Сенс платонівського міфу про печеру.

Філософія. Шпаргалки КНЕУ

Міф про печеру (або "Платонівська печера", "Алегорія печери") вважається наріжним каменем платонізму та об'єктивного ідеалізму в цілому.

Основна ідея: Нефілософи прирівнюються до в'язнів в печері, які можуть дивитися тільки в одному напрямку. Позаду них горить вогонь, а перед ними виступає стіна. Між ними та стіною немає нічого, вони там бачать тільки власну тінь та тінь речей, які проходять між їхньою спиною та вогнем. Вони змушені вірити в реальність цих тіней, більше того, вони не мають уяви щодо причин тіней. Врешті-решт одному із в'язнів вдається втекти із печери. Вперше він може побачити у світлі сонця правдиві речі і усвідомлює, що був обдурений тінями. Якщо він є філософом, він повинен повернутися в печеру та звільнити всіх інших в'язнів. Проте, оскільки він буде осліплений сонцем, не зможе добре розрізняти тіні та його не будуть сприймати інші в'язні. Інколи в царстві явищ можна знайти також близькі до царства ідей явища, наприклад, геометричні форми.

Отже, для Платона печера являє собою чуттєвий світ, у якому живуть люди, подібно в'язням печери, вони вважають, що завдяки органам почуттів пізнають справжню реальність. Однак таке життя - всього лише ілюзія. Від істинного світу ідей до них доходять лише неясні тіні. Філософ може отримати повніше уявлення про світ ідей, постійно ставлячи собі питання і шукаючи на них відповіді. Однак безглуздо намагатися поділитися отриманим знанням із натовпом, який не в змозі відірватися від ілюзій повсякденного сприйняття.

Вчення Аристотеля про матерію та форму. 4 причини виникнення речей.

Творчість Арістотеля (384-322 до н. е.) належить до періоду пізньої класики. Він був систематизатором знань доби античності в галузі природознавства, гуманітарних знань, логіки, філософії, етики, естетики. Основою природничо-наукових поглядів Арістотеля є його вчення про матерію і форму.

Світ складається з речей, кожна окрема річ є поєднанням матерії і форми. Матерія сама по собі - безформне, хаотичне, пасивне начало, тобто це матеріал, те, з чого виникає річ, її субстрат. Щоб стати річчю, матерія має набути форми - якогось ідеального, конструктивного, моделюючого начала, що надає речам визначеності, й конкретності. Як матерія, так і форма є вічними. За Арістотелем, кожна річ - це поєднання матерії і форми.

Однак саме формі, а не матерії Арістотель явно віддає перевагу, переконаний у тому, що саме в ній, а не в пасивній матерії міститься джерело індивідуалізації і діяльності.

У кожній речі мислитель виділяє 4 причини:

1. Матеріальна причина. Тобто те, з чого виникають речі. Такими, наприклад, є мідь для статуї, срібло для чаші, глина для горщика.

2. Формальна причина. Кожна річ є оформленою матерією. Форма становить "сутність" буття. Вона перетворює пасивну матерію і робить річ саме цією річчю.

3. Рушійна причина. Це - джерело, звідки бере початок рух.

4. Кінцева причина, або мета. Кінцеву причину Арістотель розуміє як "те, заради чого" відбуваються всі природні явища, всі зміни. Кожне явище природи немовби має в собі первісну внутрішню мету свого розвитку (ентелехію).

Завдяки сумісній дії всіх чотирьох причин й існують речі, що містять свої начала в самих собі.

Етика Аристотеля.

Філософ, тлумачачи витоки моральних уявлень, слушно вважає що вони зумовлюються життям людей. Аристотель виділяє три основні способи життя, характеризуючи властиві кожному чесноти. Це, передовсім, життя більшості, що під благом та щастям розуміє задоволення. Тому для них бажаним є життя, сповнене насолод. Філософ називає таке життя низьким, тваринним.

Інший спосіб - державницький, що характеризується прагненням особи до поваги, отже тут розуміння блага збігається з інтересом держави. Однак, як слушно зауважує Аристотель, повага є дещо зовнішнє, тоді як під благом ми розуміємо внутрішнє, те, що невід'ємне від людини. Найдосконалішим бачиться третій - споглядальний спосіб життя.

Визначивши відмінне в розумінні блага, Арістотель доходить висновку, що воно не є універсальним поняттям. У його етиці виявлено багатство змісту моральних понять. Стосовно поняття "благо" він говорить, що тут наявне те ж багатство значень, що і в понятті "буття". Благом філософ називає те, що служить йому і є його джерелом. Основна мета моральності - у практичній її цінності для творення злагодженого, доброчесного життя. Розглядаючи людину як суспільну істоту, філософ зосереджує увагу на аналізі основних етичних доброчесностей, дотримання яких бачиться як шлях досягнення основної мети життя - щастя. У процесі аналізу конкретних видів доброчесностей Арістотель виділяє два основні їх типи: діаноетичні (доброчесності розуму) та етичні (доброчесності волі та характеру). До перших належать: мудрість, знання, поміркованість. До етичних - мужність, помірність, гідність, щедрість, щирість, справедливість тощо. Загальним же принципом визначення сутності доброчесностей є поняття "міра" як правильне співвідношення між двома крайнощами.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія. Шпаргалки КНЕУ» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сенс платонівського міфу про печеру.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Світогляд: його сутність і структура

  • Філософія і світогляд: сутність і співвідношення

  • Історичні передумови виникнення та розвитку філософії.

  • Філософія: основні теми дослідження. "Вічні" філософські питання.

  • Філософській світогляд: його роль у житті особи та суспільства.

  • Роль та призначення філософії в історії та сучасному світі.

  • Філософія Давньої Індії: культурно-історичні передумови та етапи становлення.

  • Неортодоксальні школи Давньої Індії та їх філософські ідеї.

  • Онтологія та етика Даосизму.

  • Давньогрецька атомістична теорія.

  • Сенс платонівського міфу про печеру.
  • Етичні вчення стоїків та епікурейців: порівняльна характеристика.

  • Особливості філософського пізнання в епоху Середньовіччя

  • Проблема співвідношення віри та знання в середньовічній філософії.

  • Схоластика (основні проблеми філософського вчення Фоми Аквінського).

  • Соціальні утопії епохи Відродження (Т.Мор, Т.Кампанела).

  • Світоглядне значення природничо-наукових поглядів М.Коперника, Г.Галілея.

  • Спільні та відмінні риси в методології емпіризму та раціоналізму Нового часу.

  • Розуміння досвіду в сенсуалістичній концепції Дж.Локка.

  • Розвиток вчення про субстанцію в концепціях Р.Декарта, Б.Спінози, Г.Лейбніца.

  • Філософія епохи Просвітництва: людина і суспільство

  • Матеріалізм епохи Просвітництва (Д.Дідро, Ж.Ламетрі, П.Гольбах).

  • Діалектика становлення Абсолютної ідеї в філософії Г.В.Ф.Гегеля.

  • Філософія марксизму. Основні принципи, законі та категорії діалектичного матеріалізму.

  • "Філософія життя" Ф.Ніцше: основні ідеї та поняття.

  • Філософія атеїстичного екзистенціалізму: основні теми і проблеми (Ж.-П.Сартр, А.Камю).

  • Філософія неотомізму: розвиток філософської традиції (Е.Жільсон, Ж.Марітен, К.Войтило).

  • Філософія постмодернізму: деконструкція людини і культури (Ж. Дерріда)

  • Філософія в Києво-Могилянській академії у 2 пол. 17 - 18 ст.

  • Соціально-філософські погляди Г.С.Сковороди: ідея "сродної праці"

  • "Філософія серця" П. Д. Юркевича

  • Соціально-політичні погляди В. Липинського та Д. Донцова: порівняльна характеристика.

  • Сучасна українська філософія: ключова проблематика та стрижневі ідеї.

  • Основні категорії філософської онтології: буття, суще, сутність, існування.

  • Основні форми буття та їх взаємозв'язок.

  • Поняття "матерії" в історії філософії.

  • Основні властивості простору й часу: субстанційна та реляційна концепції.

  • Альтернативи теорії діалектики (метафізика, неокласичні моделі діалектики, концепція глобального еволюціонізму)

  • Структура свідомості (сфери та рівні).

  • Пізнання як предмет філософського аналізу (пізнаваність світу, структура та закономірності процесу пізнання).

  • Основні підходи до проблеми пізнання: гносеологічний оптимізм, агностицизм, скептицизм.

  • Наукове пізнання: структура та функції.

  • Методи і форми теоретичного рівня наукового пізнання.

  • Методологічне забезпечення сучасних економ. досліджень.

  • Сутність людини як предмет філософської антропології.

  • Особистість і суспільство: соціальні ролі особистості.

  • Парадокси свободи: філософський аналіз.

  • Творчі здібності людини: умови розвитку, можливості, межі.

  • Структура суспільства. Сфери суспільного життя та їх взаємозв'язок.

  • Роль суспільства у перетворенні та відтворенні природи.

  • Роль матеріального виробництва в існуванні та розвитку суспільства.

  • Мораль та моральність: сутність і функції.

  • Глобалізація як визначальний феномен сучасності: сутність, можливі сценарії. Необхідність планетарного мислення.

  • Екологічні проблеми сучасності.

  • Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.

  • Предмет філософії історії, сутність історичного процесу.

  • Спрямованість історичного процесу. Критерії суспільного розвитку.

  • Особливості філософського розуміння культури.

  • Співвідношення культури і цивілізації в концепціях О.Шпенглера та М.Бердяєва.

  • Специфіка формаційного та цивілізаційного підходів до проблем духовності.

  • Філософія економіки: предмет дослідження, методи та завдання.