Роль венчурного бізнесу в розвитку інноваційної діяльності

Управління інноваціями

Інтеграція науки з виробництвом потребує значних витрат, які далеко не завжди виправдовуються, і пов'язана з великим ризиком. За останні роки однією з форм інноваційної діяльності стають невеликі організації, що отримали назву венчурних (ризикованих).

Венчурне підприємництво – це діяльність, спрямована на здійснення “ризикованих” проектів, як правило, інноваційного характеру, з метою одержання прибутків. Здійснюється через створення спочатку невеликої наукомісткої організації з подальшим перетворенням її на закриту або відкриту корпорацію, яка дає змогу засновникам придбати великий пакет акцій.

Діяльність таких організацій пов'язана із значним ризиком банкрутства, тому що, розробляючи інновації, ніхто не знає напевно, чи успішно завершаться дослідження. Рівень невдачі інноваційних проектів становить 90 %. Це означає, що з десяти проектів тільки один є ефективним.

Венчурну організацію створює, як правило, невелике коло однодумців – інженерів, винахідників, менеджерів з певним досвідом роботи у лабораторіях великих організацій.

За формою відповідальності й організаційно-правового статусу венчурні організації поділяють на три види: корпорації, партнерства й одноосібні організації.

Для створення організації потрібні три важливі умови: ідея нововведення (новий продукт, технологія або послуга); підприємець, готовий на основі такої ідеї створити нову фірму; капітал, що спеціалізується на фінансуванні малих форм.

Перевагою венчурної організації, з одного боку, є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів на обраному напрямі досліджень, а з іншого, – можливість швидкої переорієнтації на інші напрями. Конкуренція примушує венчурні фірми максимально скорочувати терміни НДДКР, інтенсифікувати процес впровадження новації у виробництво. Вірогідність успіху більша для тих, хто виходить на ринок з новими продуктами, які не мають аналогів, але на них має бути сформований потенційно високий попит.

Розробляючи нові технології, освоюючи нові види продукції, венчурні організації зазвичай користуються підтримкою держави і великих організацій, яким самим невигідно цим займатися через можливі збитки, вірогідність яких велика.

Великі корпорації зацікавлені у створенні і розвиткові венчурного підприємництва, що має різноманітні організаційні форми. Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерело інвестування. Найпоширенішими можна вважати: “незалежний” (чистий) венчур; впроваджуванні організації, основані на пайових засадах промисловими корпораціями; венчурні організації, що фінансуються інвестиційними фондами; внутрішні венчурні відділи великих корпорацій.

Незалежні венчурні організації організовуються у вигляді акціонерних товариств, рекламують у пресі свою ідею створення новації, акумулюючи під цю ідею кошти приватних та інституційних інвесторів.

Впроваджувальні організації, створені однією або декількома корпораціями на пайових засадах, отримали назву “зовнішнього венчура”. “Зовнішній венчур” створюють для вирішення таких завдань:

• проведення фундаментальних довгострокових досліджень. Такий венчур має свою науково-дослідну базу (лабораторії, дослідні виробництва, інформаційно-обчислювальні центри, інші елементи науково-дослідної інфраструктури), його засновниками можуть бути великі військово-промислові концерни, він може частково субсидуватися державою;

• підвищення ефективності наукової діяльності науково- дослідних інститутів, університетів на їхній виробничій базі з використанням наявного науково-виробничого потенціалу. Такий венчур для дослідження й апробації ідей отримує від корпорацій донорське фінансування і має міжгалузевий характер;

• розроблення галузевих стандартів, технічних умов і контролю за їхнім застосуванням. Такий венчур може створюватися у галузі корпораціями на пайових засадах під егідою великої холдингової компанії, має тимчасовий характер і часто розпадається внаслідок нездоланної внутрішньогалузевої конкуренції.

