Не знімаючи істотної частки провини із самих країн, що постраждали від кризи, слід однозначно підтвердити недостатню ефективність поведінки в кризових умовах як Міжнародного валютного фонду, так і Світового банку.
На думку "батька" монетарної системи Мілтона Фрідмена, МВФ став дестабілізуючим фактором у Південно-Схід ній Азії навіть не через умови, які він ставить перед потенційними одержувачами допомоги і які неадекватні першопричинам кризи, а тому, що Фонд спробував вберегти приватні фінансові інституції від наслідків помилок, яких ті припустилися. МВФ, на думку М. Фрідмена, вичерпав свою місію ще 1973 р., коли було скасовано систему фіксованих обмінних курсів, наглядати за якою він мав у момент свого створення в 1944 р.
Відомий економіст, директор Гарвардського інституту міжнародного розвитку Джеффрі Сакс, прогнозуючи провал допомоги Бразилії з боку МВФ, зазначив, що в обмін на надання величезної суми, Фонд вимагає від цієї країни скорочення дефіциту бюджету за рахунок цих грошей, водночас залишаючи відкритою головну проблему — курс бразильської валюти, який нереально завищено. В результаті, починаючи із серпня 1998 р., Центральний банк Бразилії за рахунок валютних інтервенцій втратив мільярди доларів США. Така ж доля може спіткати й наступні кредити.
Джордж Сорос, фінансист зі світовим ім'ям, також висловлюється на користь зміни принципів надання допомоги з боку МВФ. Однак тут слід зауважити, що Сорос обстоює свою позицію безпосереднього учасника світових фінансових ігор, і запроваджена ним організація міжнародного страхування капіталу передусім спрямована на захист його і йому подібних. І все ж, на думку Сороса, у нинішньому вигляді методи Міжнародного валютного фонду і Світового банку не є такими, що можуть допомогти країні під час перехідного періоду.
Подібної думки дотримується й один із "батьків" російської реформи, колишній глава російського уряду Єгор Гайдар, який вважає абсолютно неправильним, коли експерти МВФ нав'язують урядам тих чи інших країн свої ліберальні позиції, які свідомо виконуватися не будуть, і все-таки допомога надається.
Критичне ставлення до діяльності МВФ характерне сьогодні для певної частини економічних і політичних кіл України. Але найбільш послідовно діяльність МВФ критикує західна преса, в якій нерідко трапляються матеріали, де МВФ оголошується винуватцем як недавніх фінансових проблем міжнародного ринку, так і спотворення економічних процесів у ряді країн, які активно користуються підтримкою, а точніше кредитами, Міжнародного валютного фонду.
Критика кредитної політики МВФ ґрунтується переважно на тому, що за відсутності реальних позитивних зрушень в економічному становищі країни-позичальниці вона фактично потрапляє в залежність від кредитора, який диктує не завжди виправдані умови. Багато держав, гостро потребуючи фінансової підтримки, вимушені погоджуватися з волею кредитора.
На сьогодні найбільш актуальним є питання, як досягти розважливої поведінки не тільки позичальників, а й кредиторів.
Асиметрія у відносинах між кредиторами і позичальниками є головним джерелом нестабільності глобальної ринкової системи і має бути виправлена. Таку думку висловив Джордж Сорос у книзі "Криза глобального капіталізму", презентація якої за участю автора відбулася у 1999 р. в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Однак, зважаючи на власний інтерес цього фінансиста в організації міжнародного страхування капіталу, все ж слід зазначити, що й кредитори в умовах жорсткої конкуренції намагаються реалізувати свої очікування за будь-яких умов, незважаючи на кризову ситуацію у країнах-позичальниках.
Для того щоб розв'язати проблему боргової кризи, МВФ висуває жорсткі вимоги до країни-позичальниці, але не застосовує жодних стягнень до кредиторів. Тому є заяви працівників МВФ про те, що його роль повинна змінюватися. Важливо поставити в рівні умови і кредиторів, і позичальників, аби уникнути виснаження валютних резервів країни.
Хвилі критики, що обрушилися на міжнародні валютно-фінансові організації, призвели до перегляду принципів надання фінансової допомоги. Про проголошення нової політики йдеться у розповсюдженій 10 листопада 1998 р. доповіді Світового банку під назвою: "Оцінюючи допомогу: що спрацює, що не спрацює і чому...", де зазначається, що віднині допомогу отримуватимуть тільки ті, хто її насправді заслуговує, тобто держави, які готові до реформ не лише на словах, а й на ділі, оскільки надання значних сум не привело до вражаючих успіхів у справі боротьби з бідністю в країнах, де є проблеми з управлінням.
Допомогою, що ефективно працює, згідно з доповіддю СБ, можна вважати таку, яка здатна залучити 2 долари іноземних інвестицій на 1 долар кредитів Світового банку, тобто гарантувати стабільність приватному капіталу. Саме держави, які підпадають під такий критерій, можуть розраховувати на фінансування програм Світового банку й надалі.
Отже, на порядку денному сьогодні стоїть питання про реформування пост-Бреттон-Вудських фінансових інституцій, щоб привести їх діяльність у відповідність до потреб світової фінансової системи, яка вступила в смугу тривалих кризових потрясінь. Тому азіатська криза означає завершення певного етапу розвитку світової економіки і відповідних стереотипів світової економічної думки і політики.
На сьогодні світова економічна теорія і практика просунулися досить далеко від традиційних "чистого" монетаризму і кейнсіанства, тому використовувати на практиці ці теорії в сучасних умовах можна лише з високою часткою відносності.
Як заявив Й. Стігліц, старший віце-президенті головний економіст Світового банку, у Річній лекції, яку він прочитав у 1998 р. в університеті ООН, — необхідні нові підходи у трактуванні проблем перехідних економік, нове мислення і політика, що залишає позаду застарілі та вже недоречні орієнтації МВФ і СБ. Потрібна нова доктрина на основі перегляду поглядів, що панували в економічній думці та політиці Заходу впродовж останніх 20 років.
Світ стоїть сьогодні на порозі формування та утвердження нових правил гри, які, безперечно, зменшать значення стихійних сил ринку і підвищать регулятивну роль міжнародних фінансових інститутів і держав на національному рівні.
Можливо, на межі тисячоліть ми станемо свідками повернення до елементів Бреттон-Вудської системи регулювання глобальної економіки та світових валютно-фінансових процесів.
Паризький та Лондонський клуби
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-фінансові відносини» автора Боринець С.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Удосконалення діяльності міжнародних валютно-фінансових інституцій“ на сторінці 2. Приємного читання.
