Дж. Локк - автор сенсуалістичної теорії пізнання (від лат. sensus - відчуття). Сенсуалізм - філософське вчення, що визнає єдиним джерелом пізнання відчуття..
Важливою складовою теорії пізнання Дж. Локка є його вчення про первинні та вторинні якості речей. Первинні якості їх є об'єктивними, такими, що від людини, її відчуттів не залежать. Вторинні якості - суб'єктивні, тобто такі, що залежать від людини. Це те, що ми відчуваємо з допомогою наших органів відчуття, а саме: тепло тощо.
Вчення про досвідне походження ідей. Досвід зовнішній і внутрішній. Всі ідеї і принципи, всі знання, що містяться в душі людини, вона здобуває власним досвідом. "На досвіді ґрунтується все наше знання, від нього воно врешті-решт походить". Така позиція свідчить про емпіризм Дж. Локка. Досвід у найбільш загальному вигляді є усім, що діє на свідомість людини і засвоюється нею протягом життя. На перших етапах цього життя, у момент народження людини, її душа є порожньою, вільною від будь-яких ідей або принципів, і лише поступово-досвід заповнює це "порожнє місце". Душа на час народження людини нагадує чистий аркуш паперу або чисту дошку. Уявлення про душу людини як про чистий аркуш паперу є логічним наслідком критики раціоналістичної теорії вроджених ідей. Згідно з цим уявленням душа не може мати у собі якихось позадосвідних знань.
Недоліки методології емпіризму, виявлені Д.Юмом.
Основою наших знань є відчуття, і все, що ми знаємо і можемо знати, - це зміст наших відчуттів. Юм виявив і сформулював основні суперечності та парадокси емпірико-сенсуалістичної методології: основне кредо емпіризму в змісті знання немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді", суперечить загально визнаному ідеалу знання необхідності, суттєвості, все загальності його змісту. Він формулює 3 парадокси емпіризму: 1) в своєму чуттєвому досвіді ми маємо справу лише з одиничними речами, а в знаннях говоримо про загальне; 2) в чуттєвому досвіді ми зустрічаємось з певною послідовністю, черговістю, а в знаннях говоримо про причини; 3) в чуттєвому досвіді маємо справу з обмеженим колом явищ, а в знаннях говоримо про світ в цілому.
Висновок: це специфічна риса психічної організації людської душі вбачати в одиничному загальне, в послідовності - причинність, в частині - ціле. Все це є результатом звички, очікування, віри, необхідних для досягнення корисного ефекту в буденному житті. Проте це нічого не говорить про істинність чи хибність наших знань про дійсність. Завдяки цим висновкам філософія Д.Юма кваліфікувалась як суб'єктивний ідеалізм та агностицизм.
Принципи методології Р.Декарта.
Суть свого дедуктивного методу Рене Декарт сформулював у відомих чотирьох правилах:
• 1. Вважати істинними тільки ті положення, які не викликають ніяких сумнівів.
• 2. Розділяти кожну складну проблему або завдання на простіші і робити це доти, доки не прийдемо до ясних і очевидних речей.
• 3. Методично переходити від відомого і дослідженого до невідомого і недослідженого.
• 4. Послідовність та ретельність дедуктивного виведення, повний перелік, детальний огляд всіх ланок дослідження. Розум, озброєний дедуктивним методом, здатний пізнати найглибші основи світу і не може мати перешкод у послідовному сходженні до істини. Критерій ясності та очевидності приводить Декарта до необхідності доповнити раціоналістичну дедукцію методологією інтелектуальної інтуїції. Людина від народження має певні вроджені ідеї, які й становлять фундамент пізнання. Їх слід уяснити і з допомогою раціоналістично-дедуктивного методу вивести на їхній основі всю систему знання. До вроджених ідей відносить: ідею Бога як істоти найдосконалішої; деякі загальні ідеї та аксіоми математики. Ці ідеї Декарт розглядає як втілення природного світла розуму.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія. Шпаргалки КНЕУ» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розуміння досвіду в сенсуалістичній концепції Дж.Локка.“ на сторінці 1. Приємного читання.
