Мотиваційний механізм інноваційної діяльності

Управління інноваціями

У практиці сучасних організацій реалізується двомоментний підхід до стимулювання праці в інноваційному процесі: прагнення максимально активізувати творчу особистість; спрямування активності працівника на досягнення конкретного комерційного результату.

Мотиваційний механізм інноваційної діяльності – система зі зворотним зв'язком, яка охоплює сукупність стимулів, що формують у менеджерів організації мотиваційні преференції щодо використання інновацій як основного засобу здобуття конкурентних переваг.

Мотиваційний механізм буде ефективним лише тоді, коли грунтуватиметься не на засобах адміністративного впливу, а на економічних важелях, завдяки чому керівний вплив здійснюватиметься у режимі саморегуляції. Так формується інноваційно-активна поведінка працівників організації – поведінка, яка передбачає їхню високу ініціативність щодо участі у розв'язанні проблем організації, результатом чого є створення і впровадження новацій, спрямованих на реалізацію завдань інноваційного розвитку. Мотиваційний механізм інноваційної діяльності організації зображено на рис. 5.4.

Складові мотиваційного механізму інноваційної діяльності організації

Рис. 5.4. Складові мотиваційного механізму інноваційної діяльності організації[1]

Його рушійною силою є система стимулів. Умови стимулювання для вищого менеджменту визначають власники організації, які повинні у систему стимулювання закладати залежність винагороди менеджерів від результативності та ефективності їхніх рішень і керівних дій.

Для активного залучення до інноваційного процесу тих, хто здатний продукувати інноваційні ідеї, вищий менеджмент організації має розробити систему відповідних стимулів для працівників функціональних служб і виробничих структурних підрозділів. їхня сукупність формує систему внутрішнього стимулювання, з огляду на яку персонал вибирає спосіб дій: чекати вказівок чи з власної ініціативи здійснювати інноваційний пошук з метою розширення можливостей організації реагувати на виклики зовнішнього середовища. У разі відповідності стимулів очікуванням працівників у них формуються мотиви до інноваційної діяльності, результатом чого може бути інноваційний продукт або нове рішення, реалізація яких забезпечить підвищення ефективності функціонування організації.

Для впровадження новації необхідно заручитися підтримкою учасників інноваційного процесу, що також потребує адекватного стимулювання їхньої діяльності. Для середньої ланки менеджменту (яка здебільшого і задіяна на цьому етапі) стимули можуть лежати не тільки у матеріальній площині, а й стосуватися кар'єрних перспектив, визнання. Таке передбачає, зокрема, наділення виконавців повноваженнями щодо використання ресурсів, визначення відповідальності за досягнення запланованих результатів тощо.

Для того, щоб усі учасники інноваційних змін упевнилися у вигідності інновації не лише для організації, а й для кожного із працівників зокрема, необхідно стимулювати усіх. Тому система стимулів інноваційних процесів має містити, з одного боку, компоненти поточного стимулювання, а з іншого – стимулювання за результатами роботи всієї організації. Перші значною мірою стосуються рядових учасників інноваційного процесу, які повинні виконувати доручені завдання у заплановані терміни (що прискорює впровадження новацій), а другі – менеджерів інноваційних проектів, вищих менеджерів, авторів інновацій (однаково важливо стимулювати вдале інноваційне рішення та його оперативне впровадження).

Тому помилково було б за основу системи стимулювання брати лише кінцевий результат, наприклад, кількість раціоналізаторських пропозицій, поданих працівником, чи досягнутий економічний ефект. Система стимулювання повинна обов'язково містити елементи заохочення розвитку творчих здібностей працівників підприємства, що є передумовою створення інновацій.

Отже, формування мотиваційного механізму інноваційної діяльності організації передбачає розроблення ефективної системи стимулювання менеджерів усіх рівнів управління, яка ґрунтується на оцінюванні досягнутих у процесі реалізації інновацій результатів. Вона має містити:

• систему стимулів для вищого рівня менеджменту, яка ґрунтуватиметься на показниках підвищення ринкової вартості підприємства;

• систему стимулів для менеджерів і фахівців функціональних служб, задіяних у процесі створення і впровадження новацій, залежно від їхнього внеску в кінцевий результат.

