План Брейді рекомендував вирішувати проблеми заборгованості країн із середнім рівнем доходу шляхом продовження строків виплат кредитів, перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову та зниження загальної суми заборгованості. Пізніше з ініціативи офіційних кредиторів було розроблено низку умов скорочення боргу з метою подолання боргової кризи найбідніших з країн, що розвиваються. Першими країнами, що в 1991 р. підписали угоди в рамках плану Брейді, були Мексика, Венесуела, Коста-Рика та Уругвай. В 1992 р. до них приєднались Аргентина та Бразилія.
Підхід боржників
Протягом перших років загострення кризи зовнішньої заборгованості серед країн, шо розвиваються, переважав політизова-ний підхід до вирішення проблеми. Країни-боржники заявляли, що кредитори також відповідальні за ситуацію, яка склалася, а деякі з них навіть обмежували платежі з обслуговування боргу. Країнам-боржникам доводилося виконувати жорсткі стабілізаційні програми МВФ, які в першій половині 80-х років не супроводжувались економічним і соціальним реформуванням. Негативні наслідки реалізації таких програм викликали в 1984 р. спробу латиноамериканських країн-боржників об'єднатись і прийняти спільну програму дій. Такі спільні дії латиноамериканських країн привели до певних позитивних результатів. У 1984 р. Мексика отримала 14-річну відстрочку погашення своєї заборгованості. Венесуела також домоглася відстрочки заборгованості в розмірі 20 млрд дол. США.
У другій половині 80-х років у основу своїх дій країни, що розвиваються, поклали принцип співпраці та розподілу відповідальності між усіма учасниками боргового процесу. Країни-боржники вперше об'єднали свої зусилля і розробили спільну програму врегулювання проблем зовнішньої заборгованості. Група з 77 країн, що розвиваються, висунула програму, в якій пропонувалось узгодити обсяги платежів за зовнішніми боргами з реальними можливостями боржників. Ці платежі не мали перевищувати певну встановлену частку ВВП чи доходів від експорту.
Країни, що розвиваються, вимагали значного скорочення процентної ставки за державними чи гарантованими державою позиками, а також списання заборгованості за державними кредитами, які отримали найменш розвинуті країни. Програма закликала розвинуті країни вживати заходів для полегшення процесу перегляду комерційними банками обсягів і строків процентних платежів шляхом консолідації позик (перетворення короткострокових державних позик у довгострокові чи безстрокові), погашення основної суми боргу та надання нових кредитів. Програма містила також пропозицію проводити переговори про перегляд заборгованості без попереднього підписання боржником угоди з МВФ.
Виступ країн, що розвиваються, з єдиною позицією щодо подолання кризи заборгованості вплинув на підходи розвинутих країн та міжнародних фінансових організацій до вирішення проблеми заборгованості. Вони зрозуміли, що подальше нарощування заборгованості не сприятиме розв'язанню проблеми і розпочали реалізацію стратегії, спрямованої на скорочення боргового тягаря.
МЕХАНІЗМИ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ КРАЇН, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні фінанси» автора Ліпкан В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПІДХОДИ КРЕДИТОРІВ ТА БОРЖНИКІВ ДО ПОДОЛАННЯ КРИЗИ ЗАБОРГОВАНОСТІ КРАЇН, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.