“Зовнішні венчури”, як правило, невеликі (від трьох до декількох сот осіб), можуть організовуватися за ініціативою самих учених і винахідників у вигляді дочірніх компаній із власним науково- виробничим циклом освоєння нових видів продукції.

Венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами, компаніями, трастами, можуть також використовувати інші джерела: кошти великих корпорацій, банків, пенсійних і благочинних фондів, страхових компаній, особисті заощадження інвесторів, частково державні субсидії. Попит на венчурний капітал у таких організацій дуже великий і не задовольняється комерційними банками, які утримуються від надмірного ризику. Це спричинило виникнення спеціалізованих венчурних інвестиційних фондів і компаній. Мета таких закладів – акумулювання венчурного капіталу та венчурне фінансування і кредитування спеціалізованих ризикових організацій (венчурів).

Зазначеним вище трьом організаційним формам венчурного підприємництва передував “внутрішній венчур”. У 60-ті роки у США великі концерни і корпорації стали створювати у своїх структурах автономні науково-дослідні і проектні групи чи відділи, які були призначені зосередитися на пошуку, обгрунтуванні ідей дослідних зразків і налагодженні виробництва нових видів продукції, впровадженні прогресивних технологічних процесів. Такі відділи (групи) іноді формувалися як тимчасові творчі колективи і розформовувалися після вирішення завдань, які ставилися перед ними. Найчастіше відділи існували тривалий час у вигляді науково-дослідних і дослідно-конструкторських бюро або науково-виробничих об'єднань. Фінансували “внутрішні венчури” за рахунок основної діяльності компанії, причому великі компанії створювали до декількох десятків таких тимчасових венчурних груп. У деяких корпораціях “внутрішні венчури” існують і сьогодні.

Отже, венчурний капітал використовується переважно для фінансування діяльності підприємств, що швидко розвиваються, і тому відіграє важливу роль у забезпеченні конкурентоспроможності промисловості загалом. Функціональне завдання венчурного фінансування – сприяти росту перспективного бізнесу наданням певної суми грошових коштів в обмін на частку в статутному капіталі. На практиці найчастіше трапляється комбінована схема венчурного інвестування, за якою частина коштів вноситься в акціонерний капітал, а інша надається у формі інвестиційного кредиту.

Основним недоліком венчурного фінансування є те, що через високий ризик такий капітал надається під вищий відсоток, аніж банківський кредит, а в деяких випадках, пов'язаних із збільшенням гарантії проти нецільового використання вкладених коштів, венчурні інвестори можуть залишатися співвласниками підприємства, створеного під перспективний інвестиційний проект, протягом усього життєвого циклу освоєння продукту. В такому випадку вони розраховують на одержання дивідендів з очікуваних прибутків.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваціями» автора Чухрай Н.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Роль венчурного бізнесу в розвитку інноваційної діяльності“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Механізм управління інноваціями

  • Огляд теорій інноватики та її сучасних концепцій

  • Розділ 2. ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ

  • Характеристика етапів та моделей інноваційного процесу

  • Технологія управління інноваціями

  • Розділ 3. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

  • Способи та методи державної підтримки інноваційної діяльності

  • Особливості стимулювання інноваційного розвитку в провідних індустріальних країнах

  • Розділ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Особливості розвитку малого інноваційного бізнесу

  • Роль венчурного бізнесу в розвитку інноваційної діяльності
  • Розділ 5. УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • Планування інноваційної діяльності

  • Вплив структури управління на інноваційні можливості організації

  • Мотиваційний механізм інноваційної діяльності

  • Форми та методи контролювання інноваційної діяльності організації

  • Розділ 6. УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПРОЕКТОМ

  • Етапи управління інноваційним проектом

  • Комплексне забезпечення реалізації інноваційного проекту

  • Фінансування реалізації інноваційного проекту

  • Розділ 7. ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

  • Обґрунтування та методи оцінювання економічної ефективності інноваційної діяльності організації

  • ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ “УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ”