Розділ «38. ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ»

Продовження табл. 15

Релігія має помітний вплив на суспільне і політичне життя багатьох країн світу, тому визначення числа віруючих і географічне поширення релігій має велике значення. Прийнято вважати найвпливовішими три світові релігії (християнство, іслам, буддизм), оскільки їх сповідує багато народів, котрі проживають інколи на різних континентах. Уявлення про число віруючих та основні райони і країни поширення головних релігій дає табл. 16.

Дані таблиці показують, що в Європі християнство поширене майже у всіх його формах. При цьому католицизм найширше представлений у південній, частково західній, центральній і східній її частинах, протестантизм — у північній, центральній і західній частинах.

Православ'я — на сході і південному сході. В Азії поширені всі світові і багато великих національних релігій. Це насамперед іслам переважно сунітського і лише в Ірані (частково в Іраку та Ємені) — шиїтського напряму. Однією з найбільших мусульманських країн (150 млн. віруючих) є Індонезія. В Азії також поширені буддизм, індуїзм, конфуціанство, синтоїзмі християнство.

У Північній Африці, в ряді країн, які знаходяться південніше від Сахари, в Сомалі і частково в Ефіопії панує іслам сунітського спрямування. У ПАР — протестантизм. У решті країн — католицизм, протестантизм і традиційні місцеві релігії. У Північній Америці сповідують протестантизм і католицизм. В Латинській Америці — католицизм. В Австралії переважна більшість протестантів.

Таблиця 16. Основні риси географії релігій

Продовження табл. 16

Населення світу розміщене нерівномірно. Поряд з великими густонаселеним и регіонами зі пильністю населення понад 1 тис. осіб на 1 км2 неосвоєні території (їхня площа складає приблизно 15 % усієї суші). До незаселених територій належать приполярні райони (постійні населені пункти розмішені лише на південь від 78° пд. ш. і на північ від 54° пн. ш.), високогірні (практично всі гірські райони, розмішені вище 5000 м), основна частина гігантських пустинь Азії та Північної Африки. В той же час у найбільш густозаселених районах світу, які становить приблизно 7 % суші, зосереджено понад 70 % усього населення світу (землі давнього штучного зрошення і долини найбільших рік Південної, Південно-Східної та Східної Азії, долина Нілу в Африці, промислові райони в Європі та Північній Америці). У Східній півкулі зосереджено більше населення (до 86 %), ніжу Західній, а в Північній півкулі більше порівняно з Південною, в якій проживає лише 10% населення.

Переважна частина населення світу (близько половини) живе на рівнинах, у межах низовин і висот до 500 м, територія яких становить лише 28 % від усієї суш і. В Європі, Австралії та Океанії в таких районах живе понад 9/10 населення. В Африці і Південній Америці значна частина населення живе в регіонах на висоті 500—1500 м. У 200-кілометровій зоні вздовж морських побереж, які становлять 16 % усієї суші, зосереджена 1/2 населення світу.

Середня густота населення світу в 1992 р. становила 40 осіб. По окремих регіонах вона коливається у дуже великих межах: у Європі 102,1 осіб на 1 км2, Африці — 22,5, Америці — 17,6, Австралії та Океанії — 3,4. В Європі найвища середня густота населення (200—350 осіб на 1 км2) у Нідерландах, Бельгії, ФРН, Англії. Низька щільність (2—15 осіб на 1 км2) характерна для Ісландії, Норвегії, Фінляндії. Середня густота населення в Азії трохи вища, ніж у Європі. Найвища щільність населення (200— 1000 осіб на 1 км2) серед азіатських держав у Бангладеш, Японії, Лівані, Шрі-Ланці, Індії. В той же час густота населення в МНР, Саудівській Аравії та Омані — 1—5 осібна 1 км2. В Африці найвища густота населення в Руанді і Бурунді (до 200—300 осіб на 1 км2), найменша—в Західній Сахарі, Намібії, Ботсвані, Лівії і Мавританії (від менше І до 2 осіб на 1 км2). В

Америці найбільша середня густота характерна для Центральної Америки (наприклад, у Сальвадорі та на Ямайці — 250—300 осіб на І км2), найменша — для Канади, Бразилії та Перу (З— 15 осіб). Дуже низька середня густота в Австралії та в Папуа-Новій Гвінеї (2—7 осіб на 1 км2).

Можна виділити декілька районів з найбільшою концентрацією населення:

1) Східна Азія (Китай, Японія, Республіка Корея, КНДР), де проживає майже 1,5 млрд осіб;

2) Південна Азія (Індія, Бангладеш, Шрі-Ланка, Пакистан та ін.), де зосереджено більше 1 млрд. осіб;

3) Південно-Східна Азія (Індонезія, Філіппіни, Таїланд, Малайзія та ін.) — біля 0,5 млрд. осіб;

4) Атлантичне узбережжя Північної Америки, на північному сході США та ін.

Якщо розглядати ситуацію у великих регіонах світу, то тут можна спостерігати нерівномірність розселення людей. Більше 50 % світового населення зосереджено в країнах Азії — це найнаселеніший регіон світу. На другому місці за часткою у світовому населенні опинився африканський континент (більше 12 %). А от частка країн європейського регіону знижується і досить швидкими темпами (з 12,5 % в 1970 р. до 6 % за прогнозом до 2025 p.). Зберігається в цілому частка країн Латинської Америки — більше 8 % населення планети.

Урбанізація — процес підвищення ролі міст і міського населення у розвитку суспільства, поширення міського способу життя. Світовий процес урбанізації характеризується такими особливостями: І) швидкими темпами зростання міського населення (в 1900 р. у містах проживало 13 % світового населення, в 1950р. — 29 %, в 1992 р. - 43 %, в 2004 р. - більше 50 %); 2) концентрацією населення і господарства у великих містах (з населенням більше 100 тис. осіб). У 1900 р. у світі нараховувалось приблизно 360 міст, в 1990 р. — 2500. Особливу роль у цьому процесі відіграють міста-мільйонери (з населенням понад 1 млн. осіб): в 1900 р. нараховувалося 10 таких міст, у 2000 р. — 400; 3) території великих міст швидко розширюються. Близько розмішені міста зливаються, втягуються в орбіту крупного міста — "ядра", об'єднуються в єдине ціле господарськими, трудовими і культурно-побутовими зв'язками. Утворюються агломерації—своєрідні скупчення населених пунктів. Серед найбільших агломерацій світу Мехіко (до 20 млн. осіб), Сан-Паулу (17,4 млн.), Токіо (18,1 млн.), Нью-Йорк (16,2 млн.), Шанхай (13,4 млн. осіб) та ін. Вищою ланкою процесу урбанізації стали мегалополіси — гігантські нагромадження агломерацій і міст, які близько знаходяться одне від одного і мають тенденцію до злиття. Цей термін був введений географом Ж. Готтманом в 50-х роках до майже безперервної забудови, яка протягнулась на північному сході США від Бостона до Вашингтона (мегалополіс Босваш), де проживає майже 40млн.осіб. В Японії на Тихоокеанському узбережжі також склався мегалополіс, в якому — 60 млн.осіб.

Урбанізація породжує ряд проблем, що потребують ефективного вирішення. Концентрація промисловості та автомобільного транспорту різко погіршила екологічний стан у містах. У країнах, що розвиваються, урбанізація набула особливо стрімкого і стихійного характеру. Безземелля і неможливість отримати роботу в селі виштовхує мільйони молоді в місто. Такі міста ростуть за рахунок утворення трущобних районів з антисанітарними умовами життя (бідонвілей у франкомовній Африці, фавел у Бразилії, геджеконду в Туреччині і т. д.). Цей тип урбанізації називають трушобною, або помилковою урбанізацією. В трущобах і скваттерських поселеннях уже зараз проживає 80 % населення Аддіс-Абеби, 70 % — Касабланки. Таким чином, управління урбанізацією — одна з важливих проблем людства.

Населення, яке проживає в міських поселеннях, належить до міського. Співвідношенням чисельності міського і сільського населення характеризується ступінь урбанізованості країни або району, хоч ці показники у різних країнах не зіставили повністю, оскільки поселення відносять до міських за різними критеріями. Наприклад, у Данії, Швеції, Фінляндії містом вважається поселення з числом жителів понад 200 осіб, в Канаді, Австралії — понад 1 тис, у ФРН, Франції — понад 2 тис, в США — понад 2,5 тис, в Індії — понад 5 тис, в Японії — понад 30 тис В Україні до міст відносять поселення, в яких мешкає понад 10 тис. чоловік. При цьому 2/3 населення повинне бути зайняте поза сільським господарством. Динаміка міського населення світу наведена в табл. 17, а питома вага міського населення у різних регіонах світу — в табл. 18.