Розділ VII ЗУСТРІЧ З МОВЧАЗНИМИ СТОРОЖАМИ ПЕЧЕР

Бургомістр, зрозумівши, що сам в усьому винен, дуже засмутився. Він вирішив піти до Пеньї і заявити, що коли я й узяв на корабель щось коштовне, то це цілком мої особисті речі, які я купив у людей з селища, а не викопав у землі.

— Ми можемо давати й продавати свої речі, кому хочемо, — заявив бургомістр і пішов шукати професора.

Тим часом було вирішено, що спочатку командир чілійського судна і його люди побувають на всіх місцях роботи експедиції, і аж після цього ми зберемось на нараду. «Пінто» мав стояти біля острова понад тиждень. Пенья і студенти в супроводі Гонзало об'їдуть верхи острів, а потім під наглядом Білла почнуть розкопки на рівнині Тепеу, де колись стояли очеретяні хатини.

Наступного дня море було бурхливе, хвилі з гуркотом билися об берег. Пасажири з «Пінто» не могли переправитись з судна, «а тим, що зійшли раніше, довелося залишитись на острові. Вони знайшли притулок у патера Себастьяна, про якого чули, що він казкова фігура, некоронований король острова. Нарешті патер Себастьян так стомився відповідати на запитання і фотографуватись, що втік до мене. Він поцікавився, чи не можна перебратись на експедиційне судно, де б ми могли спокійно посидіти на самоті. Патер Себастьян не боявся бурхливого моря, аби тільки була людина, яка зуміла б провести човен між рифами. Внизу на молі, об який бились круті хвилі, стояв нещасний бургомістр і благав нас взяти його на судно: йому треба поговорити зі. мною.

— Нехай дон Педро їде з нами, — приязно мовив патер Себастьян і, метляючи довгою сутаною, ступив на виткий човен. Капітан підтримав його.

На кораблі вже всі пообідали, і стюард накрив для нас стіл з холодними закусками. Патер Себастьян любив добре поїсти, а холодна закуска з пивом була його улюбленою стравою. Сам я теж маю непоганий апетит і-серед інших матеріальних благ високо ціную добру їжу. Для двох моїх гостей я був бажаним компаньйоном, вони їли, втішалися, знов їли і були такі задоволені собою, що аж сяяли, а судно тим часом повільно похитувалось на хвилях. У нас на борту було консервоване пиво, і патер Себастьян кивком голови дав мені зрозуміти, що можна дати банку й бургомістрові. Ми обидва знали, що тепер він все одно може купити вино на борту «Пінто».

Бургомістр був на сьомому небі, він їв і потроху наповнював з банки склянку. Але патер Себастьян почав жувати все повільніше і, нарешті, ніяково посміхнувшись, попросив у нас пробачення: качка на воді виявилась більшою, ніж він сподівався. Капітан вивів його на палубу до поручнів подихати свіжим повітрям. Бургомістр же, ніби нічого й не було, наклав собі знову повну тарілку. Коли ми лишилися самі, він нахилився до мене і, не перестаючи жувати, почав говорити про аку-аку. Не слід боятись, що в мене заберуть які-небудь речі, хіба наші аку-аку, об'єднавшись, не затримали велике військове судно на цілий день?

Вхопившись за цю нитку, я похвалився, що мій аку-аку розповів мені, які речі зберігаються в бургомістрові печері, крім того моко, що він мені сам пообіцяв. Я приблизно описав кілька однакових каменів, які принесли і Естеван, і Лазарус, сподіваючись, що коли вони були в двох печерах, то можуть виявитися і в третій. Бургомістр завмер на місці і навіть перестав жувати. Невже мій аку-аку був у його потаємній печері?

Йому довелось признатися, що мої описи вірні, і, заходившись знову гарячково жувати, він почав допитуватися, про що я ще довідався від свого аку-аку. Я більше нічого не знав, але розраховував, що бургомістр перед від'їздом сам покаже мені таємничу печеру. Він нарешті заспокоївся і сидів тихо, як миша.

Зайшов стюард і приніс ще закуски. Бургомістр знову наповнив свою тарілку і цілком віддався радості поїдання бутербродів. Потім він підняв банку з пивом і. сумно зиркнув на мене: вона була порожня. Я саме мав намір піти поглянути, як себе почуває на палубі патер Себастьян, і помітив, що стюард залишив одкриту банку пива на бочці з олією біля дверей. Переступаючи через поріг, я обернувся, поставив повну банку перед бургомістром, що наминав бутерброд, викинув порожню в море і вийшов. Стоячи біля поручнів на палубі, я розмовляв з патером Себастьяном, який на свіжому повітрі почував себе краще.

Раптом ми почули з салону відчайдушний крик бургомістра. Трьома стрибками я опинився біля дверей і побачив, що бургомістр сидить, ніби прикипівши до стільця, і показує пальцем на банку з пивом; обличчя його перекривилось, очі готові були вилізти з орбіт.

— Хто її тут поставив? Хто її тут поставив? — кричав він диким голосом.

Я спочатку подумав, що, може, стюард залишив байку за дверима, тому що пиво зіпсувалось. Таке в нас траплялось, і бургомістр міг подумати, що ми хочемо його отруїти. Я понюхав пиво.

— Хто її тут поставив? Коли ти виходив, усі банки були порожні, — повторював він таким переляканим голосом, наче з усіх боків на нього насідали духи.

Я раптом збагнув, що він, мабуть, не бачив, як я замінив порожню банку.

— Хіба сюди ніхто не заходив після того, як я вийшов? — спитав я про всяк випадок.

— Ні! Жодна душа.

— Тоді це, напевне, зробив мій аку-аку.

Бургомістр ні секунди не сумнівався в цьому. Такого аку-аку він ще ніколи не зустрічав. Він дивився на мене просто з заздрістю. Адже я мав невидимого слугу, який міг принести пиво, варто мені тільки було захотіти. Поволі він заспокоївся і знову заходився їсти, але тепер уже пильно приглядаючись, чи не відбувається навколо нього щось таємниче. Останню грудочку масла він загорнув у паперову салфетку і поклав у кишеню. Наївшись, він вийшов на палубу. Капітан підняв якір і обережно повів судно ближче до берега під захисток невеличкого мису.

Епізод з банкою пива вразив бургомістра набагато більше, ніж кам'яні кити і все, що він бачив до цього часу. Коли прибій дав нам можливість зійти на берег, він одвів мене вбік і шепнув, що тепер його аку-аку весь час умовляє його принести мені щось із печери. Бургомістр і сам цього хоче, але треба ще мати згоду бабусі. Я не знав, що в нього є бабуся, і спитав, де вона.