Розділ 9. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Отже, банківська система не готова до повномасштабного кредитування реального сектору економіки, а інвестиційна сфера не забезпечує відповідного економічного розвитку на засадах дії законів ринку та зокрема інвестиційної діяльності на усіх рівнях. Проблема мобілізації внутрішніх ресурсів і спрямування їх на фінансування інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання через банківське кредитування є загальною для всіх перехідних економік. Якщо не буде знайдено ефективних шляхів її вирішення, обмеженість кредитних коштів уже найближчим часом може стати гальмом для масштабного економічного зростання та широкої інвестиційної діяльності в Україні. Нагальна необхідність сьогодні — це кредитна підтримка інноваційно-інвестиційної моделі розвитку України.

Для забезпечення належних умов кредитування КБ інвестиційної діяльності суб'єктів підприємництва необхідно запровадити:

— ефективне управління ліквідністю банківської системи шляхом постійних прозорих операцій НБУ на відкритому ринку, що сприятиме використанню широкого спектра фінансових інструментів та подальшому розвитку інвестиційної сфери;

— акумулювання заощаджень і тимчасово вільних коштів підприємств через банки, кредитний і фондовий ринки, які дозволять підвищити мобільність інвестиційних ресурсів;

— підвищення довіри населення до національної валюти за рахунок створення надійної системи гарантування вкладів фізичних осіб;

— основним джерелом інвестиційних кредитів є кошти населення. Розвиток системи акумулювання заощаджень населення у банківську систему є вирішальним фактором розв'язання проблеми інвестиційного кредитування української економіки;

— розвиток системи обов'язкового страхування вкладів, причому довгострокові депозити треба страхувати за пільговими ставками. У разі масовості такої практики плата за страховий захист буде невисокою;

— довіра до банківської системи, яка формується роками, а зникає інколи за лічені години. Зростає роль банківського нагляду як неодмінної складової забезпечення ефективного функціонування всієї банківської галузі;

— присутність іноземних банків на ринку банківських послуг. Тенденція до збільшення присутності іноземних банків в Україні триває, що свідчить про зростання рентабельності банківської діяльності. Водночас левова частка операцій обслуговується вітчизняними банками, іноземні банки, як правило, кредитують закупівлю іноземного обладнання або фінансування проектів за участю нерезидентів, що в нинішній ситуації здається цілком логічним;

— посилення державного контролю над грошовими потоками і, як наслідок, легалізація хоча б частини "тіньового" капіталу, тобто переведення його на банківські рахунки, і це дозволить розширити ресурсну базу комерційних банків;

— координація та регулювання рівномірного розподілу кредитних ресурсів за регіонами щодо здійснення інвестиційної діяльності.

Вкрай необхідно сформувати дієвий та ефективний механізм стимулювання інвестиційної діяльності банків щодо зазначених заходів. Проблема мобілізації внутрішніх ресурсів і спрямування їх на фінансування інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання через банківське кредитування є загальною для всіх перехідних економік. Якщо не буде знайдено ефективних шляхів її вирішення, обмеженість кредитних коштів уже найближчим часом може стати гальмом для масштабного економічного зростання та широкої інвестиційної діяльності в Україні.

9.4. Промислово-фінансові групи та рух інвестиційних ресурсів

Інтеграція промислового і фінансового капіталів, що спостерігається останніми роками в українській економіці, відображає як загальну світову тенденцію об'єднання цих капіталів у єдину організаційно-господарську структуру. Головна умова виробничо-господарської діяльності — наявність інвестиційних ресурсів, безперервність руху капіталу і товарно-грошових потоків. Прагнення забезпечити ці умови змушує промислові підприємства шукати нові джерела інвестування, ініціювати процес формування організаційно-господарських структур, що ґрунтуються на взаємопроникненні й злитті різноманітних форм капіталу — промислового і фінансового.

