Процес розроблення стратегії інноваційного розвитку, формування відповідної інноваційної політики та управління реалізацією інноваційних планів і проектів буде ефективним за наявності у структурі управління організацією певних ланок, які відповідатимуть за таку ділянку роботи. Для реалізації завдань інноваційного розвитку організація повинна бути гнучкою, здатною оперативно розв'язувати нові, нетипові завдання у встановлені терміни і в межах виокремленого бюджету реалізовувати інноваційні зміни. Це передбачає правильний вибір організаційних форм управління інноваційною діяльністю.
Організаційними формами управління інноваційною діяльністю на великих і середніх підприємствах можуть бути:
• 1. Спеціальні підрозділи вищого рівня: ради, комітети тощо, завданнями яких є визначення ключових напрямів інноваційної діяльності і внесення відповідних пропозицій до ради директорів. До їхнього складу можуть входити керівники виробничих підрозділів, представники функціональних служб.
• 2. Центральні служби розвитку нових продуктів, які координують інноваційну діяльність усіх підрозділів з метою комплексного підходу до створення нових продуктів.
• 3. Цільові проектні групи чи центри з розроблення нової продукції, реалізації проектів; очолює таку групу автор ідеї, що самостійно підбирає для її реалізації команду (10-15 осіб), у професіоналізмі якої він впевнений. У разі успіху така група може стати дочірньою фірмою.
• 4. Конструкторські групи, лабораторії, наукові центри, що перебувають у складі виробничих підрозділів.
• 5. Венчурні підрозділи і спеціальні фонди стимулювання інноваційної діяльності.
• 6. Консультаційні групи у сфері нововведень: дослідники, провідні спеціалісти, які консультують керівництво організації і представників підрозділів.
• 7. Спеціальні лабораторії з проблем освоєння нових технологій.
Можливості застосування певних організаційних форм реалізації нововведень залежать від типу інноваційної стратегії організації, найпоширенішими з яких є імітаційна, захисна, традиційна і наступальна.
Організаційні форми реалізації інновацій у межах імітаційної стратегії передбачають створення організаційних умов для впровадження нових виробів і технологій, які не є результатами власних розробок і можуть залучатися шляхом придбання інновацій, ліцензій, підприємств-інноваторів, імітації інновації.
Придбання інновацій передбачає, що інновація (у цьому випадку – нові види техніки чи технології) розглядається як ринковий товар, який можна купити. Менеджер з інновацій є покупцем, діяльність якого спрямована на оцінювання інноваційних пропозицій, перевірку можливостей їх застосування на власному підприємстві (за необхідності – пошук альтернативних продавців) і на обговорення умов контракту придбання. Таку роботу можна виконати в межах будь-якої організаційної структури (зокрема механістичного типу) за участі фахівців виробничого, фінансового відділів, відділу маркетингу та матеріально-технічного забезпечення.
Зміст інноваційної діяльності при використанні форми придбання ліцензій аналогічний описаному вище, хоча йдеться не про придбання готової інновації, а про право на використання нової технології чи на виготовлення нового виробу, патент на які належить третій особі. Придбання ліцензій дає змогу відмовитись від проведення власних досліджень і контрукторсько-технологічних розробок, а сконцентрувати увагу на пристосуванні одержаної за ліцензією технології (наприклад, технології обслуговування клієнтів у ресторанах швидкого харчування) до умов діяльності підприємства або для виготовлення певної продукції та її збуту.
Функції інноваційного менеджменту у цьому випадку також зводяться до придбання інновації. Тому на підприємстві мають працювати фахівці, здатні здійснювати юридичний супровід операцій ліцензування; можна скористатися також допомогою патентно- ліцензійних посередників (консалтингових фірм).
Придбання підприємства-інноватора – це найрадикальніший спосіб придбання інновацій, до якого вдаються великі підприємства з потужним капіталом, які у такий спосіб відгороджують своє поточне налагоджене виробництво від новацій. Інновація залишається ізольованою в особливих правових та економічних межах і тим самим не перешкоджає функціонуванню поточного виробництва. Якщо інновація не приводить до успіху, куплене підприємство можна знову продати. Репутація основного підприємства від цього не страждає.
Управління інноваційною діяльністю у таких випадках полягає у відшукуванні дрібних підприємств-інноваторів, які могли б стати об'єктами придбання; перевірці цінності розроблених ними інновацій і оцінюванні економічних результатів їхнього використання у великосерійному виробництві. Крім того, важливим завданням є формування таких організаційних відносин із придбаним підприємством, які б забезпечили його мобільність і здатність до продукування інновацій. Цс зазвичай передбачає збереження цілісності його організаційної структури, яка органічно вливається у структуру материнської компанії як відокремлений підрозділ – філія.
Імітація інновації є прийнятним варіантом дій у тих випадках, коли не порушуються юридичні права захисту інновацій. Стратегія імітатора полягає у пошуку придатних для імітації виробів або технологічних процесів, знаходженні легальних шляхів коректного використання чужих авторських прав і якомога швидшого освоєння новинки.
Однією з форм імітаційної стратегії є стратегія “швидкий другий”, суть якого полягає у створенні потужних і сильних конструкторських відділів, спроможних у максимально стислі терміни імітувати не захищений патентом вдалий виріб конкурента. Ще однією умовою успіху стратегії “швидкий другий” є наявність потужної системи збуту, яка в змозі швидше і ефективніше налагодити продаж продукції, ніж її творець. Як правило, інвестиції, спрямовані на розроблення і збут, мають бути значними. Тому таку стратегію можуть реалізувати тільки великі підприємства з потужним фінансовим потенціалом. Якщо такі підприємства приділяють значну увагу питанням якості, то вони вибирають стратегію “швидкого і кращого другого”, тобто свідомо прагнуть досягти явних переваг над інноватором за якістю виробів.
Таку стратегію найчастіше реалізують у межах функціональної чи лінійно-функціональної організаційної структури, які мають значні переваги у тих функціональних сферах, то відповідають особливостям обраної стратегії: проектно-конструкторські відділи забезпечують знаходження досконаліших конструктивних рішень; фінансові акумулюють необхідні фінансові ресурси для великомасштабного виробництва нового продукту; маркетингові розробляють ефективну стратегію його просування і збуту.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваціями» автора Чухрай Н.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вплив структури управління на інноваційні можливості організації“ на сторінці 1. Приємного читання.