Позитивного кінцевого результату можна досягти завдяки продуманому поєднанню різних методів стимулювання, копіткій роботі з персоналом для формування у них мотиваційних преференцій, що лежать у площині інноваційного розвитку. При тому необхідно подолати не лише стереотипи мислення, а й стереотипи поведінки: відмову від пасивності у виконанні дорученої роботи, ініціативність і безпосередню участь більшості працівників у розв'язанні виробничих проблем тощо. Це стане можливим, якщо в організації культивуватиметься креативний, інноваційно-підприємницький дух через відповідні організаційні цінності, що є складовими організаційної культури. Саме вона завдяки соціально-психологічним чинникам може створити режим автокаталізу для активізації інноваційної діяльності. Отже, мотиваційний механізм інноваційної діяльності організації має бути спрямований і на формування сприятливого для інноваційної діяльності організаційного середовища.

Успіх інноваційного процесу залежить від того, якою мірою безпосередні учасники інноваційного процесу зацікавлені в швидкому впровадженні результатів НДДКР у виробництво. Істотну роль у цьому відіграють обгрунтовані й адекватні ситуації, методи і форми стимулювання організацією їхньої праці.

Стимулювання інноваційної праці повинно спиратися не лише на матеріальні, а й на нематеріальні (соціально-психологічні) форми стимулювання, орієнтовані на задоволення потреб вищого рівня. Крім того, необхідно, щоб процес стимулювання інноваційної діяльності був постійним, а застосовувані методи стимулювання збагачувалися відповідно до зміни мотиваційних преференцій виконавців. Лише за цих умов інноваційна активність персоналу буде високою, що розширюватиме інноваційні можливості організації. Склад форм і методів стимулювання інноваційної діяльності в організації наведено у табл. 5.2.

Таблиця 5.2

Форми і методи стимулювання інноваційної діяльності в організації[2]

Прямої діїНепрямої дії
МатеріальніМатеріальні
Розмір заробітної плати · Надбавки · Премії · Разові винагороди · Пільги · СтрахуванняПридбання акцій компанії · Оплата членства у наукових товариствах · Оплата участі у наукових конференціях · Оплата участі у програмах професійного розвитку у суміжних галузях · Право на інтрапренерство
НематеріальніНематеріальні
Зміна статусу підрозділу і керівництва залежно від успіху інновації · Розвиток кар'єриПолітика стабільності персоналу і розвитку професіоналізму усіх працівників підприємства · Залучення до участі в нарадах вищого рівня управління, доступ до конфіденційної інформації · Право самостійності у виборі наукової тематики досліджень · Заохочення групової роботи, вільного обміну думками між керівником та підлеглими · Культивування організаційних цінностей, що заохочують інноваційно активну поведінку персоналу

Методи стимулювання інноваційної діяльності прямої і непрямої дії мають різне мотиваційне навантаження. Зокрема, методи прямої дії безпосередньо пов'язані із досягненням кінцевого результату – комерційної вигоди від упровадження новації. Вони є вагомими стимулами для працівників, здатних продукувати інновації, маючи для цього належну кваліфікацію і креативне мислення. Як правило, таких людей небагато і вони працюють у ключових напрямах діяльності організації. Однак загальний успіх залежить від успішних дій кожного, тому завданням менеджменту є збільшення кількості тих, хто долучається до інноваційного процесу, зокрема поліпшуючи свою роботу. Методи непрямої дії якраз і спрямовані на формування сприятливого для інноваційної діяльності середовища.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваціями» автора Чухрай Н.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мотиваційний механізм інноваційної діяльності“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Механізм управління інноваціями

  • Огляд теорій інноватики та її сучасних концепцій

  • Розділ 2. ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ

  • Характеристика етапів та моделей інноваційного процесу

  • Технологія управління інноваціями

  • Розділ 3. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

  • Способи та методи державної підтримки інноваційної діяльності

  • Особливості стимулювання інноваційного розвитку в провідних індустріальних країнах

  • Розділ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Особливості розвитку малого інноваційного бізнесу

  • Роль венчурного бізнесу в розвитку інноваційної діяльності

  • Розділ 5. УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • Планування інноваційної діяльності

  • Вплив структури управління на інноваційні можливості організації

  • Мотиваційний механізм інноваційної діяльності
  • Форми та методи контролювання інноваційної діяльності організації

  • Розділ 6. УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПРОЕКТОМ

  • Етапи управління інноваційним проектом

  • Комплексне забезпечення реалізації інноваційного проекту

  • Фінансування реалізації інноваційного проекту

  • Розділ 7. ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • Обґрунтування та методи оцінювання економічної ефективності інноваційної діяльності організації

  • ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ”