Розділ 9. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Питанням активізації інвестиційної діяльності за рахунок довгострокового кредитування присвячено чимало наукових праць. Разом з тим недостатньо розроблені питання стимулювання діяльності банків з довгострокового кредитування промислових підприємств та впровадження заходів щодо мінімізації ризиків інвестування за рахунок залучених коштів і удосконалення механізму державного регулювання банківської діяльності (з урахуванням внутрішніх вад вітчизняної банківської системи). Сьогодні вкрай необхідно напрацювати науково обґрунтовані рекомендації щодо активізації довгострокового інвестиційного кредитування української економіки з урахуванням обмежених можливостей перехідного періоду.

Аналіз тенденцій довгострокового інвестиційного кредитування української економіки потребує розгляду проблем щодо функціонування банківської системи. На думку фахівців, без розв'язання внутрішніх проблем банківської системи не варто сподіватися на те, що вона здатна ефективно вирішувати проблеми усієї економіки та інвестиційної діяльності зокрема. Основні проблеми банківської системи полягають у:

1) високій ризикованості будь-якої підприємницької діяльності в Україні і, зокрема, у сфері фінансового посередництва. Відсутність досвіду роботи в ринкових умовах, слабка матеріально-технічна база, інвестиційне виснаження, несуттєва відповідальності й правовий нігілізм учасників господарських відносин значно підсилює рівень ризику;

2) штучному стримуванні розвитку банківської системи внаслідок адміністративного тиску з боку владних структур при вирішенні тактичних народногосподарських завдань;

3) відсутності довгострокових програм розвитку банківської системи, виходячи з потреб усієї економіки (передусім реального сектору) та з урахуванням об'єктивної необхідності інтеграції до міжнародних ринків;

4) недостатньому рівні законодавчого забезпечення господарської і насамперед банківської діяльності, низькій виконавській дисципліні, недосконалій роботі державної виконавчої служби та ін.;

5) специфічних умовах трансформаційних змін в Україні, що характеризуються значними обсягами "тіньової" економіки, корумпованості, наявності організованих злочинних угруповань у сфері економіки та впливу політичного фактора;

6) вкрай низькому (за світовими нормами ) рівні капіталізації вітчизняної банківської системи. Сукупний обсяг банківських активів щодо ВВП становить лише ЗО %. Низький рівень рентабельності банківської діяльності в Україні та нестабільність фінансового стану значної кількості банків і зокрема так званих великих банків негативно впливає на інвестиційний процес. Нині лише 20 % банків мають капітальну базу, що відповідає міжнародним стандартам;

7) порівняно високих резервних вимогах до вітчизняних банків (у ЄС резервна ставка коливається від 0 до 2 %, в Україні — до 14 % );

8) відсутності повноцінної конкуренції, стримуванні розвитку фінансово-промислових груп, високих витратах банківської діяльності;

9) наявності значної кількості проблемних кредитів, недосконалості механізму застави;

10) відсутності дійового та стимулюючого механізму щодо участі комерційних банків (КБ) в інвестиційному процесі. Відзначимо низький рівень участі КБ в інвестиційній діяльності суб'єктів господарювання навіть спеціалізованих банків.

З іншого боку, інвестиційна сфера української економіки також має низку вад:

— відсутність досконалої законодавчо-нормативної бази щодо стимулювання, гарантування та захисту як вітчизняних, так і іноземних інвесторів щодо здійснення інвестиційної діяльності;

— неефективна економічна, і насамперед інвестиційна, політика держави, про що свідчить тривалий процес "проїдання" основного капіталу та небажання багатьох суб'єктів господарювання працювати в легальному секторі;

— неефективна амортизаційна політика (валові та чисті інвестиції), яка має переважно податкове обґрунтування і не враховує довгострокових цілей розвитку економіки й промисловості;

— наявність суттєвих диспропорцій розвитку інвестиційної сфери як спадок від часів СРСР; невисока привабливість інвестиційного клімату;

— невисока культура супроводження інвестиційного процесу, відсутність розвиненої інфраструктури інвестиційного ринку;

— брак цивілізованого ринку землі, що звужує ефективне використання інвестиційних ресурсів, особливо під час реалізації спільних з нерезидентом вкладень;

— відсутність програми налагодження ефективного співробітництва зі стратегічним іноземним інвестором, небажання допускати сумлінних приватних інвесторів до участі у проектах та ін.