Схоластика (основні проблеми філософського вчення Фоми Аквінського).

Філософія. Шпаргалки КНЕУ

Схоластика - це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування теології над усіма іншими формами пізнання, знання. Фома Аквінський: віра і розум не тільки відрізняються один від одного, але разом з тим і утворюють єдність, гармонійно існують. Рухаючись до істини, розум може вступити у суперечність з догматами віри. Фома стверджував, що суперечність між двома положеннями завжди означає, що одне з них хибне. Фома описує Бога як першопричину і кінцеву мету сущого, як "чисту форму", "чисту актуальність" або буття.

Основні поняття вчення Аквінського - поняття дійсності і можливості. Кожна річ є поєднанням "матерії і "форми". Нижчий рівень буттєвості - неорганічні стихії й мінерали, форма яких виступає лише їх зовнішньою визначеністю. Другий рівень - рослини - речі, які визначаються формою з внутрішньою доцільністю. Третій рівень - тварини, тут форма є діючою причиною. На четвертому рівні форма постає як дух, розумна душа - найвище із створеного. Філософ вважав, що всезагальне, або універсали, існують: "до речей" у розумі Бога; у "речах" як ті самі ідеї, що отримали матеріалізацію, "після речей" у роздумі людей як результат абстракції. Метою діяльності людини, за Аквінським, - є пізнання. Досягнення щастя - результат діяльності не стільки волі, скільки розуму. Фома виділяє дві здатності пізнання речей, які притаманні людині - це почуття та інтелект. Пізнання починається з чуттєвого досвіду, коли під дією зовнішніх об'єктів у людини виникають чуттєві образи. З них інтелект абстрагує "умосяжний образ" речі, яка пізнається, і осягає таким чином її сутність. Істину Фома визначав як відповідність інтелекту і речі. Людського індивіда Фома Аквінський вважає як особистісну єдність душі і життєтворного нею тіла. Душа нематеріальна, самодостатня і само суща, або субстанціальна. Державна влада походить від Бога, форма правління в кожному окремому випадку повинна узгоджуватись з обставинами. Фома Аквінський надавав перевагу монархії. Влада правителя повинна підкорятися вищій духовній владі.

Розуміння історії в середньовічній християнській філософії.

У середньовіччя ядром соціокультурної матриці була релігія, що визначило торжество історіосфеми провіденціалізму. Першою систематизованою християнської концепцією божественного промислу був провіденціанолізм Августина, що включає в себе теологічну інтерпретацію історії, універсальна теорія про людство і його долях як єдиного, Богом керованого цілого, спирається на основні вузли, взяті з біблійної схеми: гріхопадіння - олюднення Бога - друге пришестя Христа, і що додають історіософської доктрині Августина христоцентричність. Божественна і людська історії протікають у взаємно нероздільних, але протилежних сферах, змістом яких є протиборство двох градів (держав) - Граду Земного, втіленого в Римській імперії, і Граду Небесного, Божого, втіленого в християнської (католицької) церкви. Августинівська концепція жорсткого приречення виключає для людини можливість потрапити в число небесних обранців з власної волі. Схоластики, продовжуючи традицію християнської апологетики, прагнули створити струнку систему християнського світогляду, що вибудовує ієрархію сфер буття, на вершині якої розташовувалася церква. Теоретичне обґрунтування максимальної концентрації влади римської церкви містилося у вченні Фоми Аквінського (1225-1274), який спирався на філософію Аристотеля.

Проблема людини в філософії епохи Відродження: гуманізм та антропоцентризм.

Гуманізм - це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. Світоглядною спрямованістю Відродження було відкриття самоцінності людської особистості, гуманістична спрямованість пізнання. Людина відчуває таку самостійність, яку вона не мала ні в античності, ні в середньовіччі. Її сила, влада над усім існуючим і, над самою собою не потребує ніяких зовнішніх сил - ні природи (античність), ні Бога (середні віки). Людина не просто природна істота, вона творець самої себе і цим відрізняється від решти природних істот. Людина стає хазяїном природи внаслідок усвідомлення себе творцем власного життя та волі. Такої сили і такої влади своєї над усім сущим не знала ні антична, ні середньовічна людина. Філософія Відродження переглядає також середньовічне ставлення до природи. Вона заперечує тлумачення останньої як начала несамостійного,. Але в той же час це не означає повернення до космоцентризму античного мислення, природа трактується пантеїстичне (грецьке "пантеізм" означає "всебожжя"). Бог зливається з природою, неначебто розчиняється в ній, внаслідок чого сама природа обожнюється. Геліоцентрична теорія, створена і обґрунтована М.Коперником, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії. Д.Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія. Шпаргалки КНЕУ» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Схоластика (основні проблеми філософського вчення Фоми Аквінського).“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Світогляд: його сутність і структура

  • Філософія і світогляд: сутність і співвідношення

  • Історичні передумови виникнення та розвитку філософії.

  • Філософія: основні теми дослідження. "Вічні" філософські питання.

  • Філософській світогляд: його роль у житті особи та суспільства.

  • Роль та призначення філософії в історії та сучасному світі.

  • Філософія Давньої Індії: культурно-історичні передумови та етапи становлення.

  • Неортодоксальні школи Давньої Індії та їх філософські ідеї.

  • Онтологія та етика Даосизму.

  • Давньогрецька атомістична теорія.

  • Сенс платонівського міфу про печеру.

  • Етичні вчення стоїків та епікурейців: порівняльна характеристика.

  • Особливості філософського пізнання в епоху Середньовіччя

  • Проблема співвідношення віри та знання в середньовічній філософії.

  • Схоластика (основні проблеми філософського вчення Фоми Аквінського).
  • Соціальні утопії епохи Відродження (Т.Мор, Т.Кампанела).

  • Світоглядне значення природничо-наукових поглядів М.Коперника, Г.Галілея.

  • Спільні та відмінні риси в методології емпіризму та раціоналізму Нового часу.

  • Розуміння досвіду в сенсуалістичній концепції Дж.Локка.

  • Розвиток вчення про субстанцію в концепціях Р.Декарта, Б.Спінози, Г.Лейбніца.

  • Філософія епохи Просвітництва: людина і суспільство

  • Матеріалізм епохи Просвітництва (Д.Дідро, Ж.Ламетрі, П.Гольбах).

  • Діалектика становлення Абсолютної ідеї в філософії Г.В.Ф.Гегеля.

  • Філософія марксизму. Основні принципи, законі та категорії діалектичного матеріалізму.

  • "Філософія життя" Ф.Ніцше: основні ідеї та поняття.

  • Філософія атеїстичного екзистенціалізму: основні теми і проблеми (Ж.-П.Сартр, А.Камю).

  • Філософія неотомізму: розвиток філософської традиції (Е.Жільсон, Ж.Марітен, К.Войтило).

  • Філософія постмодернізму: деконструкція людини і культури (Ж. Дерріда)

  • Філософія в Києво-Могилянській академії у 2 пол. 17 - 18 ст.

  • Соціально-філософські погляди Г.С.Сковороди: ідея "сродної праці"

  • "Філософія серця" П. Д. Юркевича

  • Соціально-політичні погляди В. Липинського та Д. Донцова: порівняльна характеристика.

  • Сучасна українська філософія: ключова проблематика та стрижневі ідеї.

  • Основні категорії філософської онтології: буття, суще, сутність, існування.

  • Основні форми буття та їх взаємозв'язок.

  • Поняття "матерії" в історії філософії.

  • Основні властивості простору й часу: субстанційна та реляційна концепції.

  • Альтернативи теорії діалектики (метафізика, неокласичні моделі діалектики, концепція глобального еволюціонізму)

  • Структура свідомості (сфери та рівні).

  • Пізнання як предмет філософського аналізу (пізнаваність світу, структура та закономірності процесу пізнання).

  • Основні підходи до проблеми пізнання: гносеологічний оптимізм, агностицизм, скептицизм.

  • Наукове пізнання: структура та функції.

  • Методи і форми теоретичного рівня наукового пізнання.

  • Методологічне забезпечення сучасних економ. досліджень.

  • Сутність людини як предмет філософської антропології.

  • Особистість і суспільство: соціальні ролі особистості.

  • Парадокси свободи: філософський аналіз.

  • Творчі здібності людини: умови розвитку, можливості, межі.

  • Структура суспільства. Сфери суспільного життя та їх взаємозв'язок.

  • Роль суспільства у перетворенні та відтворенні природи.

  • Роль матеріального виробництва в існуванні та розвитку суспільства.

  • Мораль та моральність: сутність і функції.

  • Глобалізація як визначальний феномен сучасності: сутність, можливі сценарії. Необхідність планетарного мислення.

  • Екологічні проблеми сучасності.

  • Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.

  • Предмет філософії історії, сутність історичного процесу.

  • Спрямованість історичного процесу. Критерії суспільного розвитку.

  • Особливості філософського розуміння культури.

  • Співвідношення культури і цивілізації в концепціях О.Шпенглера та М.Бердяєва.

  • Специфіка формаційного та цивілізаційного підходів до проблем духовності.

  • Філософія економіки: предмет дослідження, методи та завдання.