Економіки країн Південно-Східної Азії не встояли перед бурею песимізму, паніки, втрати довіри і відчаю, хоч інфляція тут безпосередньо напередодні кризи, як і раніше, була незначною. Сталося небувале розладнання приватного сектору, незважаючи на відносну міць державних фінансів більшості країн Південно-Східної Азії.
Показники фондових ринків у названих країнах порівняно з 1996—1997 рр. впали більш ніж на 50 %, а в деяких випадках — на 75 %. Валюти країн Південно-Східної Азії знецінились щодо американського долара на 40—72 % залежно від країни, істотних втрат зазнала реальна економіка цих країн, особливо постраждав приватний сектор.
Падіння ВВП на душу населення у 1998 р. порівняно з 1996 р. (коли цей показник сягнув максимального рівня) становило: в Індонезії — майже 73 %, Таїланді — 40, Південній Кореї — 43, Малайзії — 30 %. Остання відмовилася від допомоги МВФ, звинувативши у всіх бідах світових фінансових спекулянтів і обмеживши їх доступ на малайзійський ринок.
За прогнозами, економіки країн Південно-Східної Азії можуть досягти докризового рівня у кращому разі лише у першому десятиріччі XXI ст.
Спочатку вважалося, що валютно-фінансова криза матиме виключно регіональний азіатський характер. Однак невдовзі, в серпні 1998 р., вона досягла Росії, згодом України та інших держав СНД. За даними тодішнього голови Правління Національного банку України Віктора Ющенка, російські банки втратили внаслідок кризи 10 млрд. нових рублів, українські — 650 млн. дол. США.
Наприкінці 1998 р. криза знайшла відгук у тій країні Латиноамериканського континенту, про яку ще на початку 70-х років тодішній президент США Річард Ніксон сказав: "Куди піде Бразилія, туди прямуватиме й уся Латинська Америка".
Першою реакцією валютного ринку Бразилії було здешевлення реала на 27 %. Однак, щоб запобігти подальшим, більш руйнівним наслідкам валютно-фінансової кризи, глава держави Фернанду Енріке Кардозу, колишній міністр фінансів Бразилії, запропонував Центральному банку суттєво збільшити процентні ставки. Проте, як підтверджує світова практика, такої тактики можна дотримуватися дуже недовго, після чого, як правило, має настати серйозний спад в економіці.
Крім того, уряд Бразилії тримав ціни під контролем, а також знизив тарифи на імпорт деяких товарів, щоб не допустити їх подорожчання. Сенат, у свою чергу, схвалив конституційну поправку, згідно з якою натри роки продовжувався й одночасно збільшувався податок на фінансові операції, заробітні плати і пенсії. Завдяки цьому вже на початку XXI ст. було заплановано досягти перевищення прибутків державного бюджету над видатками.
Однак, на думку бразильських підприємців, дрібні фірми (і не лише дрібні) просто не готові до такого підвищення податків і в майбутньому вони або істотно скоротять, свій штат та обсяг фінансових операцій, або змушені будуть оголосити себе банкрутами.
Після проголошення планової девальвації бразильського реала на 9 % масовий відплив капіталу, що розпочався восени 1998 р., перетворився на неконтрольований. У деякі дні втеча інвесторів сягала 1 млрд. дол. США щоденно.
І хоча сьогодні руйнівні наслідки світової валютно-фінансової кризи ще не до кінця усвідомлені, а глобалізований характер міжнародних фінансів як унікальне явище ще недостатньо вивчений, все ж можна зробити певні висновки.
По-перше, як показує світовий досвід, країни, котрі залучають значні обсяги приватного капіталу, більш вразливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів.
Саме Азія до певного часу була наочним прикладом переваг глобалізації. Тільки в 1996 р., наприклад, приплив приватного капіталу в країни, що розвиваються, і в країни з перехідною економікою досяг рекордно високого рівня — 235 млрд. дол. США, причому майже половина цієї суми припадала на Азію.
Однак подальші події засвідчили, що частина цих коштів була інвестована непродумано.
По-друге, за аналогією з Великою депресією 1929—1933 рр. світова фінансова криза пов'язана з надвиробництвом.
Диспропорція, що сформувалася впродовж двох останніх десятиліть між можливостями нарощування виробництва, що постійно зростають, і невідповідною йому базою споживання, обернулася неймовірним збільшенням обсягів "гарячих грошей".
Саме завдяки цьому нові індустріальні країни Південно-Східної Азії, створивши найбільш динамічний виробничий потенціал, могли впродовж тривалого часу абсорбувати у свої економіки стільки грошей, скільки це було необхідно з погляду потреб інвестиційного розвитку.
Це дало можливість цим країнам завантажити світові ринки дешевою товарною масою, яка за обсягами істотно перевищувала масштаби світового платоспроможного попиту.
І, по-третє, на нашу думку, найсуттєвіше полягає в тому, що світова фінансова криза з якихось причин вдарила насамперед по основних конкурентах США (мається на увазі Японія).
Наслідком кризи стало те, що й необхідно було очікувати: світ повернувся обличчям до Америки, куди почали стікатися зростаючі потоки світових фінансів.
Удосконалення діяльності міжнародних валютно-фінансових інституцій
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-фінансові відносини» автора Боринець С.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 17. УДОСКОНАЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВИХ ФІНАНСІВ“ на сторінці 2. Приємного читання.
