Проблема співвідношення віри та знання в середньовічній філософії.

Філософія. Шпаргалки КНЕУ

У середньовічній філософії питання співвідношення віри і знання було основною гносеологічною проблемою. Християнство виходило і виходить з того, що вся істина дана Богом у Святому писанні. Однак, Писання вимагає правильного прочитання. Таким чином, неминуче виникає питання --яке прочитання вважати правильним?

Дискусії з питання прочитання Писання вперше виникають не як чисто філософські, а як результат розбіжності інтерпретації текстів. Для вирішення цієї проблеми був необхідний відповідний інструментарій. І, як такий інструментарій використовуються граматика, риторика і діалектика. Тут вони виступають вже не як "вільні мистецтва", а як засіб проникнення в християнські істини. Таким чином, відбувається звернення віри до знання.

Використання знання для справи віри було необхідно і для звернення до християнства людей невіруючих. Для них була необхідна аргументація. Причому аргументація, що спирається на розум, на його раціональні принципи. Саме такі принципи і були знайдені в платонівській і арістотелівській філософії.

Офіційна християнська доктрина завжди довірялася тільки церковним ієрархів і, тому, до певного моменту, обговорення питання про співвідношенні віри і розуму залишалося долею вузького кола осіб. Ситуація змінилася з виникненням монастирських шкіл і створенням університетів. Вони стали "каталізаторами" розвитку в теології питання про співвідношення віри і розуму. На університетських семінарах, де церква офіційно дозволяла вести дискусії на будь-яку тему, а також у монастирських школах питання про співвідношенні віри і знання придбав нову аудиторію і нове звучання.

Західна апологетика (Тертулліан про парадоксалізм віри)

Тертуліан - представник антигностицизму всередині ортодоксального християнства, присвятив велику частину своїх праць спростуванню гностицизму і самого пафосу раціонального знання. Особливо великі його заслуги у створенні латинської богословської термінології. У теологічній сфері Тертуліан був першим, хто застосував термін "трійця" замість "тріада". Тертулліану здавалося, що останнє означає "троє різних", а трійця - це "сукупність трьох". Своє розуміння тринитарного монотеїзму він роз'яснив так: троїстість Бога розкривається лише в процесі самовиявлення, коли трансцендентне втягується в історію. Тільки в русі від божественного до людського, тобто в процесі одкровення, вибудовується вся реальність трійці. Однак вона має єдину сутність або субстанцію, тому у всіх трьох особах присутня одна і та ж божественна сила буття. Три особи, за задумом Тертуліана, повинні означати не те, що в Богові є три персони і три волі, а те, що у єдиного Бога є три личини, три маски, до яких він вдається у ході свого самовияву.

Головна теза його вчення - утвердження безумовного примату віри над знанням. За натурою фанатичний і темпераментний, він вклав усі свої здібності в обґрунтування своїх переконань, часто вдавався до парадоксів. Формулу про наявність у Христі двох природ, що стала для західного християнства основоположною, також висунув він. Він сказав, що Христос поєднав в одному обличчі вічного Бога і смертну людину Ісуса, що представляють дві незалежні один від одного природи, не змішані і не роздільні. Це формулювання лягло в основу того парадоксалізму, який церква і вважає свідченням реальності втілення Христа.

Західна патристика (філософська проблематика у Аврелія Августина)

Зміни в суспільному стані християнства не могли не відбитися на характері його ідеології: відпала необхідність захищатися і обґрунтовувати своє право на життя, настав час вказувати шлях і вести світ, що руйнувався, до спасіння. На зміну активності апологетів прийшла діяльність отців церкви, розпочався етап патристики(II-XIст) . Одним з її представників вважається Аврелій Августин, або Августин Блаженний.

У своїх працях "Про град Божий", "Сповідь", "Про Трійцю" Августин розробив філософське вчення про свободу волі і вважав, що людина як своєрідний мікрокосм поєднує у собі природу матеріальних тіл - рослин та тварин, розумну душу і свободу волі. Душа нематеріальна, безсмертна, вільна у своїх рішеннях. Філософ віддавав перевагу вольовим характеристикам людської душі перед розумовими. Звідси виводилася незаперечна першість віри перед розумом (віра передує розумінню) і, зрештою, утверджувався беззастережний авторитет церкви як останньої інстанції у ствердженні будь-якої істини. Отже, свобода волі, за Августином, не абсолютна. Вона обмежена божественним передвічним рішенням, яким Бог одних обрав для врятування та насолоди в майбутньому житті, а інших прирік на одвічні тортури (у цьому суть християнського вчення про божественне приречення). Подібним чином Августин розмежував науку й мудрість. Наука підпорядкована мудрості, бо навчає лише вмінню користуватися речами, тоді як мудрість орієнтує на пізнання божественних справ і духовних об'єктів.

Августин дав принципово нове, лінійне тлумачення часу на відміну від циклічного його тлумачення, притаманного античному світогляду. Поняття про час, як рух від минулого до майбутнього, а не як постійне повторення того, що вже колись було, стало основою формування історичної свідомості.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія. Шпаргалки КНЕУ» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проблема співвідношення віри та знання в середньовічній філософії.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Світогляд: його сутність і структура

  • Філософія і світогляд: сутність і співвідношення

  • Історичні передумови виникнення та розвитку філософії.

  • Філософія: основні теми дослідження. "Вічні" філософські питання.

  • Філософській світогляд: його роль у житті особи та суспільства.

  • Роль та призначення філософії в історії та сучасному світі.

  • Філософія Давньої Індії: культурно-історичні передумови та етапи становлення.

  • Неортодоксальні школи Давньої Індії та їх філософські ідеї.

  • Онтологія та етика Даосизму.

  • Давньогрецька атомістична теорія.

  • Сенс платонівського міфу про печеру.

  • Етичні вчення стоїків та епікурейців: порівняльна характеристика.

  • Особливості філософського пізнання в епоху Середньовіччя

  • Проблема співвідношення віри та знання в середньовічній філософії.
  • Схоластика (основні проблеми філософського вчення Фоми Аквінського).

  • Соціальні утопії епохи Відродження (Т.Мор, Т.Кампанела).

  • Світоглядне значення природничо-наукових поглядів М.Коперника, Г.Галілея.

  • Спільні та відмінні риси в методології емпіризму та раціоналізму Нового часу.

  • Розуміння досвіду в сенсуалістичній концепції Дж.Локка.

  • Розвиток вчення про субстанцію в концепціях Р.Декарта, Б.Спінози, Г.Лейбніца.

  • Філософія епохи Просвітництва: людина і суспільство

  • Матеріалізм епохи Просвітництва (Д.Дідро, Ж.Ламетрі, П.Гольбах).

  • Діалектика становлення Абсолютної ідеї в філософії Г.В.Ф.Гегеля.

  • Філософія марксизму. Основні принципи, законі та категорії діалектичного матеріалізму.

  • "Філософія життя" Ф.Ніцше: основні ідеї та поняття.

  • Філософія атеїстичного екзистенціалізму: основні теми і проблеми (Ж.-П.Сартр, А.Камю).

  • Філософія неотомізму: розвиток філософської традиції (Е.Жільсон, Ж.Марітен, К.Войтило).

  • Філософія постмодернізму: деконструкція людини і культури (Ж. Дерріда)

  • Філософія в Києво-Могилянській академії у 2 пол. 17 - 18 ст.

  • Соціально-філософські погляди Г.С.Сковороди: ідея "сродної праці"

  • "Філософія серця" П. Д. Юркевича

  • Соціально-політичні погляди В. Липинського та Д. Донцова: порівняльна характеристика.

  • Сучасна українська філософія: ключова проблематика та стрижневі ідеї.

  • Основні категорії філософської онтології: буття, суще, сутність, існування.

  • Основні форми буття та їх взаємозв'язок.

  • Поняття "матерії" в історії філософії.

  • Основні властивості простору й часу: субстанційна та реляційна концепції.

  • Альтернативи теорії діалектики (метафізика, неокласичні моделі діалектики, концепція глобального еволюціонізму)

  • Структура свідомості (сфери та рівні).

  • Пізнання як предмет філософського аналізу (пізнаваність світу, структура та закономірності процесу пізнання).

  • Основні підходи до проблеми пізнання: гносеологічний оптимізм, агностицизм, скептицизм.

  • Наукове пізнання: структура та функції.

  • Методи і форми теоретичного рівня наукового пізнання.

  • Методологічне забезпечення сучасних економ. досліджень.

  • Сутність людини як предмет філософської антропології.

  • Особистість і суспільство: соціальні ролі особистості.

  • Парадокси свободи: філософський аналіз.

  • Творчі здібності людини: умови розвитку, можливості, межі.

  • Структура суспільства. Сфери суспільного життя та їх взаємозв'язок.

  • Роль суспільства у перетворенні та відтворенні природи.

  • Роль матеріального виробництва в існуванні та розвитку суспільства.

  • Мораль та моральність: сутність і функції.

  • Глобалізація як визначальний феномен сучасності: сутність, можливі сценарії. Необхідність планетарного мислення.

  • Екологічні проблеми сучасності.

  • Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.

  • Предмет філософії історії, сутність історичного процесу.

  • Спрямованість історичного процесу. Критерії суспільного розвитку.

  • Особливості філософського розуміння культури.

  • Співвідношення культури і цивілізації в концепціях О.Шпенглера та М.Бердяєва.

  • Специфіка формаційного та цивілізаційного підходів до проблем духовності.

  • Філософія економіки: предмет дослідження, методи та завдання.