Онтологія та етика Даосизму.

Філософія. Шпаргалки КНЕУ

Даосизм (кит. - школа дао) - філософське вчення Давнього Китаю про всезагальний і невидимий закон всього Існуючого -дао, якому підпорядковуються природа, суспільство, поведінка і мислення індивідів.

Даосисти закликали слідувати природі, жити природним життям. Вони тлумачили дао як "головне в усіх речах", "корінь", "мати землі й неба", "першооснова світу", "творець усього сущого", яке існує у складних взаємозв'язках і взаємозалежностях: людина залежить від землі, земля - від неба (космосу), небо - від дао, а дао - від себе.

Людину і світ це вчення трактує як закономірне породження дао, частину природи, призначенням якої є дотримання чеснот (де), тобто жити згідно з природою. Навпаки, будь-яке штучне втручання, спроби змінити природний порядок буття згубні для людей, є джерелом зла. Основний моральний принцип даосизму - у вей (не-діяння): людина, яка пізнала дао, - бездіяльна; хто служить дао, той пригнічує свої бажання, стаючи бездіяльним. Даосизм возвеличував аскетизм і недіяння, яке є водночас найбільшим діянням, оскільки завдяки йому можна досягнути вершин пізнання.

Отже, основні положення етики даосизму проголошують необхідність дотримання визначеного природою шляху, сповідування принципу недіяння. Щастя народу полягає у поверненні до рівності й родоплемінних відносин, а щастя мудреця - у помірності, простоті, близькості до природи. Тому у справжній людині головним є не "благородство" (соціальний статус), а природність доброчесності.

Етико-політичне вчення моїзму та легізму: порівн характер

Моїзм - філософське вчення, яке проповідувало загальну любов як неодмінну умову подолання суперечностей між людьми.

Мо-цзи стверджував, що зло конкретне, як і його носії - багатії, ті, хто має владу. Головне, за його переконаннями, дотримання принципу всезагальної любові, який допомагає перебороти суперечність "ми - вони" ("наш рід" і "чужий рід", "вільний" і "раб", "пролетарів і "експлуататор").

Принцип загальної любові поєднується зі справедливістю (дотримання однакової поваги до всіх людей), чесністю і гуманністю. У мудрого правителя він неодмінно підкріплюється принципом взаємної вигоди. Найбільшим порушенням принципу взаємної любові є війна, оскільки вона суперечить інтересам народу, породжує епідемії, голод, збиває ритм нормального життя.

Моїзм першим порушив питання про критерії розрізнення добра і зла, істини і хиби, обґрунтував концепцію історичного розвитку суспільства на моральних засадах.

Легізм (лаг. legis - закон) - давньокитайське етико-політичне вчення, згідно з яким управління людиною, суспільством і державою необхідно здійснювати на основі суворих законів, а не норм моралі.На думку представника цієї школи, дао є загальним законом, знання якого сприяє пізнанню й освоєнню речей. Природні закони він називав лі. Однак суспільство має жити за специфічними законами (фа), які допомагають розрізняти добро і зло. Їх встановлюють люди, змінюючи зі зміною їхніх умов життя. Згідно з цією точкою зору мораль залежить не від неба, не від вродженої природи людини, а від закону фа.

Ранньогрецька філос про першооснову світу (мілетська філософська школа).

Ранньогрецька філософія (досократики) - грецька філософія, особливо рання, за своїми проблемними інтересами є космоцентричною, тобто орієнтованою на Космос, як безумовну реальність і найвищу цінність. Вона починається з постановки питання про "архе" - першооснову всього сущого.

Яскравим представником є мілетська філософська школа. Мілетська школа була заснована Фалесом. Для мілетської школи характерне уявлення про те, що всі речі повинні походити з єдиного речового начала, яке вони називали стихією. Ця первісна стихія втілює в собі основну рису світу речей - його безперервне становлення. Первісною стихією Фалес вважав воду. Його послідовник Анаксимандр брав як основу всього сущого (архе) хаотичне "безмежне" (апейрон), що рухається одвічно й укладає в собі протилежні начала, з яких складаються світи. Анаксимен вважав,

що ця безмежна і невизначена стихія є повітрям: всі речі утворюються з нього шляхом згущення і розрідження; воно оживляє все своїм диханням як душа.

Геракліт з Ефеса вважав, що світ цей ніким не створений і є "вічно живий вогонь, що повільно загоряється і повільно погасає"; в основі руху світу - єдність і боротьба протилежностей (живе і мертве, пильнуюче і спляче, прекрасне і потворне, чисте і брудне і т.п.).

Піфагор створив релігійно-містичне вчення, відповідно до якого вища, етична мета людини - катарсис - очищення, який досягається: для тіла через вегетаріанство, для душі - через пізнання музично-числової структури космосу, виражається символічно в "четвірці", тобто сумі перших чотирьох чисел, що містить основні музичні інтервали. Джерелом і першоосновою світу для Піфагора є не та чи інша природна речовина, а кількісне відношення - число.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія. Шпаргалки КНЕУ» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Онтологія та етика Даосизму.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Світогляд: його сутність і структура

  • Філософія і світогляд: сутність і співвідношення

  • Історичні передумови виникнення та розвитку філософії.

  • Філософія: основні теми дослідження. "Вічні" філософські питання.

  • Філософській світогляд: його роль у житті особи та суспільства.

  • Роль та призначення філософії в історії та сучасному світі.

  • Філософія Давньої Індії: культурно-історичні передумови та етапи становлення.

  • Неортодоксальні школи Давньої Індії та їх філософські ідеї.

  • Онтологія та етика Даосизму.
  • Давньогрецька атомістична теорія.

  • Сенс платонівського міфу про печеру.

  • Етичні вчення стоїків та епікурейців: порівняльна характеристика.

  • Особливості філософського пізнання в епоху Середньовіччя

  • Проблема співвідношення віри та знання в середньовічній філософії.

  • Схоластика (основні проблеми філософського вчення Фоми Аквінського).

  • Соціальні утопії епохи Відродження (Т.Мор, Т.Кампанела).

  • Світоглядне значення природничо-наукових поглядів М.Коперника, Г.Галілея.

  • Спільні та відмінні риси в методології емпіризму та раціоналізму Нового часу.

  • Розуміння досвіду в сенсуалістичній концепції Дж.Локка.

  • Розвиток вчення про субстанцію в концепціях Р.Декарта, Б.Спінози, Г.Лейбніца.

  • Філософія епохи Просвітництва: людина і суспільство

  • Матеріалізм епохи Просвітництва (Д.Дідро, Ж.Ламетрі, П.Гольбах).

  • Діалектика становлення Абсолютної ідеї в філософії Г.В.Ф.Гегеля.

  • Філософія марксизму. Основні принципи, законі та категорії діалектичного матеріалізму.

  • "Філософія життя" Ф.Ніцше: основні ідеї та поняття.

  • Філософія атеїстичного екзистенціалізму: основні теми і проблеми (Ж.-П.Сартр, А.Камю).

  • Філософія неотомізму: розвиток філософської традиції (Е.Жільсон, Ж.Марітен, К.Войтило).

  • Філософія постмодернізму: деконструкція людини і культури (Ж. Дерріда)

  • Філософія в Києво-Могилянській академії у 2 пол. 17 - 18 ст.

  • Соціально-філософські погляди Г.С.Сковороди: ідея "сродної праці"

  • "Філософія серця" П. Д. Юркевича

  • Соціально-політичні погляди В. Липинського та Д. Донцова: порівняльна характеристика.

  • Сучасна українська філософія: ключова проблематика та стрижневі ідеї.

  • Основні категорії філософської онтології: буття, суще, сутність, існування.

  • Основні форми буття та їх взаємозв'язок.

  • Поняття "матерії" в історії філософії.

  • Основні властивості простору й часу: субстанційна та реляційна концепції.

  • Альтернативи теорії діалектики (метафізика, неокласичні моделі діалектики, концепція глобального еволюціонізму)

  • Структура свідомості (сфери та рівні).

  • Пізнання як предмет філософського аналізу (пізнаваність світу, структура та закономірності процесу пізнання).

  • Основні підходи до проблеми пізнання: гносеологічний оптимізм, агностицизм, скептицизм.

  • Наукове пізнання: структура та функції.

  • Методи і форми теоретичного рівня наукового пізнання.

  • Методологічне забезпечення сучасних економ. досліджень.

  • Сутність людини як предмет філософської антропології.

  • Особистість і суспільство: соціальні ролі особистості.

  • Парадокси свободи: філософський аналіз.

  • Творчі здібності людини: умови розвитку, можливості, межі.

  • Структура суспільства. Сфери суспільного життя та їх взаємозв'язок.

  • Роль суспільства у перетворенні та відтворенні природи.

  • Роль матеріального виробництва в існуванні та розвитку суспільства.

  • Мораль та моральність: сутність і функції.

  • Глобалізація як визначальний феномен сучасності: сутність, можливі сценарії. Необхідність планетарного мислення.

  • Екологічні проблеми сучасності.

  • Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.

  • Предмет філософії історії, сутність історичного процесу.

  • Спрямованість історичного процесу. Критерії суспільного розвитку.

  • Особливості філософського розуміння культури.

  • Співвідношення культури і цивілізації в концепціях О.Шпенглера та М.Бердяєва.

  • Специфіка формаційного та цивілізаційного підходів до проблем духовності.

  • Філософія економіки: предмет дослідження, методи та завдання.