – сукупності базисних нововведень, що визначають технологічний устрій економіки протягом тривалого часу.

Й. Шумпетер розробив класифікацію хвиль за ключовими факторами кожної хвилі, що дав імпульс її поширенню, і сформував відповідний технологічний устрій:

• 1) 1790-1840 pp. (в її основі – механізація праці в текстильній промисловості);

• 2) 1840-1890 pp. (її виникнення пов'язане з винаходом парового двигуна та розвитком залізничного транспорту);

• 3) 1890-1940 pp. (активізована глобальною електрифікацією та розвитком чорної металургії);

• 4) 1940-1990 pp. (поштовхом був розвиток нафтової промисловості і продуктів органічної хімії).

Сучасні науковці визначили початок 5-ї хвилі у 90-ті роки XX ст. Вона пов'язана з розвитком мікроелектроніки і комп'ютерної техніки. Стрімко наближається і 6-та хвиля – хвиля розвитку нано- і біотехнологій.

Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає зі старого, а з'являється поряд із ним і витісняє його. Подальший розвиток – це не продовження попереднього, а новий виток, породжений іншими умовами і почасти іншими людьми.

Й. Шумпетер пояснив, чому нові виробництва, а відповідно й підприємці-новатори, з'являються не безперервно, а одночасно у великій кількості (“табуном”). Прорив нового здійснюється невеликою кількістю талановитих підприємців-новаторів, які по-новому бачать закладені у ресурсах можливості і мають сильний характер, який дає їм змогу здолати інерцію традицій. Без підприємця ці можливості хоча й існують, проте не здатні реалізуватися. Один чи кілька таких підприємців полегшують шлях іншим, які, своєю чергою, сприяють появі третіх тощо.

Учений запровадив в економічну теорію термін “інновація”. Інновації, за Й. Шумпетером, – не просто нововведення, а нова функція виробництва; це зміна технології виробництва речей, яка має історичне значення і є необхідною; це стрибок від старої виробничої функції до нової.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваціями» автора Чухрай Н.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Огляд теорій інноватики та її сучасних концепцій“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Механізм управління інноваціями

  • Огляд теорій інноватики та її сучасних концепцій
  • Розділ 2. ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ

  • Характеристика етапів та моделей інноваційного процесу

  • Технологія управління інноваціями

  • Розділ 3. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

  • Способи та методи державної підтримки інноваційної діяльності

  • Особливості стимулювання інноваційного розвитку в провідних індустріальних країнах

  • Розділ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Особливості розвитку малого інноваційного бізнесу

  • Роль венчурного бізнесу в розвитку інноваційної діяльності

  • Розділ 5. УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • Планування інноваційної діяльності

  • Вплив структури управління на інноваційні можливості організації

  • Мотиваційний механізм інноваційної діяльності

  • Форми та методи контролювання інноваційної діяльності організації

  • Розділ 6. УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПРОЕКТОМ

  • Етапи управління інноваційним проектом

  • Комплексне забезпечення реалізації інноваційного проекту

  • Фінансування реалізації інноваційного проекту

  • Розділ 7. ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • Обґрунтування та методи оцінювання економічної ефективності інноваційної діяльності організації

  • ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ”