До складу стерлінгової валютної зони входять головним чином країни — члени Співдружності націй та деякі інші держави, які мають досить тісні торговельні, економічні, валютно-фінансові та політичні відносини, що складалися історично, протягом століть. Це — Ірландія, Ісландія, Йорданія, Єгипет та ін.
Об'єднання в складі стерлінгової зони багатьох і різних за рівнем економічного розвитку держав пояснюється перш за все тим, що всі вони перебували з Великою Британією в тісних економічних відносинах, які склалися ще в період колоніального англійського панування. Певну роль відіграли також традиційні методи здійснення між цими країнами міжнародних розрахунків через Лондонський фінансовий центр.
Функціонування стерлінгової валютної зони забезпечує Великій Британії серйозні економічні вигоди, оскільки переважна більшість країн-учасниць є невичерпними джерелами різноманітної сировини, місткими ринками збуту англійських товарів, сферою вивезення капіталу. Тому Велика Британія, щоб зберегти зону, останнім часом нерідко йде на певні поступки країнам-учасницям у напрямку лібералізації, надаючи їм фінансову допомогу, пільговий режим при реалізації товарів на англійському ринку, деякі переваги при здійсненні операцій на лондонському валютному ринку.
Такі поступки, як правило, мають місце після чергової девальвації фунта стерлінгів, тобто під час чергової загрози престижу головної валюти стерлінгової зони. Так, після девальвації фунта стерлінгів у 1967 р. Велика Британія була змушена допустити створення і нагромадження самостійних золотовалютних резервів у ряді країн — учасниць зони, значно збільшити надання економічної допомоги та пільгових кредитів цим країнам. Останні домоглися також доларового застереження за належними їм стерлінговими авуарами, яке гарантує ці авуари від майбутнього ймовірного знецінення на випадок нової девальвації фунта стерлінгів.
Як зазначалося, стерлінгова валютна зона юридично не має централізованого керівного органу і формально вся її діяльність здійснюється автономними валютними органами кожного учасника, однак рекомендації англійського казначейства відіграють важливу роль у координації валютної політики зони в цілому. Крім того, координація валютної політики окремих країн здійснюється через гнучкі організаційні механізми зони: періодичними конференціями прем'єр-міністрів і міністрів фінансів країн — членів Британської співдружності націй. Важливу роль у цьому відіграє спеціально створений статистичний комітет стерлінгової зони.
Стерлінгова валютна зона є найбільшим серед подібних регіональних валютних угруповань країн світу.
Другим регіональним валютним угрупованням є доларова валютна зона, яка утворилася на початку Другої світової війни на базі доларового валютного блоку. До її складу входять, головним чином, країни Північної, Центральної і Південної Америки. Доларова зона — це регіональне валютне угруповання країн, грошові системи і зовнішні розрахунки яких орієнтуються на долар Сполучених Штатів Америки. Як і стерлінгова валютна зона, вона не має офіційної юридичної основи у вигляді спеціальних міждержавних угод. її економічною основою є американський капітал. Саме США — основний споживач значної частини сировинних ресурсів країн — учасниць зони і головний постачальник готових виробів у ці країни.
Зовнішня торгівля країн доларової зони орієнтується переважно на американський ринок. Основна маса капіталів, вкладених в економіку країн — учасниць зони, також належить США, що забезпечує цій країні значний і не тільки суто економічний, вплив на всі країни — члени цього регіонального валютного угруповання.
Третім регіональним валютним угрупованням є валютна зона французького франка, яка виникла на базі попередніх французьких колоніальних володінь у 1945 р. На відміну від інших подібних регіональних угруповань між країнами — членами зони було досягнуто угоди про заснування її як добровільного об'єднання країн-учасниць. Вони також створили Валютний комітет для координації валютної і кредитної політики у цій валютній зоні. Згодом Валютний комітет зони франка було замінено секретаріатом, який є дослідницьким підрозділом Французького банку. Крім того, для розгляду питань, які становлять спільний інтерес, та з метою зближення позицій країн — членів зони, систематично, два рази на рік, зустрічаються міністри фінансів відповідних країн. Угодою передбачено періодичні дво- та багатосторонні консультації.
Специфічною рисою валютної зони французького франка є існування трьох підгруп держав, що входять до неї.
До першої підгрупи входять французькі департаменти метрополії, чотири французькі заморські департаменти і заморські території. Всі ці регіони перебувають під валютним суверенітетом Французької Республіки.
Другу підгрупу утворюють африканські держави і Мадагаскар.
До третьої підгрупи входять Марокко, Алжир і Туніс.
У валютній зоні франка, як і в інших регіональних валютних угрупованнях, взаємні відносини валютного співробітництва невіддільні від інших форм зовнішньоекономічних зв'язків. Так, африканські країни і Мадагаскар (друга підгрупа) отримують державну допомогу з боку Франції. Це субсидії, позики або гарантії фінансування, капітальні вкладення через Фонд допомоги і співробітництва та Центральну касу економічного співробітництва, різноманітні торговельні та фінансові переваги. Щодо країн, які входять до третьої підгрупи (Марокко, Алжир, Туніс), то вони одержують від Франції фінансову допомогу на привілейованих умовах, користуються преференціальним режимом у торговельних відносинах; із Тунісом і Марокко, наприклад, підписані спеціальні протоколи про співробітництво, які регулюють їх валютно-фінансові й торговельні відносини із Францією.
Серед інших валютних зон зона французького франка виявилась найбільш стабільною і життєздатною та успішно функціонує донині.
Валютний союз ЄС
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-фінансові відносини» автора Боринець С.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Валютні зони“ на сторінці 2. Приємного читання.