Промислово-фінансові групи (далі — ПФГ) у ринковій економіці виникають не випадково, а відповідно до об'єктивних вимог. Такі утворення формуються з метою масштабної інвестиційної діяльності та акумуляції грошових ресурсів. Причому йдеться про певну скоординованість та спрямованість процесів мобілізації грошового капіталу. Це вирішує багато проблем щодо інвестування: відбувається приріст амортизаційних відрахувань, які накопичуються на рахунках підприємств, та можливе їхнє використання як джерела спільного укрупненого фонду інвестицій; масштаби прибутку і рівень концентрації капіталу дають змогу збільшувати кошти, які йдуть на накопичення, і своєчасно можуть перерозподілятися в потрібному напрямі; зростає рівень керованості руху грошових потоків щодо розширення виробництва, технічне переозброєння та ін.

Інтегровані структури поступово стають основою великого бізнесу. Так, в Японії технологічне оновлення, зміна структури промисловості потребували значної мобілізації зусиль банківських установ і промислових підприємств. Основною перевагою груп, що формувалися, було вміле маневрування величезними фінансовими ресурсами, їхнє спрямування на розширення інвестиційної діяльності. Характерними ознаками цих груп стали завершеність і цілісність внутрішньої організації, наявність функціональних центрів керування з орієнтацією як на фінансове ядро групи, так і на промислово-торговельну спеціалізацію. У багатьох країнах також відбувалися процеси об'єднання зусиль промислового та фінансового капіталів. Вони орієнтувалися в основному на управлінську структуру з чітким поділом фінансового та промислового блоків. Звичайно, щоб з'явилися такі інтегровані утворення, як ПФГ, потрібен значний проміжок часу. Повинні сформуватися певна ринкова інфраструктура, організуватися відповідні банківські та інші фінансові інститути, що виконуватимуть роль не розрахунково-касових центрів, а стануть універсальними посередниками між промисловими підприємствами — покупцями фінансових ресурсів та їхніми продавцями. Накопичений грошовий капітал населення, уряду, виробників має знайти прибуткове застосування. Фінансові ресурси акумулюються з такою трансформацією в інвестиції на умовах взаємних зобов'язань (цінні папери, позики тощо).

Сучасну промислово-фінансову групу (в українському законодавстві ПФГ) можна подати як систему капіталу, що включає промисловий блок (виробничі, торговельні підприємства, НДІ, КБ тощо) та фінансовий блок у вигляді сукупності фінансово-кредитних установ. Основне призначення ПФГ — це мобілізація та організація руху грошових потоків. Грошові потоки в цьому разі призначаються не просто для обслуговування виробничих підприємств, а для розв'язання проблеми розширення інвестиційної діяльності. Накопичення інвестиційних ресурсів може здійснюватися трьома основними способами; концентрація вільних коштів у фінансових інститутах з наступним наданням їх виробничим підприємствам, що їх потребують; залучення коштів зовнішніх інвесторів, ефективного використання акціонерного капіталу; акумуляція в головній компанії коштів з використанням спеціального інвестиційного рахунку.

Перелічені заходи забезпечують максимальну взаємодію промислового та фінансового капіталів у здійсненні інвестиційної діяльності. У світовій практиці в єдину організацію об'єднувалися промисловці, комерсанти та фінансисти й утворювали систему капіталу — головний генератор коштів щодо кредитування й інвестування у промислово-фінансових групах.

Організаційна структура ПФГ дає змогу не тільки акумулювати величезні грошові ресурси і проводити їх у формі інвестицій у виробництво, а й ефективно використовувати переваги інтеграції грошових ресурсів. Своєрідний міні-ринок капіталів у рамках ПФГ дає змогу оперативно формувати пакета грошових ресурсів із різних джерел. Маневреність та керованість потоків капіталів досягаються через домінуючий інвестиційний інститут — головну компанію — за допомогою створення інвестиційного фонду цільового призначення.

ПФГ можуть розв'язувати завдання мобілізації інвестиційних ресурсів за наявного значного фінансового блоку з розвинутих фінансових інститутів. Для українських ПФГ це поки що неважливо, рівень концентрації капіталу банківської системи в Україні значно нижчий за промисловий. Банківська система представлена зараз насамперед малими та середніми банками, які не здатні займатися довгостроковим фінансуванням. Інші форми фінансових інститутів (страхові, лізингові, факторинг у компанії, пенсійні фонди та ін.) не розвинуті достатньою мірою і не спроможні забезпечити необхідну реструктуризацію промислових підприємств групи.